Засідання Священного Синоду: підсумки та коментарі
10 квітня 2024 р. відбулося перше цього року засідання Священного Синоду УПЦ. Головна тема: як Церкві вижити під час гонінь. Що означають ухвалені там рішення?
З пресрелізу, опублікованого на сайті Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ, випливає, що Священний Синод розглянув питання виживання Церкви в умовах гонінь та ухвалив рішення щодо поточної життєдіяльності Церкви. На перший погляд, нічого нового Синод не озвучив, але деякі формулювання досить чітко визначають позицію Церкви на сьогодні.
Отже, короткий коментар на основні теми засідання Синоду.
Тема №1: інформування міжнародної спільноти
Цитата з пресрелізу: «На засіданні Священного Синоду було розглянуто питання про теперішній стан дотримання прав на свободу віросповідання вірян та релігійних організацій Української Православної Церкви. У зв’язку з їх порушенням, Синод ухвалив рішення проінформувати Помісні Православні Церкви, іноземні країни та міжнародні правозахисні організації з цього приводу».
Начебто все пересічно і не нове. Гоніння тривають не перший рік, і, природно, УПЦ інформує всіх, кого може про те, що відбувається в Україні у сфері свободи віросповідання. Але все не так просто. Справа в тому, що це рішення Синоду прозвучало на тлі дуже жорстких дій української влади стосовно журналістів і ресурсів, які висвітлюють становище УПЦ.
12 березня 2024 р. СБУ заарештувала низку співробітників Спілки православних журналістів, пред'явивши їм звинувачення у державній зраді та пригрозивши довічним ув'язненням. Наразі вони утримуються у СІЗО у дуже важких умовах, а апеляційний суд кілька днів тому відмовився змінити їм запобіжний захід. Незадовго до цих арештів СБУ без жодних підстав, без судових рішень і навіть без санкцій РНБО розпорядилася заблокувати інтернет-ресурс СПЖ. Така ж доля спіткала і всі інші ресурси, які інформують людей про те, що відбувається з УПЦ.
Іншими словами, влада говорить і священноначаллю, і віруючим, і всім, хто наважується підняти голос на захист УПЦ: «Заткніться, бо гірше буде».
У цьому доречно згадати про те, як фактичний керівник РПЦ митрополит Сергій (Страгородський) вчинив у подібних обставинах. У 1930 р., коли священники заарештовувалися тисячами, а храми знищувалися сотнями, у радянських і зарубіжних ЗМІ вийшло інтерв'ю, в якому на запитання: «Чи дійсно існує в СРСР гоніння на релігію, і в яких формах воно проявляється?» була така відповідь: «Гоніння на релігію в СРСР ніколи не було і немає. <…> Остання постанова ВЦВК і РНК РРФСР про релігійні об'єднання від 8 квітня 1929 р. цілком виключає навіть найменшу видимість будь-якого гоніння на релігію». Насправді це інтерв'ю було написано Сталіним, Молотовим і відповідальним за знищення Церкви Ярославським, але митрополит Сергій все ж таки погодився на його публікацію під своїм ім'ям. Цей вчинок був продиктований побоюванням, що репресії проти Церкви ще більше посиляться. Митрополит сподівався, що ця відверта брехня допоможе їх відвернути чи хоча б зменшити.
Його надія не виправдалася, влада продовжила знищувати Церкву з подвоєною силою, попереду були 1937 та 1938 роки.
Сьогоднішнім рішенням Священний Синод УПЦ заявив, що не збирається повторювати помилку митрополита Сергія, не збирається брехати про відсутність гонінь, а навпаки, буде доносити правду всіма доступними способами. Це дуже важливе посилання і українській владі, і самим віруючим УПЦ: Церква не здається, а замовчати гоніння проти неї не вдасться.
Тема №2: самоідентифікація УПЦ
Цитата з пресрелізу: «Українська Православна Церква є самостійною та незалежною в управлінні Церквою Христовою, яка пастирською відповідальністю охоплює межі Української держави. Також було наголошено, що, починаючи з 1990 р., центр управління УПЦ знаходиться у м. Києві».
Ці слова означають, що УПЦ, як і раніше, вважає себе єдиною канонічною церковною структурою на території України. Вона не визнає ПЦУ, не розглядає її як суб'єкта переговорів про об'єднання конфесій, і відмовляється приймати концепцію паралельних юрисдикцій в Україні. Це дуже важлива позиція через те, що останнім часом почастішали розмови про необхідність все ж таки якимось чином розпочати переговорний процес.
Нагадаємо, що УПЦ на Соборі 27.05.2022 р. у Феофанії висунула три умови для переговорів:
· припинення захоплень храмів і насильства щодо віруючих УПЦ;
· визнання того факту, що ПЦУ не є автокефальною (див. Томос);
· вирішення питання з неканонічними хіротоніями «ієрархів» ПЦУ.
ПЦУ відкинула ці вимоги, назвавши їх ультимативними. Зараз лунають голоси про необхідність забути ці три умови та розпочати переговори без жодних попередніх умов. Формулювання рішень сьогоднішнього Синоду дає зрозуміти, що позиція УПЦ не змінилася, і вона, як і раніше, вважає себе єдиною канонічною Церквою в Україні.
Тут необхідно зробити невелику ремарку та сказати про те, що слова «охоплює кордони Української держави» не означає, що УПЦ існує виключно в рамках цих кордонів. УПЦ може створювати громади у тих країнах, які не є канонічною територією будь-якої Помісної Церкви, і активно робить це заради пастирської опіки мільйонів українців, які вимушено опинилися за кордоном.
Також заслуговує на увагу твердження, що УПЦ є незалежною та самоврядною, а її керівний центр знаходиться у Києві не з 2022 р., коли Собор УПЦ у Феофанії вніс зміни до Статуту УПЦ, що свідчать про повну самостійність і незалежність, а з 1990 р., коли Український екзархат РПЦ був перетворений на самостійну та незалежну Українську Православну Церкву, а тодішній митрополит Київський Філарет Денисенко отримав з рук патріарха Алексія II відповідну Грамоту (детальніше про це у статті «Пристрасті за Грамотою Патріарха Алексія II»).
Це означає, що УПЦ наполягає на тому, що з 1990 р. УПЦ має самостійність і незалежність у тому сенсі, який вкладає держава в ці поняття. Це незалежність адміністративна, кадрова, економічна та фінансова. Сфера сакральної та євхаристичної єдності не може бути предметом обговорення між Церквою та державою, оскільки держава не має компетенції у цих питаннях.
Ніякі заяви, рішення, проголошення автокефалії та інше з боку УПЦ нічого не зможуть додати до тієї самостійності та незалежності, яку УПЦ має з 1990 р.
Формулювання, яке міститься у рішеннях Синоду від 10.04.2024 р., може вказувати на те, що УПЦ не має наміру йти на поводу у тих, хто закликає її ще раз у більш різких формулюваннях заявити про свою незалежність від РПЦ, проголосити автокефалію або зробити якісь подібні дії.
Тема №3: переслідування духовенства та віруючих УПЦ – незаконні
Цитата з пресрелізу: «…архієреї, священники та миряни Української Православної Церкви зазнають кримінальних переслідувань за надуманими підставами. Храми та інше майно відбираються, а релігійні громади незаконно перереєстровуються на користь новоутвореної Православної Церкви України. На сьогодні вже захоплено близько півтори тисячі храмів. Органи місцевого самоврядування ухвалюють незаконні рішення про заборону користування майном релігійними організаціями нашої Церкви».
Знову ж таки, порівняємо це з інтерв'ю митрополита Сергія Страгородського у 1930 р.
Питання: «Чи вірно, що священнослужителі та віруючі піддаються репресіям за свої релігійні переконання, заарештовуються, висилаються тощо?»
Відповідь: «Репресії, які здійснюються радянським урядом щодо віруючих і священнослужителів, застосовуються до них аж ніяк не за їхні релігійні переконання, а загалом, як і до інших громадян, за різні протиурядові діяння».
Питання: «Чи правильно, що безбожники закривають церкви, і як до цього ставляться віруючі?»
Відповідь: «Так, дійсно, деякі церкви закриваються. Але проводиться це закриття не з ініціативи влади, а за бажанням населення…».
Священний Синод УПЦ зайняв прямо протилежну позицію. Він відкрито заявляє, що переслідування є незаконними, а захоплення храмів відбуваються всупереч волі парафіян. Це означає, що УПЦ має намір чинити опір беззаконню та називати речі своїми іменами, а не займати угодову позицію.
Єдине, чого бракує у Заяві Синоду, то це згадки про православних журналістів, які сидять у катівнях за те, що вони піднімали голос на захист УПЦ.
Тема №4: антицерковний законопроєкт 8371
Синод вважає, що цей законопроєкт спрямований «не лише на ліквідацію УПЦ, яка є найбільшим релігійним об'єднанням у нашій країні, а й порушенням фундаментального права на свободу віросповідання, яке гарантується державою для кожного її громадянина». Синод заявляє, що законопроєкт розпалює релігійну ворожнечу та нетерпимість і закликає народних депутатів не голосувати за нього.
Можливо, варто було б додати такі слова попередження: «Голосування за цей законопроєкт є несумісним із перебуванням у лоні Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви». Можливо, хтось і задумався б…
Тема №5: поточні церковні справи
Також Священний Синод:
· відкрив два монастирі, один чоловічий у Харківській єпархії, яка зараз зазнає практично безперервних ракетно-бомбових ударів, і один жіночий у Мукачівській єпархії;
· затвердив настоятелів для двох, вже існуючих монастирів;
· обрав двох вікарних єпископів, одного для Київської єпархії та одного для Одеської;
· створив регентсько-катехізаторське духовне училище у м. Дніпро;
· затвердив богослужбові тексти на честь новопрославлених святих.
Це дуже ясно говорить про те, що Церква живе і розвивається, незважаючи на всі гоніння і утиски. На особливу увагу заслуговує факт заснування нових монастирів і збільшення кількості чернечих постригів, що фіксується останнім часом. Якщо навіть у важкі часи гонінь з'являються люди, готові все своє життя присвятити Богу та Його Церкві, значить воно стовідсотково вистоїть і матиме майбутнє.
