«Сьогодні Бог дає можливість вірянам УПЦ стати святими»
Ігумен Елладського монастиря про те, коли помиряться українці з росіянами, чому Епіфаній – єретик і як гоніння вірян УПЦ наближають їх до святості.
Ігумен Досифей – шанований в Греції старець, настоятель монастиря Агія Скепі митрополії Сидирокастро Елладської Церкви. Він дав СПЖ розгорнуте інтерв'ю, в якому розповів:
- чому він підтримує Митрополита Онуфрія, а Епифанія вважає єретиком,
- як досягти і зберегти єдність із Христом у сьогоднішній метушні,
- чому хвороби і скорботи – це дорога в рай,
- як вибрати духовного отця,
- чи є спасіння поза Церквою,
- чому нещасний Папа Римський,
- коли помиряться українці і росіяни.
У нас тепер велика схизма
– Геронда, в наші дні багато хто говорить, що молитва – це найважливіший елемент духовного життя. Але для багатьох людей вона нелегка. Як людина може навчитися істинно молитися?
– Найлегше і найскладніше для людини – це молитва. Це залежить від самої людини. Якщо людина любить Бога, молитва дуже легка. Якщо людина любить... світське мудрування, то молитися дуже важко. Тому вибір залишається за нею. Якщо вона полюбить Христа, її молитва буде возноситися і підніматися прямо до неба.
Існує дуже проста молитва, яку можуть творити всі люди, де б вони не перебували. І складається вона всього із семи слів: «Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене грішного». Або ще коротше: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене».
Це молитва, яку можна творити скрізь і завжди. Людині достатньо лише бажати цього. Як дихання є природним для людини, хоч би де вона перебувала, так само легкою є і ця молитва, і за допомогою цієї молитви освятилися всі наші святі. Тобто вони молилися так. Звісно, людина не спасається тільки цією молитвою. Перш за все, потрібно бути православним.
І я радий, що ви з Митрополитом Онуфрієм, а не з Епіфанієм, який є єретиком, папістом, уніатом, не знаю, ким ще, але тільки не православним. І він завдав величезної шкоди нашій православній вірі, розділивши Православ'я. У нас тепер схизма, велика схизма. І горе тим, хто створив цю схизму, горе їм. Так. Дай Бог їм покаяння – і їм, і нам, щоб покаялися і повернулися до правої віри.
Про збереження миру в душі
– Сучасна людина живе у світі, сповненому шуму і тривоги. Як нам зберегти мир у душі й не втратити зв'язок із Богом?
– Так. Ніщо не може перешкодити людині, яка хоче бути з Христом. Ніщо. І це ми бачимо на прикладі мучеників. З них здирали шкіру, їх катували, щоб відлучити їх від Бога. Але нічого не допомогло. Небо наповнилося мучениками.
Так і тут, тепер це, звісно, невеличка мука, але для охочого існує спосіб. Якщо людина хоче бути з Христом, ніхто і ніщо не може їй перешкодити. Ніщо і ніхто. Тому що Христос дав людині стільки сили Своїм Розп'яттям і Воскресінням, що людина тепер може перемогти і світ, і диявола, і гріх.
Тож це відмовки, якщо хто каже, що світ заважає або обставини перешкоджають. Ніхто не може перешкодити нам, якщо ми хочемо бути з Христом. І людина може бути з Христом, коли вона перебуває у Христовій Церкві, православній, а не в папській і не в того ж Епіфанія. Не з ним, ні. Потрібно бути в Церкві Христовій, щоб мати надію.
– Сьогодні у світі багато скорбот, війн, хвороб. Чи можна сказати, що це наслідки гріховності людства? І як нам, християнам, правильно до цього ставитися?
– Ваше запитання дуже важливе, тому що всі ці події, які відбуваються з людством, показують нам, що ми живемо в останні часи. Тому ми повинні пильнувати, бути в готовності.
А як людина перебуває в готовності? Коли людина кається у своїх гріхах, коли сповідається, коли живе духовним життям, тобто ходить до храму, причащається, постить, дотримується закону Христового, тоді вона отримує користь від подій, а не шкоду.
Господь допускає все це, щоб ми були пильними. Інакше, якби Він забрав випробування і ми не мали б жодних випробувань, ніхто б не врятувався.
Випробування необхідні для тих, хто бажає спасіння. На жаль, не всі люди хочуть спастися. Але це особиста справа кожного, і Бог поважає свободу кожної людини.
Чого не робить диявол зі своїми прийомами. Бачте, він не поважає свободу людини, і знаряддя диявола не поважають свободу людини, тому вони нам щось нав'язують. Христос не нав'язує, хоча Він любить нас більше, ніж ми любимо самих себе. Він не нав'язує, Він показує нам шлях, який корисний людині, а далі залишає нам повну свободу. Такий наш Бог, істинний. Це справжня любов, а не примус іншого зробити щось нібито для його блага.
Про духовне життя в миру
– Ви живете в монастирі, де духовне життя інше. Як можуть люди, які мають сім'ї та роботу, знайти час для духовного життя?
– Для охочого можливо зробити монастир зі свого будинку, місця роботи, свого простору. Люди, які хотіли бути з Христом, йшли в печеру і з одним сухарем освячувалися. Дім, по-справжньому кожен християнський дім, має бути монастирем. І там людина може підготуватися й освятитися.
Тому що мета людини – святість, тобто уподібнення своєму Творцеві, Христу. Наш головний приклад – це Христос. Тому наше життя має бути христоцентричним. А не антропоцентричним, як, на жаль, виходить у більшості людей. Вони ставлять у центр людину. А ми повинні ставити в центр Христа. Життя Христа.
– Як людина може правильно вибрати духовного отця, щоб не впасти в оману?
– Дуже серйозне запитання ви ставите. У наші дні з кожним днем хороших духівників стає дедалі менше і потрібно більше молитви й уваги. Як ми можемо вибрати? Перш за все, ми молимося, щоб Бог просвітив нас знайти підходящого.
Ми маємо дослідити, чи правильно людина, якій ми хочемо довірити свою безсмертну душу, навчає слова Божого. Чи справді вона православна, чи дотримується заповідей Христових, чи дотримується правил Вселенських Соборів.
І так Бог просвітить, і наша совість підкаже, щоб знайти відповідного духівника, тому що питання дуже серйозне. Це як якби ми хотіли провідника, щоб привів нас кудись у незнайоме місце.
Ви розумієте, наскільки обережними ми маємо бути, щоб довірити свою душу, щоб він привів нас до раю. Мета духівника так чи інакше – поєднати нас із Богом. Якщо він сам не з'єднаний із Богом, як він з'єднає нас?
Як може хтось сказати мені, що має хорошого духівника, якщо він з Єпіфанієм? Очевидно, що ця людина помиляється.
Тож будемо йти з нашою молитвою, з нашою сміливістю та пізнанням правої віри, бо тільки права віра рятує. Не всі віри рятують, як не всі дороги ведуть туди, куди хочемо. Є лише один шлях, що веде до раю.
Хіба наш Христос не сказав: «Я є шлях»? Він не сказав: «Один із багатьох шляхів», і поставив попереду артикль, що вказує на те, що немає інших шляхів. Тому лише права віра рятує.
Якщо нам кажуть, що й інші рятують, вони брешуть нам із великої літери Л. І горе їм, горе нам, якщо ми підемо з ними, якщо ми їх послухаємо. Ні. Христос сказав: «Я є істина», одна істина існує. Немає багатьох істин, і кожна єресь має свою власну отруту всередині.
– Деякі люди кажуть, що можуть вірити у Бога, але не ходити до церкви. Чи може людина бути християнином, не беручи участь у Таїнствах і житті Церкви?
– Ці люди і себе обманюють, і на інших впливають, впливають на теплохолодних. Якби Церква була не потрібна, Христос не створив би її. Церква – це лікарня, яка зцілює, а ми, люди, хворі, хтось більше, хтось менше.
То як же ми зцілимося без лікарні, яка називається Церквою? Отже, ті, що говорять так, брешуть і обманюють і самих себе, і тих, хто їх слухає. Людина не може врятуватися поза Церквою.
Церква рятує, і Церква – це Сам Христос, що перебуває на віки, і голова Церкви – Христос. Немає іншого шляху спасіння, крім Христа. Немає людського спасіння, тобто «я добрий і не потребую Христа» – не існує такого виду порятунку.
Христос рятує через Церкву, бо там є ліки, там знаходяться Таїнства, і найбільше Таїнство, яке є, – це Святе Причастя. Це Його Тіло і Кров Його. Там людина з'єднується з Христом, що є метою людини. З'єднатися вже в цьому житті та з'єднаними піти до раю, до Царства Небесного. Вічно, назавжди. Тому Церква потрібна. Православна Церква, звісно. І у Христа одна Церква. Не багато.
Про захист віри та святинь
– Згідно з вченням православної етики, що має робити християнин у ситуації, коли необхідно захищати храми, святині та свою громаду, не впадаючи в дух помсти?
– У християнина є обов'язок: коли під загрозою перебуває права віра, боротися у будь-який спосіб, щоб її захистити. І, відповідно, захистити свою батьківщину. Це йде разом. Не можна сказати: «Мене це не стосується, я християнин, і християни не повинні чинити опір». Коли треба, робитимемо те, що робили перші християни, які були міцними горішками, а не як ми, як топлене молоко. Тому що ми як топлене молоко, ми шукаємо лише виправдання.
«Я виявляю послух», – каже. Який послух? Ти бачиш, що твоя Церква, твоя віра руйнується, а ти виявляєш послух. Кому ти виявляєш послух? Напевно, дияволові. Що, ми сидітимемо склавши руки? Ми боротимемося всім, що дав нам Бог.
– Що б ви хотіли сказати тим, хто шукає Бога, але ще не знайшов свого шляху до Нього?
– Людина, яка дійсно шукає Христа, знайде Його у Христовій Церкві. Вона не може знайти Його в горах і долинах, ні в гріху, ні в мирському способі думок. Вона знайде Його у Церкві. Вона знайде Його, живучи Таїнствами Церкви. Там вона відкриє Бога. Вона знайде Його через молитву. Вона знайде Його, застосовуючи те, чого навчає Церква.
Покаяння у наших падіннях, у наших гріхах. Сповідь, відвідування храму, встановлені нашою Церквою пости, і особливо участь у Тілі та Крові Христових, у Святому Причасті. Там його знайдуть ті, хто шукає. Там ми Його знайшли.
Поза Церквою людина не може знайти Христа. Не може знайти істину, яка є Христом.
Чому Бог припускає випробування, і особливо рак?
Якби Бог не допускав хвороби, і особливо раку, рай був би порожній. Рай наповнився хворими на рак. Ось любов Христова. Він любить нас більше, ніж ми любимо себе.
І допускає випробування, допускає ці хвороби, щоб ми пішли до раю, бо мета людини не в тому, щоб жити тут. Сюди вона прийшла померти, а вмираючи – живе. І питання у тому, з ким вона житиме? І людина живе вічно, якщо вибере із Христом, із цього життя, вона буде з Христом.
Отже, випробування – це ліки порятунку, якщо витримаєш. Якби не було випробувань, ні я не був би тут, щоб ви мене слухали, ні ви, щоб слухати. Ми б займалися своїми справами. Випробування наближають нас до Христа.
Це відбувається, як з маленькими дітьми, коли вони йдуть з обіймів матері і біжать до урвища, якщо на дорозі є якийсь камінь, і вони спотикаються, падають, відчувають біль і повертаються до мами та рятуються завдяки цьому каменю. Випробування – це каміння, яке ставить Христос, щоб спасти нас.
– Великий піст – це час покаяння, але багато людей, навіть віруючі, не відчувають у собі глибокого покаяння. Як можна пробудити в собі справжнє покаяння?
– Людина, яка знає, для чого живе, яка знає свою мету, яка знає, звідки прийшла, навіщо прийшла і куди вирушить, робить усе це суттєво, а не формально. Тому що піст – це засіб, щоб привести нас до раю.
Тому що цей засіб спочатку використав Сам Христос. І ми в період Великого посту наслідуємо Христа, Який сорок днів постив, не приймаючи ні їжі, ні води. Цьому ми наслідуємо. Христос нам говорить: «Будьте Моїми наслідувачами». Він показав шлях спасіння. Тому піст необхідний для того, хто бажає потрапити до раю.
І справді, це не винахід священників та попів, як кажуть деякі. Ні, піст має своє народження ще в раю. Від Адама та Єви. Звідти бере початок піст. Науково доведено, що піст зцілює і душу, і тіло. Вчені говорять, що якщо якийсь хворий використовуватиме піст православних християн, він зцілюється без ліків.
Про нападки на Церкву
– Сьогодні на Церкву здійснюється багато нападок, особливо у соціальних мережах та засобах масової інформації. Як віруючій людині слід ставитися до цього явища і як захистити свою віру?
– Як ми можемо впоратися із цією ситуацією? Стати великими християнами, справжніми християнами. Наша віра не в небезпеці від зовнішніх нападок. Небезпека походить від нас самих.
Якщо ми станемо справжніми християнами і правильно сповідуватимемо нашу віру, тоді ми принесемо користь і собі, і іншим людям. Але треба мати праву віру.
Людина має совість, знаєте, всередині, і це голос Божий, який, коли чує істину, визнає її. Я це дуже сильно пережив і в Африці, і в Індії, куди мене посилала Богородиця.
Коли вони чули, що приходять православні, якщо у них були барабани, вони приходили з криками та вигуками. Коли приходив якийсь католик, якийсь папіст, нічого – ні звуку, ні відгуку. Це совість людини всередині та голос, який розпізнає істину, коли вона чиста.
Про Папу Римського і предтечу антихриста
– Скажіть, що буде з Папою Римським?
– Нещасний, нещасний Папа. Нещасний він, коли людина доходить до того, щоб обожнювати себе саму. Жалюгідний, гідний жалю. Жалюгідна людина, що дійшла до того, щоб обожнювати себе і говорити, що вона непогрішна. Тільки Бог непогрішимий. Це зухвалість – говорити, що він непогрішний.
Тому він і буде предтечею антихриста. Тому що звідти розпочнеться приготування, вже звідти його готують. Я не говорю це між нами, я говорю це, щоб знали. Слухайте. Все, що я говорю, навіть якщо закриють мені рота, я повинен говорити про свою віру і про свою батьківщину. Я говоритиму до кінця і навіть більше.
Маю стільки прикладів, тисячі прикладів. Вони зберегли нас у правій вірі. Якби вони мовчали, бо їм сказали якісь великі: «Закрий рота», у нас би сьогодні не було Православ'я. Ми були б папістами. Були б під Епіфанієм. Бідолашні люди! Вони не рятуються. У брехні не рятуються. Це Сам Христос сказав устами апостола Павла. «Людини єретика, по першім та другім наставленні, відрікайся». Це вирок із перших рук. Так сказано.
Хто тепер з'явився, хто став святішим, ніж апостол Павло і ніж наш Христос, щоб говорити нам про це?
Коли Адам і Єва згрішили, все людство пішло в пекло. Ця первородна гріховність спадкова, це інше. «За гріхи батьків караються діти», – так говориться. Хіба ж ні?
Ми побачимо багато таких, чим ближче ми рухатимемося до кінця. Ми живемо в останні часи, «есхата» означає «останні». Я не знаю, скільки це буде, скільки триватиме, але Христос показує нам цими ознаками часу, щоб ми були готові духовно. І коли Бог дозволить, ми будемо з Ним.
Ось що нас має турбувати. Бути з Ним, коли Бог дозволить. Або Він нас забере раніше, або залишить ще трохи довше. Наша мета має бути такою. Наше бажання, наше прагнення бути з Христом. Людина з'єднується з Христом із цього життя, щоб бути з'єднаною вічно в Царстві Небесному.
Про безсмертя душі
Назавжди людина не вмирає, не зникає. Просто змінює стан, від тимчасовості переходить у вічність. Людина не зникає. Бог не створив досконале творіння для того, щоб воно зникло, щоб жило 50–60 років і зникло. Ні, Він створив його за Своїм образом, щоб він був вічним з Ним.
Бог створив людину за образом і подобою Своєю. Щоб вона уподібнилася до Бога. Щоб людина стала Богом з благодаті. З нічого стати як Бог і жити вічно, як і Бог.
Людина не вмирає. Те, що ми називаємо смертю, є не що інше, як тимчасове відокремлення від фізичного тіла, щоб перейти, так би мовити, в інший стан. Тому християни говорять не «цвинтар», а «усипальниця». Коли хтось спить, сон є малою смертю. А смерть – це величезний сон.
Коли ми спимо, ми нічого не розуміємо, ніби мертві. Але ми прокидаємося. Це показує нам природа, Бог показує. Через природу це бачимо. Як ми це бачимо? Нещодавно ці дерева були як висохлі. Бачиш стовбур? І раптово, ах, почали випускати листочки, квіти, скоро будуть і плоди. Вони показують нам воскресіння мертвих.
Що тобі дасть це життя? Дев'яносто дев'ять прикростей і один смішок покаже тобі. Нічого не варте було б це життя, якби все тут закінчувалося. Але воно варте того, бо є вічне життя. Тому й тут є місцем підготовки до вічного життя.
Людина, яка готується в цьому житті, вже куштує малу частину раю. У цьому житті, якщо вона з Христом і виконує Його закон і заповіді, вона уже куштує частину раю звідси.
Малу частину, звісно, небагато. Якщо рай – це цілий океан, людина куштує одну краплю океану. І заради цієї краплі багаті люди, освічені, залишали все і йшли до печери. Тому що спробували й небагато. Знаючи, що буде багато.
Учень іде до школи, і іспити важкі, але щойно він отримує диплом, то літає від радості. Ось це рай. Це підготовка, яку припускає Бог, ця тимчасовість, і щойно ми отримаємо диплом нашого спасіння, там відбувається свято.
Але свято починається вже звідси, звідси починається мала частина. Тому що добрий учень в екзаменаційний період має радість у собі, бо має надію, що отримає свій диплом.
Про значення віри
Отже, ми маємо передавати істину нашої віри. Знаєте, як схожі брехня й істина? Брехня схожа на пітьму, а істина – на світло. Коли у приміщенні є світло, темрява зникає, не має сутності. Тож давайте і ми станемо світлом. І розсіються сутінки.
Коли є добрий намір, і ми робимо це по-людськи, Бог використовує це, щоб допомогти охочим. Багато хто слухає бесіди, але чи багато хто отримує користь? Це особиста справа кожного. Але ми маємо обов'язок говорити істину. А істина – це те, що говорить Церква. І Церква – це Христос, голова. Істина – це Вселенський Собор.
Те, що кажуть нам святі – і теперішні, і колишні, – ми маємо передавати. Коли є добрий намір, істина схожа на запалену свічку. Коли ця свічка горить у темряві, вона одразу висвітлює все. Це і є істина. Нам достатньо бути з істиною.
Віра – це те, що має турбувати нас найбільше. Якщо ми втратимо віру, ми втратимо все. Краще було б, якби ми не народились. Втратити решту – тимчасово, втратити віру – вічно.
Послання православним людям
Передайте і нашим братам, українцям, росіянам, православним, нашу любов та нашу підтримку. У всьому світі. Усюди, де є православні християни, передайте наше послання. Нашу любов, підтримку і наші молитви.
Життя немає сенсу без Христа, в людини немає призначення без Христа. Він пустота, він ніщо. Він як тварина, яка їсть, п'є, спить. Нічим не відрізняється від тварин людина без Христа.
– Українці та росіяни, коли помиряться ці дві нації?
– Ось-ось закінчать. Ми молитимемося, щоб Господь навчив їх. Вони брати. Зупинитися, полюбити одне одного. Це станеться, якщо вони впустять справжнього Христа у своє життя, не хибного Христа, тому що дехто хоче просувати хибного Христа, того Христа, в якого вірить і Папа. Це не справжній Христос.
Передайте наше привітання, нашу любов і наші молитви, тому що ми молимося через цей жах, який відбувається там з нашими братами, коли вони вбивають один одного. На жаль, і ми доклали руку до цього. Там більше релігійна війна, а решта має другорядне значення. Там є питання віри.
Приклав свою руку там диявол зі своїми ордами і все перевернув, але зараз ми маємо викинути його геть, щоб прийшов Христос туди, щоб прийшов мир у серця людей, щоб вони полюбили одне одного.
На нас чекає інша боротьба, більша боротьба. Ця боротьба – підготовка до раю, до життя вічного. Людина має дізнатися, навіщо вона живе. Коли вона дізнається про мету свого існування, все одразу зміниться, але якщо вона не знає і думає, що прийшла сюди, щоб їсти, пити, добре проводити час, вона нещасна і сама, і її оточення.
Побажаємо, щоб Господь послав нам робітників у свій виноградник. У наших молитвах нехай пошле нам керівників богобоязливих (бо ці не бояться Бога), щоб ми поклали новий початок, метою якого буде Царство Небесне, тільки це. Тому і була створена людина і тому Господь дає їй час у цьому житті, щоб підготуватися до вічного Царства Небесного. Іншої мети немає, решта – це засоби. І робота, і професії, і шлюб, якщо хочете, і чернече життя – це все засоби. Мета – досягти Царства Небесного.
Хто винен у проблемах сім'ї: чоловік чи дружина?
Мене вражає, особливо у подружніх парах. Якщо послухати дружину, тільки чоловік винний. Якщо послухати чоловіка, тільки дружина винна. Але більше із жінками це відбувається. Вони, бідненькі, ніколи не винні. Рідко можна почути від жінки, що вона винна, що вони розлучилися. Якби вона глянула всередину себе, вона б побачила, наскільки вона була винна в цьому нещасті (оскільки це нещастя, коли розлучається подружня пара). Це просто самогубство – зруйнувати Таїнство шлюбу, яке поєднує, двох робить одним.
Ми є порушниками закону, Божого закону. Отже, ми не любимо Бога. Говорити про любов – так, це у нас є, ми любимо пускати пилюку в очі, щоб виправдати наші помилки та слабкості. Дай Бог, щоб ми були людьми у справжньому значенні цього слова… Моліться там, на батьківщині, кажіть: «Господи, помилуй» і за мене, нехай помилує мене Господь.
***
Як мені вам віддячити за те, що ви так потрудилися приїхати з України сюди, щоб побачити такого нещасного, як я? Дякую вам велике, моя вдячність і любов вам, і передавайте мої молитви та мою любов православним християнам, і що Господь їх не залишить у жодному разі. Він їх оновить, зробить сильнішим. Їм дається зараз добра можливість стати святими, а це мета людини – святість. Будьте благословенні, радісні. Слава Богу.
