«Пикасо́»: церковна гімнографія і лекція отця Лавра
Уривки з книги Андрія Власова «Пикасо́. Частина перша: Раб». Епізод 21.
Час дії: 1992 рік
Місце дії: Київ
Дійові особи: Міша Камінський, отець Лавр, семінаристи
Міша Камінський старанно виконував послух, даний йому отцем Лавром. Щодня він, перед тим як лягти спати, читав сорок разів на чотках: «Господи Ісусе Христе, спаси, помилуй і напоуми раба Твого Георгія».
Незабаром один із його сусідів, Альоша Охріменко, поцікавився:
– А за кого це ти тут молишся?
– Та за Георгія. Ну, того, що в розкол пішов.
– А... – з розумінням протягнув Альоша.
Георгія всі жаліли. Він був хорошим товаришем, доброзичливим і чуйним. І якщо хлопців зі Львівської області ще якось можна було зрозуміти, то його ухід був для всіх несподіваним і дуже прикрим.
Через кілька днів Альоша запропонував:
– Слухай, а давай, може, разом молитися, чи що?
– Ну, давай.
Стали молитися удвох.
Незабаром Альоша помітив:
– Ні, сорок молитов – це щось мало. Давай хоча б по сто читати.
– Ні, – відповів Міша, – отець Лавр благословив тільки сорок.
– Та ну що ти, брате? Так ти його не вимолиш. Кажу тобі, сорок – мало. А Лавр... ну до чого тут Лавр?
– До чого чи ні до чого, а все треба робити з благословення.
Але Охріменко не погодився і невдовзі почав читати ще якусь кількість молитов самостійно. За деякий час до них долучився Гена Голованов, потім Толік Стадницький, потім ще... Невдовзі вже чоловік п'ятнадцять перед сном читали це невеличке правило за раба Божого Георгія. У декого навіть з'явився нездоровий азарт: спрацюють молитви чи ні?
Якось одного разу все це діло застав інспектор семінарії, він же Вертоліт, він же протоієрей Віктор. Бувало, що він заходив уже після відбою в гуртожиток перевірити, чи всі на місці. Побачивши біля червоного кута молитовників, які синхронно робили поясні полони, він безцеремонно перервав це заняття:
– Так! Що це тут у вас за самочинне збіговисько?!
Довелося пояснювати, що так мовляв і так, з благословення отця Лавра читаємо сорок молитов про повернення заблукалого Георгія.
– Щось мені не віриться, щоб отець Лавр вам це все благословив, – сказав інспектор.
– Ну, благословив він тільки мені, – зізнався Міша. – Розумієте, Георгій – мій найкращий друг.
– А. Ну це вже схоже на правду. А ви, отже, за компанію?
Усі кивнули.
– Гаразд, самочинники, – отець Віктор махнув рукою. Він попрямував до виходу і обернувся, вже стоячи в дверях. – Тільки ви тоді вже за всіх моліться. Він же ж не один пішов.
Стали читати: «Господи Ісусе Христе, спаси, помилуй і напоуми раба Твого Георгія і іже з ним у розкол пішли». Прямо церковна гімнографія виходила.
На початку листопада на дошці оголошень біля семінарської трапезної з'явився довгоочікуваний листок: «5-го числа цього місяця в класі самопідготовки відбудеться додаткове заняття зі Святого Письма. Ігумен Лавр».
Заняття почалося з того, що отець Лавр попросив одного з семінаристів стисло переказати основні положення «Бесід на шестоднів» святителя Василія Великого, які він давав прочитати на минулому занятті. Переказували троє і не так коротко, як задумував отець Лавр. Після цього він сказав:
– На превеликий жаль, браття, у нас із вами немає можливості поговорити про всі події створення світу, людини, про основні події Священної історії. Ось ми трохи про це згадали... На наших заняттях ми говоритимемо про те, що мені видається найбільш значущим у Святому Письмі, про най-найголовніше. Знову-таки, я не хочу сказати, що те, чому ми не зможемо приділити увагу, не є головним і його можна опустити. Зовсім ні. Я лише хочу більш детально зупинитися на тих моментах, які мають практичне значення для духовного життя людини. Знову-таки, я не хочу сказати, що інші моменти не важливі, – отець Лавр замовк, зрозумівши, що він повторює вже сказане. – Загалом, ви будете це все вивчати і на лекціях зі Священної історії, і з катехізису, і з інших предметів. І на старших курсах будете говорити про це ще не раз.
Тема нашого сьогоднішнього заняття – гріхопадіння людини. Тема винятково важлива як за своєю значущістю для всього людства, так і за своєю практичною спрямованістю для кожного з нас. Цю подію, гріхопадіння Адама і Єви, що сталося в раю, ми з вами, браття, за допомогою Божою, постараємося розглянути якомога детальніше. Знову-таки... Розуміння того, що собою являло гріхопадіння, як відбувалася спокуса, що людині належить робити в її занепалому стані, – все це дуже важливо для нас у нашому повсякденному житті. На кожному кроці ми стикаємося з наслідками цієї події і багато разів на день переживаємо ту чи іншу спокусу, схожу на спокусу Адама і Єви.
У наших міркуваннях ми будемо спиратися на Святе Письмо і на творіння двох святих отців, які найдокладніше витлумачили перші розділи книги Буття. Це святитель Іоанн Златоуст і преподобний Єфрем Сирин. Звичайно, ми будемо згадувати й інших.
Скажу відразу, браття, що майже весь світ, майже всі релігії та всі філософські доктрини вважають нинішній стан людини її природним станом. І тільки лише одні християни визнають людину істотою занепалою, хворою, яка потребує зцілення. А зцілитися може тільки той, хто визнає свою хворобу. Уявіть, браття, – отець Лавр зробив паузу і підняв угору вказівний палець, – майже весь світ ігнорує той факт, що люди вмирають. Усі люди смертні. Немає більш звичайного явища, ніж смерть, і немає нічого іншого, що сприймалося б людиною настільки ж трагічно. Душа кожного протестує щосили, коли бачить смерть близького, родича чи друга. Усередині себе ми не можемо примиритися з тим фактом, що цієї людини вже немає і більше ніколи не буде. Хоча, знову-таки, немає нічого більш поширеного у світі, ніж смерть. А смерть – це основний наслідок гріхопадіння, яке волає нам: "Люди, одумайтеся! Ви створені не такими!"».
Отже, перш ніж читати третій розділ і розглядати власне гріхопадіння, ми маємо зрозуміти, що таке рай, яким Бог створив людину, і що людині належало робити відповідно до Божого задуму про неї.
Отець Лавр попросив одного з першокурсників сісти за вчительський стіл і прочитати вірші про рай. Сам він у цей час походжав по класу, погладжуючи борідку.
Семінарист почав читати: «И насади Господь Бог рай в Едеме на востоцех, и введе тамо человека, егоже созда. И прозябе Бог еще от земли всякое древо красное в видение и доброе в снедь: и древо жизни посреде рая, и древо еже ведети разуметельное добраго и лукаваго». Він читав про райські річки, про те, де вони протікають, і на словах: «И взя Господь Бог человека, егоже созда, и введе его в рай сладости, делати его и хранити», отець Лавр жестом зупинив його.
– Досить. Що таке рай?
Далі буде...
Перші дві книги серії «Пікасо» можна замовити за адресою [email protected]
Андрій Власов
