Чому влада досі не заборонила УПЦ
Кампанія із заборони УПЦ вступила у нову стадію. Журналісти у в'язниці, депутатів попередили про санкції, а на Заході з'явилася перша антицерковна публікація. Що відбувається?
Після атаки 12 березня 2024 р. СБУ на журналістів СПЖ і правозахисників Церкви очікувалося, що це розчистить дорогу до прийняття антицерковного законопроєкту 8371 про заборону УПЦ (разом із остаточним захопленням Києво-Печерської лаври). Журналістам закрили рота, а правозахисників налякали, і тепер, за логікою координаторів цих подій, можна безболісно голосувати за заборону Церкви.
Але щось пішло не так. Голосування, призначене на 20 березня 2024 року, довелося відкласти. Нардеп Ярослав Железняк повідомив на своєму telegram-каналі, що законопроєкти взагалі почали знімати із голосування. Причин тому кілька.
По-перше, багато депутатів, у тому числі й від президентської фракції «Слуга народу», просто саботують засідання та не приходять на роботу до Верховної Ради. По-друге, у Раді накопичилося вже чимало непопулярних, суперечливих і скандальних законопроєктів. Як кажуть у таких випадках айтішники, програми починають конфліктувати між собою.
Іншими словами, за допомогою адмінресурсу можна продавити голосування за один скандальний законопроєкт, але не за всі відразу. Тому адмінресурсу доводиться вибирати, який із законопроєктів їм важливіший, а депутати прикидають, голосування за який законопроєкт може їм обіцяти більш відчутні неприємності.
І тут виявляється, що законопроєкт 8371 про заборону УПЦ таких неприємностей може завдати найбільше, причому не лише країні загалом, а й кожному окремому депутату особисто.
Попередження Амстердама
15 березня 2024 р. адвокат УПЦ Роберт Амстердам написав звернення до спікера парламенту та народних депутатів, в якому вже не вперше пояснив, що законопроєкт 8371 є неконституційним і неправовим, і його ухвалення не лише принесе Україні імідж недемократичної держави, а й підставить тих депутатів, хто проголосував за нього, під існуючі пакети західних санкцій. Причому це стосується не лише голосування у Верховній Раді, а й інших фактів гонінь проти УПЦ: захоплення храмів, побиття віруючих тощо.
Найвідоміший із таких санкційних пакетів – це так званий список Магнітського. Але в багатьох країнах існують подібні списки, до яких потрапляють чиновники та державні діячі, які порушують основні права людини. За словами Р. Амстердама, у ці списки потрапляють за значно менші порушення прав людини, ніж ті, які відбуваються в Україні проти віруючих УПЦ.
Попередження Амстердама викликало дуже нервову реакцію у Верховній Раді, яку сам адвокат назвав апоплексичною (apoplectic).
Це означає, що депутати сприйняли попередження всерйоз і сильно задумалися, а чи варта гра свічок, адже санкції можуть передбачати заборону на в'їзд до країн Євросоюзу, США тощо, заморожування активів та інші неприємності.
У зв'язку з попередженням Амстердама 18 березня 2024 р. у Верховній Раді зібрали екстрене засідання Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики і настільки обурилися діяльністю американського адвоката, що назвали його попередження погрозами та вирішили поскаржитися до СБУ. А нардеп від партії експрезидента П. Порошенка «Європейська солідарність» Ірина Геращенко назвала попередження фейками, тиском на депутатів і втручанням у роботу держінститутів. Вона поцікавилася, чи не варто накласти санкції на самого Р. Амстердама?
Щоправда, пані Геращенко не подумала про те, що, по-перше, накладання санкцій проти правозахисників за їхню законну правозахисну діяльність – це в стилі авторитарних, а не демократичних країн. А по-друге, своєю надмірною реакцією на попередження, вона (як і інші нардепи) якраз і виявляє, що поставитися до цих попереджень варто серйозно. Ну, і по-третє, якщо, наприклад, дорослі попереджають дитину, що не варто пхати гвіздки в розетку, бо вдарить струмом, хіба це є тиском на дитину і зазіханням на її свободу?
Вони підуть іншим шляхом
Судячи з усього, Амстердам все ж таки справив враження на депутатів, оскільки влада вирішила спочатку підготувати західну громадськість до прийняття антицерковного закону 8371, а вже потім ставити його на голосування.
Голова комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв запропонував відправити до США делегацію з нардепів і представників Всеукраїнської ради церков для того, щоб спробувати пояснити американському істеблішменту, що порушення права на свободу совісті не вважається таким, якщо воно діє проти УПЦ.
Можна припустити, що ця спроба буде невдалою, оскільки в США, як і в європейських країнах, все ж таки розбираються в тому, що таке права людини і що є їх порушенням. Проте певна надія на успіх може бути, оскільки саме американці свого часу пролобіювали створення ПЦУ і надалі надавали їй активну підтримку та сприяння. Причому це демонстрували як представники республіканської партії, так і демократичної. Однак, на нашу думку, американські лобісти ПЦУ не передбачали, що справа дійде до силових захоплень храмів, масових порушень законодавства під час перереєстрації громад, а тепер уже й до заборони УПЦ на законодавчому рівні.
21 березня 2024 р. український політолог Костянтин Бондаренко у своєму telegram-каналі заявив, що Офіс Президента замовив у низці західних видань статті, спрямовані проти УПЦ, на захист антицерковного законопроєкту 8371, які виправдовують гоніння на Церкву, а також дискредитують правозахисну діяльність адвоката Р. Амстердама. К. Бондаренко озвучив і чималий бюджет такого замовлення – понад 2,5 млн доларів у березні та квітні 2024 р.
А 22 березня 2024 р. перша така стаття з'явилася на сторінках видання The Wall Street Journal. Якась Джилліан Кей Мельхіор у статті «Релігійна свобода "під загрозою" в Україні?» заявляє, що такій свободі в Україні нічого не загрожує, що УПЦ контролює Росія, а Р. Амстердам поширює фейки про гоніння на Церкву.
Сам текст статті справляє враження, що його писали в Україні не надто талановиті автори. Грубі наративи і бездоказові заяви. Джилліан Мельхіор, якщо вона справді американська журналістка, навіть не потрудилася перефразувати такий абзац: «П'ять років тому Патріарх Константинопольський визнав повністю незалежну, самоврядну Православну Церкву України. Але РПЦ та УПЦ МП відмовляються визнавати ПЦУ».
По-перше, УПЦ МП у природі не існує (це винахід внутрішньоукраїнських ворогів Церкви), є УПЦ, а по-друге, право визнавати чи не визнавати ПЦУ – це і є складова частина релігійної свободи, права на свободу віросповідання.
Будь-яка громада, будь-який віруючий може визнавати чи не визнавати рішення Константинопольського патріарха, як і будь-якого іншого релігійного лідера, і це його конституційне право.
Зміст статті містить стільки бездоказових заяв і звинувачень, що тут буде великий фронт роботи для адвокатів і правозахисників щодо притягнення видання до відповідальності за завдання моральної шкоди та бездоказову дискредитацію.
Ось один із прикладів. Цитата: «УПЦ МП надала матеріальну підтримку вторгненню Росії до Криму та Сходу України у 2014 році». Де докази? Адже це заява, яка ганьбить репутацію. У США, як і в інших розвинених країнах, чітко вміють розрізняти дії окремих осіб і дії організацій. Те, що окремі віруючі й навіть священники УПЦ надавали підтримку агресії РФ, не доводить винності всієї Церкви.
У зв'язку з цим не можна залишити без уваги нещодавню заяву голови СБУ В. Малюка. 26 березня 2024 р. в інтерв'ю «Фактам ICTV» заявив, що на сьогодні суд виніс вирок 23 священнослужителям. А всього представникам духовенства УПЦ оголосили 37 підозр і відкрили понад 80 кримінальних проваджень. Повторимо: 23 вироки! Порівняємо це з цифрами зрадників у самому СБУ. Ще у 2016 р. на своєму сайті СБУ опублікувало поіменний список своїх колишніх співробітників, які перейшли на бік Росії, в якому значилося 1391 (!) особа, у тому числі один генерал-майор і 47 полковників.
Саймон Шустер у своїй книзі «Шоумен» про Володимира Зеленського цитує вже колишнього секретаря РНБО Олексія Данілова, який розповів, що на початку повномасштабної війни найбільше дезертирів серед безпекових структур було в СБУ. Точну цифру названо не було, але було сказано, що «їх відхід спустошив ряди СБУ». Ну і де законопроєкти щодо заборони СБУ? Де звинувачення у підриві національної безпеки? Де заклики визнати винною усю СБУ за дії цих її співробітників?
Можна припустити, що такий досвідчений адвокат, як Р. Амстердам, неодмінно використає дані факти як аргументацію своєї позиції.
Дії в захист УПЦ
Прихильники УПЦ також не сидять на місці та роблять активні дії на захист своєї Церкви. Про адвоката Р. Амстердама було сказано вище. 26 березня 2024 р. на сайті United Nations Ukraine було опубліковано доповідь Управління Верховного комісара ООН з прав людини «Про ситуацію з правами людини в Україні». У ньому стверджується, що за останні три місяці «священнослужителів і парафіян Української Православної Церкви продовжували залякувати».
У Доповіді описано кілька випадків насильницького захоплення храмів. У той же день на YouTube-каналі NGO Public Advocacy відповідної правозахисної організації було опубліковано інтерв'ю з адвокатом УПЦ протоієреєм Микитою Чекманом, в якому розповідається про конкретні факти порушення прав віруючих УПЦ, силові захоплення храмів, обшуки в Центрі правового захисту віруючих УП і так далі.
Ці факти порушення прав віруючих будуть поширені серед міжнародних правозахисних організацій, а також заслухані на Сесії з прав людини в ООН.
Інакше кажучи, захисники УПЦ роблять усе можливе, щоб привернути увагу міжнародної громадськості до порушень прав віруючих. І у змаганні з недругами УПЦ, які намагаються довести протилежне, мають набагато більше шансів. Адже цих порушень настільки велика кількість, що приховати їх або якось по-іншому інтерпретувати вже неможливо. Тим більше, що більшість із них добре задокументовані та оформлені у вигляді заяв до правоохоронних і судових органів України.
Крім того, українська влада зважилася вчинити дії, які мають на Заході майже нульову толерантність. Йдеться про посягання на журналістську діяльність і діяльність адвокатів. Безпідставні арешти православних журналістів та грубе беззаконне втручання в адвокатську практику сприймаються на Заході вкрай негативно.
Але сподіватися на допомогу міжнародного загалу та реакцію західних країн на порушення права на свободу совісті в Україні недостатньо. Найголовніше – це стійкість віруючих у країні.
Гарантією існування УПЦ є не захист з боку американських чи інших адвокатів, а вірність віруючих своїй Церкві, готовність відстоювати свої релігійні переконання, незважаючи на погрози та залякування.
Можна забрати храм, але не можна забрати віру. Можна юридично перереєструвати громаду, але, якщо громада підтверджує вірність УПЦ та її Предстоятелю Митрополиту Онуфрію, то вона залишається в Церкві, люди продовжують спілкуватися з усіма християнами як члени Тіла Христового. І це не можна порушити ніякими антицерковними законами чи заборонами. Наша сила у вірності своєму релігійному вибору, вірності Христу, у виконанні Його заповідей.
Що може бути далі
Швидше за все, на якийсь час антицерковний законопроєкт 8371 буде поставлений на паузу. Зачекають на реакцію західної громадськості на замовні статті проти УПЦ та її захисників. Можливо, відправлять делегацію з чиновників і представників різних конфесій у США, де намагатимуться переконати своїх співрозмовників у відсутності гонінь на віру в Україні. Такі речі, як захоплення храмів і незаконні перереєстрації, на жаль, будуть продовжуватися. Але рішучі кроки влади щодо заборони УПЦ (або відсутність таких кроків) будуть залежати головним чином від становища на фронтах.
Це все дуже не нове. Будь-яка влада за різних своїх невдач намагається переключити народний гнів на когось іншого. Так було завжди. Згадаймо найперше гоніння на християн за імператора Нерона. Коли у 64 році згорів практично весь Рим, і серед городян виникла думка, що місто підпалив сам імператор, то влада, недовго думаючи, звинуватила у підпалі християн.
Нова релігія, незрозуміла, підозріла – дуже зручна мета для того, щоб перенаправити гнів натовпу. Аналогічний може статися і сьогодні.
Якщо будуть військові невдачі, то влада може активізувати переслідування на Церкву, щоб українське суспільство бачило в УПЦ ворога, переключило б свою увагу на розправу з ним і не ставило б владі незручні питання. Але це лише один із багатьох факторів, які впливатимуть на розвиток ситуації. Впливатиме також і думка західних країн, і боротьба за владу всередині України й ще багато чого.
Але найголовніше – це Божий промисел, який може виправити ситуацію так, як ніхто зараз і не передбачає. «Багато задумів у серці людини, але відбудеться лише визначене Господом» (Прип.19:21).
