Православ'я в Україні: План Філарета та ідея чиновників
На тлі зустрічей делегації Фанара з представниками УПЦ і ПЦУ якось зовсім непомітно відбулася зустріч із Філаретом Денисенком. А дарма.
В Україні останнім часом колишній «патріарх» Київський і «почесний патріарх» ПЦУ зник з екранів. Влада оголосила йому «медійний бойкот». І причина очевидна – Денисенко є дуже проблемною фігурою для «українського православ'я» та для української влади. Судіть самі.
Хто такий Філарет?
Філарет – людина, яка ще в 90-х пішла в розкол із РПЦ і практично з нуля, хай за підтримки держави, створила «українську церкву». Те, що це спочатку був чисто політичний проєкт, справи не змінює – Філарет зміг дати йому життя. Життя паразита на тілі канонічної Церкви, проте Денисенка сприймають як справжнього українця, без домішки «москальщини», а звинуватити його у симпатіях до Москви може лише той, хто має на руках старі друковані видання «Православного вісника», наприклад.
На сторінках цього видання Денисенко ще в 1989 році пояснював, чому Український екзархат не можна називати «російською церквою». А на сторінках ще одного видання, «Радянський патріот», Філарет говорив, що жодної потреби в тому, щоб звершувати богослужіння українською мовою, він не бачить. Але хто зараз згадає про це? Ніхто.
Так ось. Він, будучи митрополитом Київським, іде у розкол і створює УПЦ КП. І потім багато років «працює» над визнанням своєї структури з боку світового Православ'я. Довгий час у нього нічого не виходить, і так триває доти, доки президентом України не стає Віктор Ющенко. Вже тоді багато хто зрозумів, що питання визнання УПЦ КП з боку Фанара – це лише питання часу. І «година слави» для Філарета настала у 2018 році, коли з нього Фанар зняв анафеми, його дітище під назвою ПЦУ отримало Томос, а самому Філарету дали надію на керування цією структурою. Влада радіє, Думенко, який нічого не означає, стає «предстоятелем», але... фанаріоти і Денисенко чомусь у загальну ейфорію не впадають. Перші, тому що розуміють – «щось пішло не так», друге, тому що розуміє, «що саме не так». Незабаром про це дізнається і весь православний світ… Позбавлений реальної влади, якої так прагнув, Філарет іде в розкол від ПЦУ. Те, що трапилося далі – не вписується в жодні церковні канони.
Розкол розколу: чому Філарет не покараний?
Нагадаємо, що розкол для Денисенка – справа звична. Він уже відділявся від РПЦ, і тому просто пішов второваною доріжкою. Причому буквально: заявив про вихід зі складу ПЦУ, скликав «собор» УПЦ КП, після якого за кілька місяців висвятив близько десяти «єпископів» – щоб мати повноцінний «синод». З погляду логіки, канонічного права та здорового глузду – Філарет чітко та безперечно створив новий розкол. Значить, якщо дотримуватись церковних правил, його треба було покарати. І тут Фанар та ПЦУ зіткнулися з величезною проблемою.
Тому що покарати Денисенка за розкол – значить визнати свої помилки, значить показати, що відлучення його від Церкви, яке прозвучало від РПЦ понад 20 років тому, цілком справедливе.
З іншого боку, покарати його – означає покарати «батька» та творця «українського православ'я». Крім того, визнати правоту УПЦ, яка всі ці роки говорила про розкольницьку діяльність свого колишнього предстоятеля. Тому на Фанарі ухвалили рішення про те, щоб дочекатися смерті Денисенка: мовляв, йому вже понад 90 років і він, якщо й проживе, то недовго. Але «дід», як називали Філарета в ПЦУ, виявився на подив живучим і навіть через 6 років з дня обдарування Томоса не тільки не збирається вмирати, а й зберігає дивну тверезість думки і здатність до активних дій. Тож робити й надалі вигляд, що «діда» немає, не виходить. Тим більше, у випадку з фанаріотами.
Коли патріарх Варфоломій давав Томос ПЦУ, він на весь православний світ заявив, що робить це з метою об'єднати українське православ'я. В результаті він ситуацію лише посилив. Тому що в Україні як було дві розкольницькі групи та УПЦ, так і залишилися дві розкольницькі групи та УПЦ. Томос лише посилив силове протистояння і вивів агресію та ненависть до представників УПЦ на новий, небувалий досі рівень, що вже не обмежується лише словами. І патріарху Варфоломію почали ставити запитання.
Наприклад, нам достеменно відомо, що Предстоятелі деяких Помісних Церков під час неофіційних зустрічей із патріархом Варфоломієм прямо запитували його про те, що доброго він зробив для України та її віруючих, дарувавши Томос розкольникам. Запитують про це і відкрито. Так, нещодавно Патріарх Болгарський Даниїл заявив, що Томос лише посилив переслідування православних України. Ще раніше архієпископ Албанський Анастасій вказував, що цей документ не приніс обіцяного миру на нашу землю.
«План» Філарета: патріархат
Через те, що «патріарх» Філарет кілька разів говорив про те, що він має план виходу з ситуації, делегація Фанара зазирнула і до нього. Адже, коли рік тому він цей план озвучив, його ніхто всерйоз не сприйняв, у чому зізнавався і сам Денисенко. Але зараз перспектива реалізації цього плану (в тій чи іншій формі) не здається настільки фантастичною. Тож про що говорив Філарет?
На початку червня 2022 року Денисенко на сайті УПЦ КП опублікував звернення, в якому, розповівши про складну ситуацію в українському православ'ї, заявив, що «всі гілки нашої розділеної Української Православної Церкви можуть об'єднатися навколо ідеї повної автокефалії з Патріаршим устроєм на чолі». На думку Філарета, «будь-яка залежність від інших престолів є ознакою ущербності та сприяє роз'єднанню українства», і «тільки київський патріарший престол може об'єднати всіх нас і забезпечити належний розвиток Української Православної Церкви».
Природно, що заява Денисенка про необхідність патріаршого устрою «української церкви» сприймалася виключно як чергове свідчення владних амбіцій старого розкольника.
Але буквально за рік, 8 липня 2023 року, Президент України Володимир Зеленський звернувся з проханням до глави Фанара дарувати ПЦУ патріарший статус. Прохання президента було ініціативою колишнього заступника глави Офісу Президента Андрія Сибіги (великого прихильника ПЦУ), який сподівався у такий спосіб якось зашкодити Росії.
Але не можна не погодитись з тим, що головним її «проповідником» увесь час був Денисенко. Тоді цю ідею патріарх Варфоломій акуратно відхилив, але, ймовірно, вона в коридорах Банкової не померла, і, цілком можливо, у тій чи іншій формі може бути реанімована.
Тим більше, що цю «форму», або «план об'єднання українського православ'я» запропонував той самий Філарет. У своєму зверненні від 2 червня 2022 року він запропонував таке: «Як найстаріший за хіротонією та за віком архієрей Православної Церкви, ініціюю скликання Всеукраїнського помісного православного собору, в роботі якого взяли б участь представники всіх трьох гілок українського Православ'я. На мій погляд, цей собор має ухвалити рішення про об'єднання в єдину помісну апостольську Українську Православну Церкву з патріаршим управлінням та проголосити повну автокефалію. Насамперед закликаю представників Церкви зустрітися для обговорення регламенту собору та визначення дати його проведення».
Знову ж таки, слова Філарета можна не сприймати всерйоз. Але ще раз нагадаємо, що делегація Фанара таки поїхала на зустріч із ним, незважаючи на явний розкол з його боку.
«План» Філарета: всі при своїх інтересах
Але це ще не все. Денисенко пояснив, як буде функціонувати новий «патріархат». За його словами, «усі предстоятелі залишаються предстоятелями своїх церков».
Він пояснив, що «єднаються всі в український патріархат, і тоді Онуфрій, як керував своїми парафіями, так і залишається керуючим, Епіфаній керує своїми єпархіями і залишається на своєму місці».
Філарет продовжив, що «обирається патріарх, і коли в Україні буде патріархат, то це справді буде незалежна церква, що стане великою силою для України».
«Уявіть собі, якби сьогодні Українські церкви об'єдналися в одну, то не було б проблем ні з Кримом, ні з Донбасом. Це була б одна держава та одна українська церква. І ми цього прагнемо. Чи досягнемо ми цього? Обов'язково досягнемо!», – заявив він лише рік тому.
Пояснюємо тепер весь «план» Філарета:
- Денисенко ініціює собор, у якому візьмуть участь усі «три гілки» українського православ'я: УПЦ, ПЦУ та УПЦ КП.
- На цьому соборі обирається патріарх, під омофором якого всі «три гілки» зможуть мирно співіснувати.
- При цьому кожен із теперішніх предстоятелів у тому випадку, якщо не стане патріархом, продовжує керувати своїми єпархіями.
Давайте гіпотетично припустимо, що Фанар погодиться на такий сценарій. Чи зникнуть проблеми у такому разі?
Ні. Тому що залишиться найважливіша проблема, яка на даний момент унеможливлює співслужіння ієрархів УПЦ з представниками ПЦУ – відсутність останніх канонічних хіротоній. «План» Філарета цю проблему не вирішує ніяк. Більше того, навіть у тому випадку, якщо вказаний собор пройде за ікономією і визнає всі «хіротонії» ПЦУ та УПЦ КП, їх навряд чи визнають у тих Помісних Церквах, які вже висловилися з цього питання – Албанська, Польська, Сербська, Болгарська і так далі. Тож проблему цю вирішити виключно в Україні не вийде. Додайте до цього той факт, що всередині ПЦУ і тим більше УПЦ КП існує величезна кількість звичайних пройдисвітів, які були заборонені в УПЦ за серйозні моральні та канонічні злочини і після цього пішли в розкол. З ними теж навряд чи захочуть співслужити ті, хто їх забороняв.
Звісно, фанаріоти можуть запропонувати «новій українській церкві» «болгарський вихід»: із представниками ПЦУ служать лише ті архієреї та священники, які цього хочуть – без санкцій з боку решти. Але й тут проблема не вирішиться, а лише посилиться. Тому що на відсутність хіротоній накладається ще й моральне неприйняття всього, що пов'язане з ПЦУ – через агресію та ненависть її представників щодо УПЦ.
Але й відкидати повністю «план» Філарета, незважаючи на всю його фантастичність, ми б не стали. Ймовірно, в Офісі Президента ідея про те, щоб об'єднати все українське православ'я в одну Церкву, не помре ніколи.
Так само, як ніколи не помре віра Константинопольського патріархату в те, що Київ – це його споконвічна територія, яка лише тимчасово і через непорозуміння належала РПЦ понад 300 років. Фанар хоче контролювати цю територію, тож на пропозицію Філарета навряд чи погодиться. Водночас ОП буде продавлювати «єдність» українських церков завжди – і через рік, і через 10 років.
А між усіма цими планами знаходяться віруючі УПЦ, які шукають Христа і всю цю метушню сприймають як спокусу.
Який план об’єднання українського православ'я переможе, сказати складно. Можемо припустити, що на цьому етапі буде досягнуто якогось компромісу: перехідний статус для УПЦ, з яким погодяться всі сторони конфлікту.
Відкритим залишиться лише питання, чи погодяться на нього віруючі УПЦ?
