Про «чернівецько-румунські» тези Єленського
Головний з релігії в Україні дав інтерв'ю, в якому довів свою упередженість, симпатії до ПЦУ та неповагу до Конституції і законів України. Як саме?
20 березня 2025 року на Youtube-каналі Суспільне Чернівці вийшло інтерв'ю голови Державної служби з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) Віктора Єленського. У минулому викривач єврейського клерикалізму та сіонізму, автор атеїстичних брошур і статей, вірний служитель комуністичної партії, сьогодні Єленський є ідеологом переслідувань найбільшої релігійної конфесії в Україні й очолює державний орган, який здійснює державну політику в релігійній сфері.
У цій своїй іпостасі В. Єленський є державним службовцем, і відповідно до закону «Про державну службу» зобов'язаний «діяти виключно на підставі, в межах повноважень і таким способом, які передбачені Конституцією та законами України» (ст. 8). Пропонуємо простежити, наскільки дотримується Єленський цієї вимоги закону.
Лобіювання інтересів ПЦУ перед іноземним чиновником
В. Єленський розповів про свою недавню зустріч з державним секретарем з питань релігії Румунії Чипріаном Оліничи. Під час цієї зустрічі голова ДЕСС просив у свого румунського колеги, щоб Румунська Церква визнала ПЦУ і створила на території України румунське вікаріатство, підпорядковане голові ПЦУ Сергію (Епифанію) Думенку. Цитата: «В Румунії існує Українське вікаріатство в складі Румунської Православної Церкви, яке підпорядковується Патріарху Румунському Даніїлу. Ми б хотіли, щоб в Україні також було Румунське вікаріатство і щоб воно підпорядковувалося предстоятелю Православної Церкви в Україні. <…> Тут справа не в формальності, а в тому, що ПЦУ хотілося б, щоб Румунська Православна Церква визнала її».
Тут бачимо втручання Єленського в справи релігійних конфесій і дискримінацію за релігійною ознакою. Адже державний службовець не має жодного права вказувати конфесіям, як їм слід створювати свої внутрішні структури і кому їх підпорядковувати. Це є грубим перевищенням його повноважень. Чому?
По-перше, це порушення ст. 35 Конституції України, яка говорить: «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави», а також аналогічних положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». А по-друге, ст. 2 Закону України «Про основи запобігання та протидії дискримінації в Україні» серед принципів недискримінації перераховує такі:
- «забезпечення рівності прав і свобод осіб і/або груп осіб;
- забезпечення рівності можливостей осіб і/або груп осіб».
Лобіюючи інтереси однієї релігійної конфесії – ПЦУ – В. Єленський відкрито порушує принципи недискримінації. Причому він настільки впевнений у своєму політичному прикритті, що навіть не боїться про це заявляти відкрито.
Поділ українських громадян на угодних і неугодних
Власне кажучи, румунське вікаріатство в складі ПЦУ було створено майже 6 років тому, 27 червня 2019 року, однак, наскільки нам відомо, на сьогодні жодна православна громада етнічних румун туди не перейшла. У квітні 2024 року про це навіть заявляли деякі «архієреї» ПЦУ. Правда, на слова журналіста «Суспільне Чернівці», що в румунському вікаріатстві ПЦУ немає жодного приходу, В. Єленський відповів: «Такі громади вже є. І йдеться про таке бюрократичне, можливо, оформлення. Це не так вже й складно». Але тут виникає питання – якщо справа тільки у формальностях і приходи не складно оформити, то чому за 6 років цього не зробили? І чому в такому випадку він в іншому місці інтерв'ю стверджує: «Зараз працюємо над тим, щоб наповнити це вікаріатство змістом. Для цього потрібні приходи і румуномовні священники». Виходить, що сьогодні їх фактично немає.
Але особливо показово, що голова ДЕСС вмовляв свого румунського колегу, щоб православні румуни приєднувалися до ПЦУ: «Україна гарантує румунам у вікаріаті всі можливі права для збереження і розвитку своєї культурної, релігійної ідентичності, своїх літургійних і обрядових звичаїв. Тому що це – наші громадяни. <…> Важливо, щоб люди побачили, що вони можуть бути в цьому вікаріаті і повніше й гідніше задовольняти свої духовні потреби, виражати релігійні почуття».
Цинізм полягає в тому, що для румун українська влада намагається з усіх сил забезпечити їхні права і свободи, тому що вони «наші громадяни». І при цьому влада показово порушує права мільйонів віруючих УПЦ. Вони що, не «наші громадяни»? Усі румунські приходи сьогодні знаходяться в УПЦ. Хто, крім української влади, заважає їм «задовольняти свої духовні потреби, виражати релігійні почуття»? Питання риторичне.
В. Єленський ще раз підтвердив, що для нинішньої української влади громадяни діляться на угодних і неугодних, правильних і неправильних. Хто угодний і правильний (читай, прихильник ПЦУ), того права влада буде захищати і навіть лобіювати перед іноземними державами. Хто неугодний, той – другий сорт, його права можна порушувати, храми відбирати, майна позбавляти, а то й садити у в'язницю за вигаданими звинуваченнями. І при цьому відкрито говорити: перейди в ПЦУ – і всі твої проблеми вирішаться.
Очевидна брехня
На питання, як В. Єленський оцінює дотримання релігійних прав на Буковині, він відповів, що все дуже добре, і додав: «У нас немає випадків і навіть думки про те, щоб хтось диктував, якою мовою вести богослужіння і якою має бути літургійна мова. Це стосується всіх без винятку релігійних організацій».
Як же немає «навіть думки», якщо українські чиновники різного рангу постійно говорять про те, що в наших храмах має звучати саме українська мова? Ось, наприклад, заява радника очільника Офісу президента Михайла Подоляка 10 січня 2023 р. в інтерв'ю журналістові Василю Голованову: «У нас буде єдина помісна Православна Церква, у нас Печерська лавра має бути українською у повному обсязі, богослужіння мають іти нашою мовою, українською – це ключові елементи».
Тут і втручання у внутрішні справи релігійних організацій (оскільки держчиновники не мають права диктувати, якою має бути помісна Церква), і погрози забрати Києво-Печерську лавру, і вимоги молитися саме так, як вимагає Офіс президента.
Або ще одна, вже зовсім дивна фраза В. Єленського: «Політика України в релігійній сфері полягає не в тому, щоб забрати храми в парафіян Московського патріархату». А в чому ж вона полягає, якщо сотні храмів усупереч законодавству України відбирають у релігійних громад і передають у ПЦУ, де вони здебільшого стоять порожніми через відсутність охочих їх відвідувати? Тут навіть прикладів наводити не потрібно, варто просто відкрити стрічку новин і читати, як ледь не щодня десь переводять храм у ПЦУ всупереч волі парафіян.
Ще один момент, який може бути занесений до категорії очевидної брехні. В. Єленський дає зрозуміти, що Блаженніший Митрополит Онуфрій є членом Синоду РПЦ: «Наприклад, ми визначаємо, що певна організація є частиною РПЦ, тому що її предстоятель або голова є членом Синоду Російської Православної Церкви. Даємо припис, у якому просимо: "Ваше преосвященство, афіліація вашої релігійної організації з РПЦ полягає в тому, що ви є членом її керівного органу. Будь ласка, вийдіть із цього складу"».
Очевидно, тут розрахунок на те, що журналіст «Суспільне Чернівці» не знає всіх обставин і легко купиться на натяк про те, що Предстоятель УПЦ нібито не хоче виходити зі складу Синоду РПЦ. Але сам В. Єленський прекрасно знає, що Блаженніший Онуфрій не є членом Синоду РПЦ з 2022 р., про що він повідомив ДЕСС офіційним листом від 01.06.2022 р. У ньому є наступний коментар Митрополита Онуфрія: «Тепер постанови Соборів РПЦ не є підставою для діяльності Собору єпископів УПЦ. Митрополит Київський і всієї України припинив членство у Священному Синоді РПЦ».
Підміна понять від В. Єленського
Журналіст «Суспільне Чернівці» запитав у В. Єленського, що таке релігійна громада. Запитання було поставлено в контексті того, що в голосуванні за перехід до ПЦУ беруть участь випадкові люди, які не є членами громади.
Ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» вимагає, щоб рішення про зміну канонічної підлеглості громади ухвалювалося членами самої цієї громади, тобто громадянами, які об'єдналися за ознакою єдності віри для «спільного задоволення релігійних потреб».
В. Єленський теж згадав про цю статтю Закону, але потім фактично став доводити, що в багатьох випадках поняття релігійної громади замінюється поняттям громади територіальної, тобто жителів населеного пункту.
«Більшість громад переходять у селах, тому що там часто територіальна громада збігається з релігійною, і всі знають, яка людина не є православною, а є, наприклад, протестантом. І ось православні збираються і починають голосувати», – заявив очільник ДЕСС.
Своє беззаконне твердження, що територіальна громада збігається з релігійною, В. Єленський прикриває, наче фіговим листочком, словами про те, що в більшості статутів православних церковних громад не вказано критеріїв членства.
Справді, у багатьох громадах питанням критеріїв членства раніше не приділялося достатньої уваги, але, як правило, у кожному статуті громади УПЦ міститься вимога регулярної участі в богослужінні, Причастя та Сповіді. Натомість В. Єленський пропонує інші критерії. Він моделює умовну ситуацію під час голосування за перехід до ПЦУ: «Виступає людина, яка каже, що ми не повинні бути у складі Російської Церкви. Виступають найактивніші члени громади і голосують за перехід до ПЦУ. І ось священник каже: "Василю, ти не повинен голосувати, я забув, коли тебе в церкві бачив. Ти не член нашої громади". А той відповідає: "Як це я не член вашої громади? Мене тут хрестили, я укладав шлюб, батьків ховав. Двічі на рік даю пожертву на церкву. А те, що не ходжу по неділях на службу, я працюю в Дубно. Піду на пенсію, буду не гірше за вас ходити"».
І тут Єленський описав типового «захожанина», уся релігійність якого полягає в тому, щоб охреститися, вінчатися і відспівати батьків. Та й ще кілька разів опустити копієчку в скарбничку – на Богоявлення і на Великдень, треба так розуміти. І що, хіба така людина має право вирішувати долю громади? Кумедно, до речі, виглядає казочка про роботу в Дубно як аргумент, щоб не ходити до храму. Адже неділя – це вихідний день.
Голосування щодо собору в Чернівцях
Це одне з найбільш кричущих беззаконь у сучасній історії гонінь на Церкву в Україні. 16 лютого 2025 р. під парканом кафедрального собору УПЦ зібралася група осіб із прапорами і під крики «Слава нації – смерть ворогам!» проголосувала за переведення в ПЦУ трьох храмів міста: кафедрального Свято-Духівського собору, Свято-Миколаївського храму і Петро-Павлівського храму. Кричуща невідповідність цього перформансу Конституції та законам України настільки очевидна, що спроби виправдати це беззаконня викликають лише гірку усмішку. Проте Єленський робить вигляд, що все нормально.
Журналіст «Суспільне Чернівці»: «Цього року в Чернівцях на одних зборах проголосували за перехід трьох храмів до ПЦУ. Коли голосують жителі міста, то такі збори можна вважати дійсними?»
Уже в самому запитанні звучить здивування: як таке неподобство може визнаватися дійсним? Але Єленський і оком не моргнувши стверджує: легко!
В. Єленський: «Це залежить від статуту. Легко, якщо є список членів громади. Знаю, що зараз у містах затверджують такі списки, а члени громади мають певні права та обов'язки в церкві».
Тобто цей державний діяч цілком серйозно стверджує, що за перехід до ПЦУ одразу трьох храмів проголосували люди, які за списками значаться як члени громади. Як таке може бути, якщо подібні списки затверджуються самою громадою і скріплюються підписом настоятеля і печаткою? Це за умови, що і настоятель, і реальна громада, одночасно з «підпарканною», провела свої законні збори і проголосувала за збереження вірності УПЦ.
І щоб попередити подальші запитання, В. Єленський тут же з'їжджає з теми: «Але багато в чому говоримо не про це, а про закон, який забороняє діяльність Російської Православної Церкви як іноземної організації. Закон пояснює, чому він забороняє РПЦ». До чого тут заборона РПЦ до храмів у Чернівцях? У цьому місті, як і в багатьох інших, громадяни України хочуть реалізувати своє право на свободу віросповідання, а українська влада забирає в них це право разом із храмами та церковною власністю.
Післямова
На жаль, інтерв'ю головного з релігії в Україні В. Єленського свідчить про те, що влада не збирається згортати кампанію гонінь на Церкву, а продовжує переконувати суспільство, що ці гоніння законні і правомірні. Однак, щоб переконатися в упередженості, дискримінації та перевищенні повноважень цими людьми, варто просто порівняти їхні слова і справи з Конституцією і законами України.
