НЕторжество Православ'я
Недільна проповідь у день святкування Торжества Православ'я.
Торжество Православ'я, яке ми світло святкуємо цього дня, для людей цього світу лише привід для насмішок і знущань. А для нас – привід замислитися над тим, що ж ми все-таки святкуємо цього дня.
А святкуємо ми торжество Розп'ятого над смертю, пеклом і гріхом. Розп'яття – це не сидіння на троні, але біль і страждання. Саме цей шлях і проходить Церква на землі. Саме в цьому і полягає її торжество. Не трон і скіпетр, а хрест став символом і прапором перемоги. Тому наше торжество – у нашій причетності до Голгофи Христа, до Його розп'яття.
У світі, спотвореному гріхопадінням, усе змінилося і стало ніби шиворіт-навиворіт. Образно висловлюючись, людина впала з висоти раю на землю догори дригом, продовживши подальше життя в такому положенні. Відтоді все те, що відбувається в нашому світі, те, що ми бачимо таким, що стоїть прямо, – насправді, по відношенню до Неба, перевернуто з ніг на голову. Небесний світ відбивається в земну дзеркальну протилежність.
Коли Церква відображає Небо на землі прямо, решта світу бачить усе в ній догори дригом.
Так і виходить. Ми переможцями називаємо тих, хто «дізнали наруги та рани, кайдани й в'язниці, камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі» (з апостольського читання тижня Торжества Православ'я).
Хоч би яким це здавалося парадоксальним, але в дзеркально-протилежному світі Царства Божого люди є настільки прославленими на Небі, наскільки були приниженими на землі. Про це нам говорить також притча про багатія і Лазаря.
Можна з цієї точки зору проаналізувати Промисл Божий. Бог діє в нашому світі з «перевернутою догори ногами» логікою. Будь-хто з нас для того, щоб працювати в саду або робити ремонт у квартирі, за наявності коштів, купує найнадійніший і добротний інструмент. Якщо є можливість, ми купимо дорогу і надійну в експлуатації машину, а не ту, яка коштує хоч і не дорого, але й пропрацює недовго.
У Бога не бракує всемогутності, але Він чомусь завжди обирає як знаряддя Свого Промислу найкволіше, найслабше, найхисткіше, найненадійніше.
Чому обраним народом стали євреї? Адже в той самий час були в самому розквіті найдавніші цивілізації Індії та Китаю з їхньою вже багатотисячолітньою філософською та релігійною традицією. Чому не Месопотамія або перси? Чому не єгиптяни, зрештою? Адже яке міцне підґрунтя можна було побудувати на цій найдавнішій культурі. Але Бог обирає немічний народ, який не має не тільки своєї державності, а й навіть власної писемності (євреї потім її «позичать» у фінікійців). Це народ без культурної спадщини, без історії, без минулого. Але чомусь Бог обирає саме цей народ!
Далі Господь виводить цих рабів з Єгипту за допомогою Мойсея. І знову-таки, в особі свого пророка для переговорів із фараоном Бог обирає не ритора з добре поставленою промовою, а гугнявого оратора. Та й обраний народ поводиться відповідно до свого рівня. У пустелі весь час нарікає, скиглить, усім незадоволений: то води немає, то м'яса, то те йому не так, то це. І щойно Мойсей ненадовго залишив їх без нагляду, як вони негайно побігли відливати собі золотого тільця і влаштовувати перед ним танці.
Завоювавши землю обітовану виключно завдяки допомозі Божій, євреї насамперед стали блудити із сусідніми язичницькими племенами, переймати їхні звичаї і зраджувати Єдиному Богові. Потім євреям набридла влада Бога над ними, і вони знову завередували, вимагаючи собі царя, «щоб було, як у інших народів». Усіх найкращих своїх людей, які сповіщали їм волю Божу, іудеї вбивали. Зрештою вони самі в собі розділилися на два царства і стали ворогувати одне з одним, поки не потрапили в полон. Але чомусь Бог саме такий народ обирає для того, щоб вершити долі світу!
Усе життя Господа нашого Ісуса Христа від народження до смерті також було парадоксом Божественного «безсилля».
Творець Всесвіту «не має місця, де главу прихилити». Примножуючи хліби – Сам терпить голод. Маючи можливість закликати легіони ангелів – терпить глузування і знущання катів. Навіть воскреснувши з мертвих, Він не являє Себе в переможній славі ні Каяфі, ні Пілату, ні Анні – нікому з тих, хто говорив: «Якщо ти Син Божий, зійди з хреста, і ми в тебе повіримо».
І далі все триває в тому ж дусі. Апостол Павло пише в першому столітті те, що буде актуальним у Церкві завжди: «Подивіться, браття, хто ви, покликані: не багато з вас мудрих по плоті, не багато сильних, не багато шляхетних, а Бог обрав немудре світу... і немічне... і незнатне... і принижене, і нічого не значуще».
Уся Нагірна проповідь Ісуса Христа, з погляду земного світу, – це перевернута догори дриґом система цінностей. «Блаженними», тобто щасливими, він називає «жебраків«, плачущих», «голодних», «спраглих«», «»гнаних«», «»обмовлених«». І все це виявляється приводом для того, щоб «радіти і веселитися». Для цього догори дриґом світу, що стирчить догори дриґом, подібні твердження – божевілля. Тому світ прийме з розпростертими обіймами того, хто прийде на землю замість Христа, тому що людським серцям буде ближчим анти-Христос.
Але цей світ, це земне анти-дзеркалля Неба, колись буде розбитий самим Небом.
Тоді-то все і стане на свої місця. Багатій виявиться жебраком, а бідняк багатим. Той, хто плакав, засміється, а хто реготав, заплаче. Ображений і безправний отримає розраду, а кривдники будуть покарані. І про те, що саме так і буде, засвідчує нам уже тепер наша совість. Десь глибоко всередині себе ми відчуваємо й розуміємо: за все треба буде відповідати. Більше того, ті, хто має чуйне серце, бачать внутрішнім поглядом, що кат, який убив безневинну жертву, убив себе, злодій, що вкрав в іншого, обікрав себе, брехун також оббрехав не іншого, а себе самого.
Християнин, який зберіг віру і вірність Богові ціною свого життя, не помер – він уже воскрес. Ми вже зі свого досвіду духовного життя знаємо, що померлі можуть бути набагато сильнішими за живих. Ми вже зараз бачимо, як навколо нас ходять заживо померлі люди, а з ікон дивляться живі святі. Це знання Церква давно несе в досвіді життя праведників.
Тому торжество Православної Церкви – це відображення небесної слави, яка ще не явлена, але вже актуалізована. Нині наша Церква торжествує так само, як торжествував побитий і уражений Христос, Який не відповідав на звинувачення на свою адресу, не проклинав кривдників.
Він мовчки віддавав Себе в жертву за гріхи світу. І цим отримав перемогу над світом, смертю і дияволом.
І що важливо – кожен із нас, хто хоче розділити це торжество із Христом, має так само принести себе в жертву Богові. Тільки так ми досягнемо перемоги. Надія на те, що ми «причепимося десь збоку» і, притулившись серед тих, хто спасається, непомітно увійдемо до воріт раю, ілюзорна. Вхід до Царства Божого – тільки за пропускними квитками, на яких мають бути надруковані свої (нехай і невеличкі) голгофа і хрест, а також прописана особиста дорожня карта життя, де червоною лінією позначена задана від Бога траєкторія, а пунктиром – шлях, який ми обирали самі. Червона лінія і пунктир мають максимально збігатися.
