Незручне житіє преподобного Мойсея Угрина
Немає нічого актуальнішого для сучасності, ніж досвід минулого. Саме ця думка приходить до мене під час читання житія преподобного Мойсея Угрина.
Дивіться самі.
Світ змінюється на наших очах. Змінюється швидко і часом непередбачувано. Змінюються й люди. Пам'ятаєте давнє латинське прислів'я «Тempora mutantur, et nos mutamur in illis», що означає «Часи змінюються, і ми змінюємося разом із ними»? Так ось, цей принцип залишився незмінним. Змінився характер і темп змін, але сам принцип залишився тим самим.
У мінливому світі незмінними залишаються шляхи, якими в життя людини входить зло.
Будучи очевидно згубним і руйнівним, воно незмінно намагається поставати перед нами якщо не під личиною пристойності чи доцільності, то як мінімум намагається виглядати простимим і нешкідливим. І найпоширенішими приводами тут, безумовно, є вигода та безпека.
Керуючись лише самими цими міркуваннями, людина здатна з легкістю втратити людську подобу, зберігаючи водночас цілковитий спокій совісті, нерідко навіть із претензією: «мені це вигідно», «я чиню так, як мені зручно», «це може бути небезпечно», «я що, мав втратити чи загубити?».
У відповідь нерідко навіть дуже добромисному співрозмовникові може не вистачити слів, а ті, яких вистачає, часом застряють у горлі.
І нічого ж нового: люди так само жили, так само чинили, так само грішили і сто, і триста, і тисячу років тому.
Однак якщо сучасна дійсність анітрохи не рясніє прикладами подолання подібних спокус, то в досвіді минулого є що пошукати. Приміром, преподобний Печерський Мойсей Угрин, пам'ять якого Церква святкувала 8 серпня, міг отримати величезну вигоду: багату вдову, перспективу безбідного існування до кінця днів, гарний статус... Загалом, без жодних зусиль зі свого боку він опинився за крок до перспективи, яку стисло можна охарактеризувати розхожою фразою «життя вдалося».
Мимоволі згадуються зневірені старі діви та молоді вдовиці, які з ентузіазмом погоджуються на блудне співжиття, вбачаючи в ньому останню можливість «влаштувати життя». Пригадуються засмикані менеджери та клерки, які бачать величезну життєву удачу в раптовій можливості підсидіти начальника або підставити успішнішого колегу. Пригадуються спритні ділки, які верещать від щастя, якщо склалася нагода когось обдурити або погріти руки на чиїйсь легковірності й простоті.
Для таких втратити вигоду – трагедія, якщо не драма. «Що перед цим усім спалення Трої»!
Пригадуються також безхребетні члени колективів і корпорацій, які з байдужістю акваріумних рибок споглядають неправду, інтриги, несправедливість щодо ближніх. Пригадуються й різного роду та масштабу володарі посад, чиновники та інші «тузи», ще вчора церковні орденоносці та орденопрохачі, завсідники званих архієрейських обідів і відвідувачі великодніх і різдвяних служб за 15 хвилин до кінця, які сьогодні лукаво віщають про необхідність заборони «Церкви, що має керівний центр...» та інше бла-бла-бла.
Пригадується, врешті-решт, наше наскрізь громадянське суспільство, болісно чутливе до найменших «утисків» усіляких там «прав і свобод» у найвіддаленішій глушині, яке посилено не помічає терору за релігійною ознакою, що панує в нас просто скрізь.
І знаєте, якось водночас соромно та гидко стає за сучасників, які поруч із Мойсеєм Угриним, простим ченцем і колишнім рабом, усі разом, за словом Писання, «зважені й знайдені надто легенькими».
Дуже незручного життя вчить нас житіє преподобного Мойсея. Незручного, але єдино правильного, такого, що веде до заповітної мети будь-якого православного християнина, – вічного життя з Христом. Преподобний мав твердість і мужність чинити опір спокусі, перебуваючи одночасно перед лицем величезної вигоди та серйозної небезпеки. Він із цієї ситуації вийшов і людиною, і християнином, і навіть святим.
Ми зараз теж стоїмо за крок – хто від великої вигоди, хто від чималої небезпеки. Ким же з цього становища вийдемо ми?
