Богослов'я – пастка для невігласів
Думки, навіяні читанням канону Андрія Критського.
У храмі напівтемно, миготливими зірочками мерехтять свічки. Тихо і молитовно хор співає ірмоси Великого канону. Преподобний Андрій Критський намалював узором слів всю історію людства, від її початку і до самого кінця. У центрі цієї історії підноситься Хрест Господній. А перед моїм внутрішнім зором проходить моє особисте життя, з самого його початку і до сивої старості…
Помилуй мене, Боже, помилуй мене. «Звідки почну плакати про нещасне моє життя? З чого почну, Христе, нинішнє ридання?»
Як же добре було з тобою, Господи, в роки мого безтурботного дитинства. Це був час, коли я вмів жити тільки теперішнім і зовсім не боявся за майбутнє. Як багато плодів стиглої, зрілої радості тоді мене оточувало! Як багато було всередині серця сонця, світла, спокою і нескінченного блаженства. А майбутнє… воно також видавалося продовженням цієї радості. Буде щось нове, цікаве, захоплююче. Життя було суцільним раєм.
Але ось я оглядаюся назад і бачу двері, на яких написано: «Моє дитинство». На них висить важкий замок і красується табличка: «Дорослим вхід суворо заборонено». Я відчуваю серцем, що десь має бути ключ від цього замка. Він називається – благодать Божа.
Помилуй мене, Боже, помилуй мене. «Осквернив я плоті моєї ризу, і осквернив, єже за образом, Спасе, і за подобою».
Де я, Господи? Хто я? Бачу в собі щось таке, що не належить цьому часу. Те, що ні до чого земного не має жодного відношення. Десь з якоїсь невідомої глибини воно говорить мені: «Не важливо, що відбувається з тобою у часі. Важливо, наскільки міцно ти тримаєшся за Бога. Не втрачаєш Його в тій чи іншій життєвій ситуації».
Мої очі осліпли, Господи. Я знаю, відчуваю, що навколо мене розлите море світла, але я його не бачу. Десь тут, зовсім поруч живе і моє незникле радісне світле дитинство. Ім'я йому – Ісус Христос.
Боже, як багато часу, сил і енергії я витратив на те, щоб займатися т.н. «богослов'ям». Цією пасткою для невігласів, пишнощами для егоїстичного розуму, сном в літню ніч для духовних немовлят. Відрікаюся, Боже, свого брехливого розуму, обіймаю благодать своїм відкритим серцем, вірю, Господи, допоможи моєму невірству.
Помилуй мене, Боже, помилуй мене. «Ти єси найсолодший Ісусе, Ти єси Творець мій, в Тобі, Спасе, оправдаюся».
Той, хто зайнятий виключно боротьбою з пеклом, з часом сам осатаніє. Але якщо знайдеш істинну любов, то не тільки спасешся від пекла, але й з'єднаєшся з Господом Ісусом Христом.
Горе мудрим і багатим! Їм важко увійти в Царство Небесне, оскільки за розумом і багатством завжди ховається марнославство і гордість. Смиренні і кроткі досвічені мудрістю не від світу цього, бо така мудрість завжди сповнена Божественної милості і благодаті. Чому мій дух все ніяк не може прокинутися? Чому він досі спить? Може, тому що шукав я Бога зовні, в книгах і роздумах розуму, замість того, щоб знайти його в глибокому безмовному духовному переживанні благодаті Христової.
Помилуй мене, Боже, помилуй мене. «Приближається, душе, кінець, приближається…».
Щастя – це відмова від егоїзму і життя в радості Христовій. Наша душа існує вічно, а світ – ні. Бог закриває перед нами всі щілини і лазівки, щоб ми нарешті увійшли у врата свого серця. Тіло, розум, думки – це частина світу. Усі наші переживання – також його частина. І всі вони приречені на зникнення. Тільки мій дух не від світу цього.
Нічого не існує само по собі. Якщо я щось бачу відокремленим від Бога і живучим незалежно від Його Промислу, то це всього лише омана мого розуму. Мої переживання тільки затягують мене в страждання і зміцнюють моє рабство цьому світу.
Даруй мені, Господи, по милості твоїй благодать безстрастя, щоб я пізнав Істину і вона зробила мене вільним. Світ, і саме моє тіло, мій розум і мої думки перебувають поза мною. Усі мої переживання – це те, що я можу спостерігати з боку, не прикладаючи до нього свій дух, і не занурюючись у них серцем.
Наша мета – свобода у Христі. Наш дім – вічні обителі Бога. Наша батьківщина – небо.
Помилуй мене, Боже, помилуй мене. «В ночі життя мого прийшов я присно, темрява бо була, і глибока мені мгла».
Коли ж я спасуся, Господи?
Коли тобі набридне цей світ. Коли втомишся остаточно від цього тіла. Коли зрозумієш, що розум – твій ворог.
Поки ти милуєшся світом, забуваючи про Бога, щастя ускользає від тебе. Твої зусилля нічого не значать, але й без них обійтися неможливо. Благодать приходить тоді, коли Бог Сам благословить тебе і приведе до світла спасіння. Все те, що ти називаєш «світом», лише плід твого уявлення.
Що таке рай? Мир у серці, спокій у розумі, благодать у дусі. Знаходячи все це, ти наповнюєшся любов'ю і умиротворенням. Бог тільки тоді починає піклуватися про твої потреби, коли ти починаєш піклуватися про своє спасіння – пам'ятай про це.
Помилуй мене, Боже, помилуй мене. «Сльози, Спасе, з очей моїх і з глибини зітхання чисті приношу, вопіючи серцем: Боже, согрішив Тобі, очисти мене».
Розмір власного егоїзму ми можемо дізнатися за ступенем своєї дратівливості. Життя в тому і полягає, щоб у ньому все втратити. Втрата всього, аж до власного тіла, є остаточним смиренням. Той, хто зробив це добровільно, відмовившись від усього в умі, безперешкодно входить до Царства Божого, говорячи: «Не моя воля, але нехай буде воля Твоя, Господи!».
Коли ми применшуємо своє «я», Бог починає прибувати в нас. Коли збільшується наше «я» – Бог у нас зникає. Коли ми зменшуємо свій хибний блиск, Бог дає нам своє світло, і навпаки. Коли ми стираємо себе на порох, Бог відновлює нас у своїй славі.
Спасіння не в молитві, а в Істині. Істина – це сам Бог, а молитва – лише шлях до Бога, а не самоціль. Бог усередині нас, і наша молитва повинна вести нас туди ж. Коли пізнаєш Істину, не буде потреби в молитві. Ззовні Бога ніколи не пізнаєш. Його можна впізнати лише зсередини себе. Христос усередині нас. Бог ззовні не приходить.
Помилуй мене, Боже, помилуй мене. «Згріших, беззаконновах і відкинув заповідь Твою...»
Завтра ніколи не настане. Все відбувається саме зараз. Тому «зараз» – це інша назва вічності.
Чим я займався усі ці роки? Імітацією християнства! Ця імітація має багато різних назв: «загальноєпархіальні заходи», «дитячі свята», «громадські лекції та виступи», «науково-богословська робота», «науково-методична робота», «вело-мото-авто та інші пробіги на честь якогось святого чи свята». Та й мало ще чого. Усе ми робили для того, щоб зовнішньою суєтою заповнити внутрішню порожнечу. Але вона ніяк не заповнювалася, бо заповнити її могла лише Благодать Божа. А вона не в безглуздій метушні, а у внутрішній тиші єднання з Христом.
Помилуй мене, Боже, помилуй мене. «Згрішивши, Спасе, помилуй, піднеси мій розум до навернення».
Що таке егоїзм? Руйнівна енергія гріховного розуму, що збирається у щільний вузол пристрастей у сфері фізичного серця. Ця енергія починає керувати всіма діями своєї жертви, забираючи її сили, доки остаточно не вб'є її. Тому егоїзм смертельно небезпечний для людини.
Уповай у всьому на Бога, і Бог все зробить у потрібний час. Тільки ти повернися до Бога, повернися до Нього у своєму духовному серці і перебувай там невихідно.
Страшна не обставина, а те, як її малює нам брехливий егоїстичний розум. Забери егоїзм, і страх забереться разом із ним. Поглянь, і ти побачиш, що твій дух нічого не боїться. Твоя свідомість не має страху. Весь твій страх корениться в умі, а розум – це брехня. Відкинь розум – і брехня зникне разом з ним. Тоді ти виявиш себе в Бозі і в собі Бога. І довкола буде теж тільки Бог. І ніде не буде жодного страху. А ти скажеш з великою любов'ю: «Слава Тобі, Господи Ісусе Христе, Боже наш, слава Тобі!». Тоді ти пізнаєш Істину, і Істина зробить тебе вільним.
Помилуй мене, Боже, помилуй мене. «Розум острупивши, тіло боліє, недужить дух, слово знемагає, життя умертвися, кінець при дверях».
Усередині ніколи не знайдеш нічого, що було б зовні. Зовні неможливо знайти нічого, що було б усередині. Так дивися і так дій. Тут мудрість. Те, що твоє тіло якось стане сміттям, вбиває всяке марнославство. Те, що твій дух вічний і безсмертний у Христі, знищує будь-який егоїзм. Внутрішньо будь нескінченністю, а зовні непомітніше тонкого волоска, що валяється на землі.
«О, якби я міг обійняти Бога, притиснутися до Нього і замовкнути в Ньому, забувши про все на світі. Дай мені, Боже, інші очі, щоб крізь темну пелену цього світу я міг бачити інший світ, сповнений світла, радості та спасіння!»
