«Пікасо́»: як читати Біблію
Уривки з книги Андрія Власова «Пікасо́. Частина перша: Раб». Епізод 17.
Час дії: 1992 рік
Місце дії: Київ
Діючі особи: о. Лавр, семінаристи.
Через два дні в бібліотеці яблуку не було де впасти. Прийшов не тільки весь перший клас семінарії, а й безліч людей з інших класів, а також кілька студентів академії. Дуже багато хто прийшов послухати ще раз те, що отець Лавр їм уже свого часу розповідав. Сама його особистість була дуже привабливою. Але виявлялося це далеко ще не відразу. Він був примітний абсолютно нічим. Його не можна було назвати ні благодатним старцем, ні мудрим учителем, ні видатним проповідником. Він був самим звичайним. Але чим довше хтось із ним спілкувався, тим більше його захоплювала якась сила духу, віри і, мабуть, любові, що виходила від отця Лавра. Якби хтось запитав: «А в чому ця сила виражається?», то це питання неможливо було відповісти. Вона не виражалася ні в чому і в усьому одночасно. Але в тому, що вона в отці Лаврі є, було очевидно всім, хто з ним спілкувався якийсь час.
Він неквапом увійшов до класу, вклонився, привітався. Проспівали «Царю Небесний…».
– Сідайте, браття.
Сіли.
Батько Лавр дістав із саквояжу Біблію в потертій шкіряній палітурці, благоговійно приклався до неї вустами і почав говорити:
– Підніміть руки, браття, хто з вас прочитав усю Біблію повністю?
Тих, хто прочитав, виявилася приблизно половина.
– Хвороба, яка з'їдає людину, це зневага до Слова Божого. Люди Біблію не читають і не хочуть читати. Та й ті з вас, хто гордо зараз підняв руки, Писання швидше за все прочитали і на цьому закінчили. Бог же закликає нас навчатися в законі Господньому день і ніч. Тобто читання Слова Божого і насамперед Євангелія та книг Нового Завіту є справою всього життя людського.
Отець Лавр трохи помовчав.
– Кожна людина, яка хоче відкрити Писання і щось звідти почерпнути на користь своєї душі, має насамперед помолитися Богу, щоб відкрити йому Бог ум і серце до розуміння словес Своїх. Ще не Господь будує дім – даремно трудяться ґрунтовні. Розум – від Бога. Але також не зайвим буде пам'ятати про деякі речі, знов-таки, правила читання слова Божого.
Отець Лавр зробив паузу, під час якої неквапливо обвів очима присутніх.
– Братиє, щоб ви зрозуміли, наскільки складно земним авторам Святого Письма було викладати істини, які відкривав їм Бог, і наскільки складно буває зрозуміти ці істини нам, хто читає Писання, ми проведемо невеликий експеримент. Зараз ви почуєте дещо, і я попрошу вас це записати.
Половина учнів підходили зошити та ручки і приготувалися записувати. Отець Лавр пройшов у кінець класу і сів за піаніно. На кілька секунд він задумався, а потім почав грати якийсь класичний твір. Закінчивши грати, отець Лавр повернувся за викладацький стіл і сказав:
– Ну от, браття, тепер запишіть словами те, що ви почули.
Він витримав паузу, дивлячись на здивовані обличчя своїх слухачів.
– Ось приблизно те саме відчували святі автори біблійних книг, коли вони мали записати земною мовою ті небесні істини, які відкривав їм Бог. Людська мова дуже немічна, і не можна висловити всю повноту Божественного одкровення. Але пізнати це одкровення можна. Тією мірою, яка доступна людському розумінню. І пізнати з Біблії, зі слова Божого. Для цього необхідно знати кілька правил, підходів, знов-таки, принципів читання Святого Письма.
Деякі учні старанно вивели у зошитах: «Принципи читання Біблії».
– По-перше, – продовжував отець Лавр, – необхідно розуміти, що слово Боже має двох авторів. Це Бог і людина. Все Писання богонатхненне. Це означає, що Святий Дух відкривав людині ті слова життя, які ми читаємо там. З іншого боку, люди, які писали книги Біблії, не були безвільними медіумами. Вони нічого не писали під диктовку...
«Як ми на катехизі», – подумав Мишко.
– …вони осмислювали, дані їм у одкровенні істини і вдягали їх у словеса, виявляючи при цьому свій людський творчий початок, подавач якого також є Бог. Це не означає, що Мойсей, Ісая чи апостол Павло могли щось спотворити чи передати невірно. Знову ж таки, написане в Біблії – це саме те, що Святий Дух відкрив їм. Але люди, які писали тексти Біблійних книг, також висловили і особливості тієї епохи, в яку вони жили, і свої національні особливості, і риси свого характеру, і багато іншого. Не будемо забувати, браття, книги Біблії писалися протягом півтори тисячі років, різними мовами, людьми, які жили в різних країнах: Вавилоні, Римі, Греції, Єрусалимі. Авторами Священних текстів були і пастух Амос, і цар Давид, неосвічені рибалки Петро, Іоанн, і Павло, який навчався в рабинській академії. Все це накладало свій відбиток на священний текст.
Отець Лавр трохи помовчав.
– Отже, браття, два автори. Бог і людина, точніше люди. Тепер скажіть мені, хто краще розуміє російську літературу, російську чи англієць?
– Російська!
– А німецьку?
– Німець!
А хто краще розуміє Пушкіна, ми чи люди, які жили з ним одночасно?
– Вони! Ну, себто, що жили.
– Правильно, браття. Автора краще розуміє той, хто ближчий йому за духом, за часом житія, національності... Звідси висновок, браття. Краще розуміє Писання той, хто ближче стоїть до його авторів. Знов-таки, Богу і людям. Наближатися до Бога можна праведним життям, подвижництвом та молитвою. Не забувайте, браття, що тільки «чисті серцем Бога побачать». Дуже помиляються ті, котрі думають, що ведучи гріховне життя, можна зрозуміти Писання. Тому отці святого життя, такі як Антоній Великий, Макарій, Іоанн Златоуст та інші преподобні отці наші, – при цих словах отець Лавр перехрестився, – освічені вони, а хоч би й неписьменні, але вони розуміють сенс Біблії набагато більше, ніж наприклад, німецькі вчені-біблеїсти: Землер, Міхаеліс, Лессінг та інші. Не намагаючись наближатися до Бога в подвигу і молитві, а просто читаючи Писання як цікаву книгу, ми будемо з вами тим натовпом, який оточував і тіснив Христа і не отримав від цього жодної користі. А лише одна жінка, яка доторкнулася до Нього з вірою, знайшла зцілення.
Потім необхідно наблизитися до тієї епохи, вдач, звичаїв, які були в ті часи, коли написано ту чи іншу книгу Біблії. Ось, наприклад, притча про митаря і фарисея. Ми зовсім не зрозуміємо її, не знаючи, хто такий митар і хто такий фарисей. Не знаючи, яким був тоді політичний стан Юдеї, стосунки з Римською імперією і так далі. А притчу про доброго самарянина ми не зможемо зрозуміти до кінця, якщо не будемо знати, що собою являє дорога з Єрусалиму до Єрихону. Знову ж таки, треба дуже багато чого знати з історії, етнографії тощо, щоб правильно розуміти Біблію.
Крім того, слід звертати увагу на контекст тих чи інших слів у Писанні, де вони були сказані, ким, з якого приводу. Ось, наприклад, апостол Яків у своєму Посланні говорить, що «віра без діл мертва», а апостол Павло стверджує, що «людина виправдовується вірою, незалежно від справ закону» . І ми, браття, прийшли б до суперечності, якби не розуміли, що тут йдеться про зовсім різні справи. Апостол Яків говорить про справи любові, яка нам дана як найбільша заповідь, а святий Павло – про справи обрядового Мойсеєвого закону, які справді не впливають на наше виправдання. А щоб зрозуміти, про що йдеться, потрібно хоча б спробувати прочитати не окремий вірш, а весь розділ чи, ще краще, все послання. Знову ж таки, потрібно обов'язково звертати увагу на контекст того чи іншого місця у Писанні.
– А що таке обрядовий закон? – спитав хтось.
– Обрядовий закон? – повторив отець Лавр і погладив бороду. – Це різні зовнішні приписи, починаючи від обрізання і закінчуючи… – тут він заплющив очі й почав цитувати, – «оголоси синам Ізраїлевим і скажи їм, щоб вони робили собі китиці на краях одягу свого в їхні роди, і в китиці, що на краях, вставляли нитки з блакитної вовни».
– А що таке обрізання? – хихикнув хтось із задніх рядів.
Але це була вже зухвалість, і отець Лавр пропустив її повз вуха.
– По-друге, треба усвідомлювати, що Писання звернене не до всіх. Воно звернене до народу Божого. До пришестя Христа – це народ ізраїльський, після – християни, різного роду та племені. І ця приналежність до народу Божого є необхідною умовою правильного розуміння Біблії. Для інших вона є лише зовнішнім знанням, незрозумілим і непояснюваним. Так само ми не можемо зрозуміти релігійні книги інших вірувань: Коран, індійські Веди і таке інше. Це як взяти та прочитати чужий лист. Ми не зрозуміємо того сенсу, що хоче передати автор тому, кому він пише. Тому запорука правильного розуміння слова Божого є приналежністю до Церкви Христової. Не лише формально, за хрещенням, а й за духом.
Отець Лавр помовчав.
– Знову ж таки, є у нас в історії християнства книги, які називаються «Апологією». Ось це ті самі трактати, звернені до зовнішніх. Це спроба християнських богословів пояснити язичникам нашу віру. Але Біблія, повторюю, це книга звернена всередину. І саме Церква Христова, – тут він на мить задумався, – я б навіть сказав, ТІЛЬКИ Церква Христова має від Бога дар правильно розуміти Писання. І якщо Церква в особі своїх святих тлумачів розуміє якесь місце Писання саме так, а не інакше, то це і є правильне тлумачення, хоч би що там говорили зовнішні. З історії ми бачимо, що Церква Христова дуже дбайливо зберігає Святе Письмо, тобто постійно наставляє своїх вірних дітей у тому, як треба правильно його розуміти, і застерігає від неправильного тлумачення. Це оскільки спотворення віри веде до смерті людини, а засвоїти собі неправодумство можна легко. Досить буває захопитися зовні привабливими, промовистими поясненнями Писання неправославних авторів. Тому ні вам, ні вашим майбутнім парафіянам не раджу читати різні протестантські, католицькі чи просто світські твори на біблійну тематику. Дав би нам Бог засвоїти собі святих отців.
– Ну а ви ж самі їх читали, – заперечив хтось.
Отець Лавр погладив бороду.
– Ну-у, якщо ви хочете присвятити все своє життя біблеїстиці, то-о... Але, думаю, що таких тут небагато. Але ось, що я хотів би ще сказати щодо Писання і Церкви. Писання – це дітище Церкви, воно походить із її надр. І його від Церкви не можна відірвати. Саме Церква визначила канон Святого Письма, обрала з безлічі книг, що існували на той час, саме ті, які є одкровенням Божим. Пізнала ці книги Духом Святим і включила їх до складу Біблії, ухваливши це рішення на Соборах. Адже ми знаємо про існування й інших євангелій, написаних іншими людьми, та інших послань, які хибно приписуються святим апостолам, і навіть інших старозавітних книг, які хибно приписуються пророкам. Це так звані апокрифи. Проте Церква їх відкинула. Тому дуже помиляються ті, здебільшого цим грішать протестанти, х-м... хто визнає авторитет Писання і не визнає авторитету Христової Церкви. Йдемо далі. По-друге…
– По-третє, - поправили його.
Далі буде…
Перші дві книги серії «Пікасо́» можна замовити за адресою [email protected]
