Екзархат Фанара в Україні: що стоїть за забороною УПЦ
У своїй останній статті ми писали про дилему, перед якою стоїть українська влада в ситуації з УПЦ.
З одного боку, вона пообіцяла прийняти закон 8371, на що очікують ті, хто бачить в УПЦ образ «ворога», який створюється протягом останніх років. З іншого боку, ухвалення закону 8371 загрожує санкціями для всіх, хто за нього проголосує.
В результаті складається враження, що влада навмисно затягує заборону УПЦ. Багато депутатів сподіваються, що цього не доведеться робити загалом. Тим не менш, спікери, які виступають від імені влади, продовжують агресивну риторику на адресу Церкви.
Питання заборони УПЦ залишається актуальним, і будь-якої миті теперішня пауза може змінитися на активну фазу. Коли це відбудеться? Тоді, коли аргументи на користь заборони переважать страх перед санкціями. Питання, хто висуне ці аргументи і як саме. Цілком імовірно, що нашим народним обранцям надійде така пропозиція, від якої вони не зможуть відмовитись. Що це за пропозиція?
Заборона на користь Екзархату
На жаль, деякі рішення наших політиків (втім, не лише наших) можуть завдавати шкоди як їм самим, так і країні. Це відбувається, коли загроза гіпотетичного покарання у майбутньому відступає перед політичним тиском у теперішньому. В даному випадку існує сила, яка може створити проблеми українській владі вже зараз, а не коли будуть прийняті ті чи інші санкції проти її окремих представників. Що це за сила? Це ті, кому потрібний повний контроль над Українською Православною Церквою.
Наша редакція має в своєму розпорядженні інформацію, що вже в серпні народні депутати України таки ухвалять рішення про заборону Української Православної Церкви, незважаючи на вкрай невигідні політичні наслідки. Головним ініціатором і лобістом цього рішення наші джерела називають Константинопольський патріархат.
Зрозуміло, що будь-який функціонер Фанара (наприклад, митрополит Еммануїл Галльський або Елпідофор Американський), який би високий статус він не мав, не може значно впливати на українську політику без підтримки ззовні. Хто саме підтримує патріархат – відомо всім. Так само, як і той факт, хто найбільше виграє від заборони УПЦ, – не гіпотетично, як у випадку з ПЦУ, а в прямому розумінні цього слова. Йдеться про Константинопольський патріархат, який приріс би новими єпархіями, храмами та монастирями, які зараз перебувають у віданні УПЦ. Яким чином? Тим самим, що активно використовувався упродовж століть – через Екзархат.
За нашими відомостями, ухвалення закону 8371 має запустити процес становлення Екзархату Константинопольського патріархату в Україні. Наразі він існує практично номінально, але у разі заборони УПЦ його позиція може значно посилитися. А далі – найцікавіше.
Проблема ПЦУ
Справа в тому, що на Фанарі останні кілька місяців розмірковують про те, як вийти зі становища, в якому опинилася Церква після дарування Томоса Епіфанію Думенку. Якщо в 2018 році Константинопольський патріархат сподівався, що визнання українських розкольників пройде гладко, за «ефектом доміно», то до 2024 року стало ясно, що цього не станеться. Основні причини – відсутність канонічної хіротонії у Думенка та вкрай агресивна поведінка представників його структури стосовно канонічної Церкви.
Але якщо відсутність канонічних хіротоній у представників колишнього Київського патріархату на Фанарі ще якось намагаються виправдати тим, що Філарет Денисенко, який висвячував усіх своїх «єпископів», довгий час був канонічним архієреєм РПЦ, то пояснити побиття віруючих, захоплення храмів і знищення святинь тієї Церкви , яка ще нещодавно визнавалася всіма єдиною канонічною Церквою України, неможливо.
Крім того, фанаріотам дуже важко пояснити представникам інших Помісних Церков низький рівень релігійності віруючих ПЦУ та її порожні храми.
На сьогоднішній день Константинопольський патріархат мабуть усвідомив, що прийняв у свою сім'ю людей, які мають опосередковане відношення до християнства. Дарування Томоса ПЦУ не принесло Фанару тих дивідендів, про які неодноразово заявляв патріарх Варфоломій, але суттєво підірвало його авторитет у православному світі. Це видно з повної відсутності спілкування Константинопольського патріархату з іншими Помісними Православними Церквами (крім Греції та Африки).
Іншими словами, фанаріоти самі собі створили проблеми, відкинувши багатомільйонну Церкву з величезною кількістю віруючих, священників, ченців, єпископів, монастирів і храмів і надавши легітимний статус людям, далеким від християнства. Як вирішити цю проблему?
Екзархат і закон 8371
Цю проблему можна вирішити, скликаючи Всеправославний собор і, прислухавшись до думки більшості Помісних Православних Церков, відкликати Томос у ПЦУ та повернути його лише після покаяння всіх членів цієї структури. Однак це означатиме визнання своєї помилки, чого в Константинопольському патріархаті робити не хочуть. Саме тому кілька місяців тому там виникла ідея максимального розширення Екзархату Константинопольського патріархату в Україні.
Номінально цей Екзархат уже існує: його голова єпископ Михайло Команський намагається налагоджувати зв'язки із певною частиною єпископату та духовенства УПЦ. Однак цей процес протікає мляво, і особливого прагнення поєднання з Екзархатом з боку ієрархів нашої Церкви ми не спостерігаємо.
Тому на Фанарі виникла ідея «підштовхнути» єпископів УПЦ до структури Константинопольського Екзархату в Україні. Для цього потрібно ухвалити закон 8371, згідно з яким кожна церковна громада та монастир, які не зуміли довести відсутність канонічних зв'язків із Московським Патріархатом, підлягає забороні та подальшій ліквідації. В цій ситуації Екзархат буде представлений як альтернатива як ПЦУ, так і РПЦ, оскільки переважна більшість українських архієреїв не хочуть мати нічого спільного ні з першими, ні з другими: з одними дружити небезпечно, з іншими – неприємно.
За наявною інформацією, переговори про Екзархат з єпископами УПЦ ведуться вже як мінімум три останні місяці.
Вирішення «проблеми ПЦУ»
Створюючи потужний екзархат в Україні, Фанар вирішує дві проблеми. По-перше, отримує багатомільйонну паству з монастирями, храмами та духовенством, вихованим у дусі любові до Христа та Євангелія, що дуже важливо для сучасних фанаріотів. По-друге, фактично вирішується «проблема» ПЦУ. Тому що, якщо до Екзархату Фанара підуть 90% єпископів Української Православної Церкви і стільки ж парафій, то дуже швидко ПЦУ та Думенко зникнуть з історичної арени, перетворившись на маргінальну групу, яку так і не визнають усі інші Церкви.
В цьому випадку, як ми вже говорили вище, ПЦУ потрапляє у вкрай невигідне становище. Адже, будучи частиною Константинопольського Екзархату, представники УПЦ зможуть спокійно молитися в Єрусалимі, на Афоні та в будь-якому іншому місці, чого здебільшого не можуть робити представники організації Думенка. Це призведе до того, що здорові сили ПЦУ почнуть поступово мігрувати в український Екзархат Фанара, а сама ПЦУ перетвориться на невелику маргінальну групу «єпископів» і «священників», що нагадує УАПЦ останніми роками перед даруванням Томоса.
Фанаріоти сподіваються, що цей процес перетікання УПЦ до Екзархату пройде безболісно, без фізичного насильства та захоплень храмів, що додало б бонусів Константинопольському патріархату. Однак постає питання: наскільки правомірним є таке рішення Фанара?
По суті, якщо це станеться, ми станемо свідками ще одного свавілля з боку Константинополя щодо України та нашої Церкви. Ця ситуація виглядає не лише абсурдною, а й вкрай скандальною, бо інакше як розкраданням чужої власності її не назвеш.
З іншого боку, з погляду історичної дійсності, Фанар не вперше вчиняє подібні дії, «добиваючи слабкого». Згадаймо хоча б визнання «Живої церкви» у двадцятих роках минулого століття, коли більшовики практично знищили РПЦ, або створення Західноєвропейського екзархату парафій російської традиції в Європі з його подальшим знищенням. Такі дії, на наш погляд, гріховні та неприпустимі. Однак на Фанарі дивляться на них інакше, виходячи зі своєї вигоди і виправдовуючи свої дії благом для тих, на кого вони націлені.
Іншими словами, Фанар вважає, що, створюючи Екзархат, він дає українцям альтернативу, надаючи можливість не йти до ПЦУ та не залишатися в РПЦ. При цьому думки самих віруючих українців із цього приводу не запитують. Переговори проводяться окремими представниками ієрархії УПЦ, яких теж особливо не турбує, що думає з цього приводу більшість віруючих. Що з цього вийде, стане зрозуміло дуже скоро. Але цілком очевидно те, що на нашу Церкву чекають складні часи, а на Україну – нові проблеми, коли на її території одночасно існуватимуть три релігійні організації.
