Християни проти гонінь: історія та сучасність
Православні християни на Закарпатті не дозволили представникам ТЦК мобілізувати двох священників УПЦ. Чому ця історія може навчити нас сьогодні?
Історія Православ'я сповнена прикладів, коли зовнішні сили намагалися знищити Церкву. Однак кожного разу, завдяки вірі в Бога, смиренності та стійкості духовенства і мирян, Церква не тільки залишалася непохитною, але й ставала сильнішою.
В Євангелії сказано, що брама пекла не здолає Церкву. І нам з вами надто часто здається, що якщо так, то під час гонінь, тиску та переслідувань нічого робити не треба. Однак така думка помилкова. Тому що, незважаючи на непохитний характер пророцтв і силу Божу, віруючі люди теж не повинні бути лише сторонніми спостерігачами, і в разі потреби ставати на захист святинь і православної віри. І таких прикладів в історії Церкви є багато.
Нещодавні події у Закарпатській області, де народ став на захист священників Української Православної Церкви, затриманих співробітниками Територіального центру комплектування (ТЦК) – один із таких прикладів, у якому прості люди показали силу народної єдності та важливість мирних методів у боротьбі за правду.
Затримання священників і реакція вірян
У вересні 2024 року на Закарпатті сталася подія, що викликала широку суспільну реакцію. Двох священників УПЦ затримали співробітники ТЦК на підставі перевірки документів. Це затримання простими віруючими (і не тільки) одразу було сприйнято як незаконне та несправедливе, оскільки відбувалося, порушуючи всі норми закону та прав людини. Але, крім цього, йшлося про священників УПЦ. Адже очевидно, що одна з причин, через яку їх спробували «мобілізувати» – це приналежність до Церкви, яка з точки зору державної влади зараз – поза законом.
Крім того, зрозуміло, що такі дії нерідко спрямовані на залякування віруючих. Тобто місцева влада хотіла продемонструвати, що методи боротьби з Церквою будуть найрадикальнішими.
Проте реакція віруючого народу виявилася абсолютно несподіваною для тих, хто намагався здійснити незаконну мобілізацію кліриків УПЦ. Замість страху і розпачу, замість простої байдужості віряни згуртувалися, щоб відстояти своїх священників. І їхній приклад, приклад мешканців села Іза Закарпатської області, став яскравим свідченням того, що сила народу, його завзятість і віра в Бога можуть виявитися вирішальними чинниками у боротьбі за правду та справедливість.
Єдність у молитві та… дії
Священників затримали 22 вересня, одразу після Божественної літургії в Успенському храмі села Іза Закарпатської області. Коли стало відомо про це, народ одразу почав збиратися для молитви та мирного протесту біля будівлі місцевого військкомату. Люди уклінно молили Бога про торжество правди, а також зверталися до влади з проханнями звільнити священників.
Особливо зазначимо, що протести відбувалися у мирному ключі. Ситуація була вкрай напруженою, але віряни виявили терпіння і смирення, не виходячи за межі закону і дотримуючись слів Святого Письма: «Блаженні миротворці, бо вони будуть названі синами Божими» (Мф. 5, 9).
Так, вони перекрили дорогу, потім прийшли до будівлі військкомату. Але ніякого насильства, ніякої агресії ми не бачили. Навпаки, віруючі люди села Іза обрали шлях молитви та непохитного звернення до влади з вимогами щодо дотримання закону.
Не можна сказати, що від початку людей було дуже багато. Ні, перші акції протесту організували десяток людей. Але згодом до них приєдналися інші. І вже надвечір кілька сотень мешканців села та околиць чекали, що влада виконає їхні вимоги.
Близько 22.00 священиків відпустили. Чому так сталося?
Історичні приклади захисту Церкви
Випадок в Ізі нагадує нам про багато інших історичних прикладів, коли народ ставав на захист Церкви. Одним із таких прикладів є історія мучеників перших століть християнства, коли віруючі, незважаючи на гоніння, продовжували сповідувати свою віру. Вони йшли до катакомб, молилися по домівках, підтримували один одного і не брали до рук зброю, щоб відстоювати правду. Тому що розуміли, що головна зброя християн є спільною молитвою. У результаті саме Церква перемогла сильну та грізну Римську імперію.
Святий апостол Павло навчав: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21). І цей урок повторюється протягом усієї історії Церкви.
Інший яскравий приклад – гоніння на православних віруючих у Радянському Союзі. Вже в перші роки після революції 1917 року стало зрозуміло, що влада зробить усе, щоб знищити Церкву. Але якщо перші п'ять років гоніння на Церкву носили хаотичний характер, вирізняючись окремими випадками кривавого насильства та вбивств духовенства, то з 1922 року гоніння перетворилися на систему. Причиною широкомасштабної боротьби з Церквою став закон «про вилучення церковних цінностей», згідно з яким більшовики вимагали у вірян віддати всі цінні речі (а це священні судини, кіоти з чудотворних ікон, дзвони, раки від мощей) на користь «голодаючих Поволжжя».
Патріарх Тихон, коментуючи цю постанову уряду Леніна, зазначав, що «вилучення» священних судин «з точки зору Церкви є актом святотатства». «Ми не можемо схвалити вилучення з храмів, хоча б і через добровільну пожертву, священних предметів, вживання яких не для богослужбових цілей забороняється канонами Вселенської Церкви і карається Нею як святотатство – миряни відлученням від неї, священнослужителі – виверженням з сану Дворазового Вселенського Собору, Правило 10)», – писав він у своєму посланні.
У листі до Молотова Ленін писав, що «треба провести вилучення церковних цінностей із найшаленішою і нещадною енергією, не зупиняючись перед придушенням будь-якого опору».
Але... 15 березня 1922 року в Шуї величезна кількість схвильованих віруючих прийшла на площу перед Воскресенським собором міста, щоб висловити свій протест проти дій влади. По них було відкрито кулеметний вогонь. З боку вірян постраждали двадцять дві особи, з них четверо було вбито.
І наступного дня у зв'язку з цією подією більшовики вирішили призупинити вилучення. На місця було розіслано телеграма: «…Політбюро дійшло висновку, що справа організації вилучення церковних цінностей ще не підготовлена і вимагає відстрочки…».
Іншими словами, навіть кровожерливі та нещадні маніяки-більшовики чудово розуміли, що перед єдністю народу – вони безсилі. Саме тому Ленін вирішив зробити все, щоб зламати опір віруючих людей. Він писав: «Чим більше представників реакційної буржуазії та реакційного духовенства вдасться нам із цього приводу розстріляти, тим краще». Ленін наполягав на остаточній і швидкій розправі з Церквою негайно: «Треба саме тепер провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років ні про який опір вони не наважувалися і думати». І, треба сказати, у них вийшло. Спочатку залякали ієрархію, потім – священників, а далі народ. Митрополит Сергій прийняв сумнозвісну декларацію про лояльність Церкви до радянської влади, і до 1939 року Церква опинилася на межі знищення.
Результат: перемога мирного протесту
У випадку із затриманням священників на Закарпатті народні зусилля призвели до того, що увечері 22 вересня священників було звільнено. Хустська єпархія подякувала всім за молитви та підтримку, наголосивши, що ця подія стала можливою завдяки активній позиції вірян і мирній боротьбі за справедливість. Це означає, що навіть у найскладніших ситуаціях можна здобути перемогу мирними методами.
Сьогоднішні переслідування на Церкву можуть проявлятися по-різному: від відкритих репресій до спроб дискредитації Церкви та тиску на духовенство і віруючих. Однак важливо пам'ятати, що кожен з нас відповідає за захист своєї віри та своїх духовних цінностей. Випадок із затриманням священників в Ізі говорить нам про те, що Церква завжди потребує підтримки своїх вірян. Якщо ми будемо єдині у своїй вірі та діях, то жодні переслідування не зможуть зламати Церкву.
Саме тому ми вважаємо, що історія з «мобілізацією» кліриків УПЦ на Закарпатті – це не просто епізод, а важливий урок для всіх віруючих. Він показав, що влада безсила перед єдністю народу, сила якого полягає не в агресії чи насильстві, а в згуртованості та вірі. Народ, який став на захист своїх священників, зміг досягти справедливості мирним шляхом, і це є прикладом для всіх нас.
Як у давні часи, так і сьогодні, молитва, мирні дії та віра в правду здатні творити чудеса. «Якщо Бог за нас, хто проти нас?» (Рим. 8, 31). Це питання залишається актуальним і сьогодні: якщо ми будемо єдині у своїй вірі та захисті Церкви, то жодні зовнішні сили не зможуть перемогти нас.
Тому що, коли народ об'єднується заради захисту своїх духовних цінностей, він може досягти дуже багато чого. І тут важливо лише одне – не відступати перед труднощами, а з вірою і молитвою продовжувати свій шлях.
