Фільм «Світло в океані»: дуже важкий вибір

Початок фільму відсилає нас до грудня 1918 р. Щойно закінчилася найкривавіша на той час Перша світова війна, в якій загинули загалом понад 18 мільйонів людей. Із них понад 60 тисяч були австралійцями. Загалом Австралія відправила на війну понад 400 тисяч солдатів. Один із них, Том Шерборн, повертається на батьківщину, але не хоче жити там, звідки пішов на війну. Він бачив смерть, рани і муки і хоче тільки одного – усамітнення.

Вражений жахами війни, він хоче забути і не бачити нікого. Така можливість у нього з'являється, він дізнається про місце наглядача маяка на невеликому острові неподалік берегів Західної Австралії. Попередній наглядач дійшов до божевілля від самотності на острові, але Тому саме це й потрібно.

Перед тим, як поїхати на маяк, Том зустрічається з представниками влади на материку. Вони приймають його дуже привітно, запрошують до дому, частують обідом.

Том знайомиться з Ізабель, дочкою одного з городян. У наступні свої візити на материк це знайомство розвивається, Ізабель виявляє до Тома помітний інтерес, але Том занадто занурений у себе, його не відпускають враження про війну, і він не може відповісти Ізабель взаємністю. І тільки через час, після багатьох листів, написаних ними один одному, Том розуміє, що зміг полюбити, що він хоче, щоб Ізабель стала його дружиною, щоб вони були назавжди разом.

Після весілля вони вирушають на маяк і починається їхнє спільне щасливе життя на острові. Том виконує свої обов'язки наглядача маяка, записує в журнал погоду та якісь події, що дуже рідко відбуваються на пустельному острові та навколо нього. Він облаштовує їхнє житло, господарює. Ізабель клопочеться по будинку, доглядає город і домашнє господарство. І найголовніше – вони насолоджуються тим, що кохають одне одного і проводять майже весь час разом. А незабаром їхнє щастя стає ще більшим через те, що під серцем Ізабель зароджується нове життя.

Але їх чекає важке випробування: в Ізабель трапляється викидень, і замість того, щоб качати колиску, Тому доводиться копати могилу і ставити хрест на місці упокоєння ще не народженої дитини. Пережити таке дуже важко, але вони справляються. Том всіляко підтримує Ізабель і допомагає їй не впасти у відчай. І через якийсь час вони знову опиняються у радісному очікуванні народження дитини.

Але все повторюється: знову викидень, знову безіменна могила і знову тяжке переживання втрати, яке цього разу набагато сильніше. Адже двічі поспіль – це вже не випадковість і не збіг обставин, Ізабель може взагалі виявитися нездатною виносити дитину, і вони ніколи не стануть батьками.

У цій атмосфері горя і розпачу відбувається несподівана подія: до острова прибиває човен, в якому вони знаходять мертвого чоловіка і немовля, що плаче. Хто вони? Звідки? Чому чоловік загинув? Дізнатися це неможливо.

І тут Ізабель, убита стражданням і тугою про своїх двох ненароджених дітей, у цьому незвичайному випадку бачить перст долі, яка дарує їм дитину. Вона благає Тома не повідомляти про те, що сталося, на материк, а залишити дитину собі.

Усі знають, що Ізабель вагітна. Народження раніше терміну не є нормою, але все ж таки часто трапляється. Вони скажуть, що дитина їх, а мертвого чоловіка просто поховають на острові, адже йому вже нічим не допоможеш.

І ось тут перед Томом виникає до болю важкий вибір: з одного боку, кохана дружина, яка страждає після смерті своїх дітей, яка може прийти у відчай з непередбачуваними наслідками, яка вже любить усім серцем це врятоване з океану дитя, а з іншого боку, обов'язок будь-якої порядної людини чесно повідомити все, що сталося.

Том каже дружині, що вони мають чесно розповісти все, тоді зможуть офіційно всиновити дитину. Але Ізабель наводить цілком слушне заперечення: вони живуть на острові, де немає ні медичної допомоги, ні школи, ні інших дітей. Через все це їм не дозволять усиновити дівчинку, і швидше за все вона потрапить у притулок, де на неї чекає не надто радісне життя і не надто тепле ставлення.

У фільмі немає прямої вказівки на релігійний контекст сюжету, але віруюча людина в цій ситуації може побачити, як на одній чаші вагів – досконала правильність життєвих доказів: і психологічний стан дружини, і вірність її аргументів, і бажання щастя цій врятованій дитині, що може бути неможливим, якщо вона потрапить в дитбудинок. Але на іншій чаші терезів – заповідь Божа: «не бреши». Як вчинити?

Можливо, стан, у якому опинився Том, чимось нагадує стан Адама, коли Єва принесла йому заборонений плід у раю. Багато богословів питали: чому Адам скуштував цей плід? Єва вже згрішила, вона відпала від Бога і стала смертною за словом Божим. Але Адам ще ні. У нього важкий вибір, що для нього важливіше: любов до Бога, який дав заповідь: «не їж», або любов до дружини, яка вже скуштувала, але яку Адам теж любить. Серед пояснень цього місця Біблії є й таке: Адам скуштував, бо надто любив дружину і не хотів залишити її одну в тому занепалому стані, в якому вона опинилася.

Том копає могилу для померлого чоловіка, забирає хрести з могил своїх ненароджених дітей і пускає порожній човен знову в океан. Вони називають дівчинку Люсі. Ізабель знаходить радість материнства, і в них знову щасливе життя та сім'я, в якій є дитина. Але Божі заповіді не можна порушувати безкарно.

В один із своїх приїздів на материк Том та Ізабель разом із родичами несуть Люсі до церкви, щоб хрестити її. Під час очікування священника Том походжає церковним цвинтарем і помічає молоду жінку, вбиту горем, яка плаче над порожньою могилою.

Жінку звуть Ханна Роннфельдт, вона втратила в морі чоловіка Френка та дочку-немовля Грейс. Прочитавши напис і зіставивши дати на надгробному камені, Том розуміє, що це саме той чоловік, якого він поховав на своєму острові і та дівчинка, яку вони взяли собі. З цього моменту його не перестає мучити совість, адже вони по суті вкрали дівчинку в матері.

Щоб хоч якось полегшити страждання Ханни, Том пише їй анонімного листа, в якому повідомляє, що Грейс жива, що її люблять і піклуються про неї. Велике питання: що краще для матері, думати, що дочка загинула чи знати, що вона жива і не мати змоги побачити її? Але Том не може інакше, болі совісті надто сильні.

Проходить ще кілька років, Люсі стає рухливою тямущою дитиною, яка росте у щасливій родині. З нагоди ювілею відкриття маяка в місті влаштовуються урочистості, під час яких родина Шерборнів знайомиться з Ханною і та, нічого не підозрюючи, розповідає їм про чоловіка та дитину, які зникли в океані. Тепер правду знає Ізабель. Том знову пропонує віддати дитину рідній матері, але тут вибір ставати ще складнішим, ніж коли Люсі була немовлям. Адже зараз вона вже все розуміє, і для неї мати Ізабель, а батько Том.

Зараз відновлення правди означає, що Люсі вирвуть із коренем із рідної для неї родини та віддадуть чужим людям. Це завдасть їй непоправної психологічної травми, це буде дуже жорстоко. Так теж трапляється, часом виправлення помилок приносить ще більше горя, ніж їхнє вчинення.

Том знову погоджується з доводами дружини, але знову совість не дає йому все залишити так, як є. Він таємно посилає Ханні брязкальце, яке було з дитиною, коли вони знайшли її в човні. І це призводить до катастрофи. Фотографію брязкальця розвішують по всьому місту та обіцяють нагороду тому, хто дасть будь-яку інформацію про неї. І така людина знаходиться. Це один із родичів або знайомих Шерборнів, який був на острові невдовзі після того, як там з'явилася Люсі, і бачив це брязкальце. Так поліція виходить на Тома та Ізабель, і забирає у них доньку, щоб віддати справжній матері.

Навряд чи Том очікував саме такого розвитку подій, але він сприймає це як неминуче покарання за їхній нечесний вчинок. А для Ізабель це справжня катастрофа. Крах всіх надій, руйнація всього їхнього життя, розлука з улюбленою дочкою. Для Люсі це також трагедія. Її віддають справжній матері і називають справжнім ім'ям, але вона вважає інакше.

І є ще одна обставина, яка ще більше посилює трагедію. Справа в тому, що Френк Роннфельдт був німцем за національністю і в човні з дитиною опинився не просто так. Хтось із жителів міста, мабуть, ветеран Першої світової війни, не зміг змиритися з тим, що німець живе поряд з ними, адже німці були ворогами австралійців на війні. Цей «хтось» нападає на будинок Роннфельдтів і Френк, рятуючи дитину, сідає у човен і виходить у море. Течія забирає його у відкритий океан, і він гине.

А Том Шерборн теж ветеран війни, він теж бився проти німців, і в нього теж міг бути мотив вбити Френка. Що, коли Френк був живий, а Том убив його і забрав дитину?

Тома звинувачують у подвійному злочині, а Ізабель, убита горем і не бажаючи пробачити чоловіка за те, що втратила доньку, не підтверджує того, що Френк був мертвий, коли човен прибило до острова. Тому загрожує найвища міра покарання. Але він не боїться нічого, він сприймає це як справедливу відплату за вчинок. Єдине, чого він хоче, так це те, щоб ім'я Ізабель залишилося чистим. Тому він бере всю провину на себе та заявляє, що це він змусив дружину забрати дитину.

А тим часом Люсі, яка вперто не погоджується з тим, щоб її називали Грейс, мешкає в будинку Роннфельдтів. Мама, яку вона не визнає за матір, і дідусь, з яким вона має тепліші стосунки, намагаються робити все можливе, щоб Люсі-Грейс була щаслива. Вони оточують її любов'ю та турботою, але вона все одно прагне своїх батьків, яких вважає справжніми. І одного разу вона все-таки втікає з дому і йде на пошуки маяка, на пошуки Тома та Ізабель.

Коли її зникнення виявляють, поліція піднімає на ноги все місто. Люди прочісують околиці в пошуках зниклої дитини. Ханна вбивається через страх втратити дочку. І ось, коли вже надії на те, щоб її знайти починають зникати, Ханна молиться, щоб дівчинку знайшли живою, і обіцяє Богу зробити «так, як краще для Люсі», вона розуміє, що, можливо, вже ніколи не буде матір'ю в очах своєї дитини. Пізно вночі Люсі знаходять, вона жива, і Ханна йде до Ізабель і каже їй, що коли Том опиниться у в'язниці, вона віддасть їй Люсі.

Ізабель вражена, вона розуміє, що з'явилася можливість знову бути зі своєю улюбленою дитиною, знову бути матір'ю для Люсі, знову знайти своє материнське щастя. Але для цього їй треба знову переступити через заповідь: «не бреши». Їй потрібно лише промовчати про те, що Френк був уже мертвий, коли вони знайшли його в човні і промовчати про те, що це вона змусила Тома забрати немовля. Якщо вона скаже правду, то в тюрму сядуть вони обидва, нехай уже на значно менший термін, але все-таки. І тоді вона не матиме можливості забрати Люсі.

Знову дуже важкий вибір, болісний та жорстокий. У будь-якому випадку доведеться пожертвувати чимось дуже дорогим. Як потрібно вчинити у такій ситуації? Що вибере Ізабель? Не будемо розкривати всі таємниці…

Приємного перегляду.