Чи були насправді зняті анафеми між православними та папістами?

Як відомо, 7 грудня 1965 року відбулося знамените «зняття анафеми» (як вони його називають) між православними та католиками. Здійснення цього «зняття» взяли на себе Константинопольський патріарх Афінагор та папа римський Павло VI. І перший соборно заявив, що «згідно з нашою Великою Церквою, є відтепер відданою забуттю та вилученою з Церкви»[1], і папа погодився з тим, що «ми бажаємо, окрім того, віддати забуттю та скасувати анафеми, зроблені в той час»[2].

Відтоді подвижники «Об'єднання Церков», які в минулому називалися уніатами, а сьогодні відомі як «екуменісти», вважають і вірять, що анафеми між православними й папістами справді знято та що шлях до «унії» відкрито.

Водночас деякі наївні «зелоти» вважали, що цей акт так званого «зняття анафеми» дійсно мав таку силу, що по суті означав скасування заборони спілкування та повернення до стану до 1054 року[3].

Але і екуменісти, і зелоти жорстоко помиляються з двох причин.

По-перше, тому що, як зауважує один великий богослов VI століття, «анафема єресі папства проти Православ'я вважається такою, що ніколи не існувала», в той час як «зняття анафеми Православної Кафоличної Церкви проти єресі папізму за своєю суттю неможливе, бо єресь в жодному разі не може розумітися як чеснота та бути знятою з боку Православ'я»[4]. Покійний професор Панайотіс Требелас погоджується з цією думкою, вказуючи, що «анафема Православної Церкви 1054 р., коли її зняли, знятою не стала»[5].

По-друге, тому що між православними і католиками були накладені інші анафеми, які так і не були зняті. Давайте розглянемо деякі з них.

Від імені православних:

а) Константинопольський Собор 1484 р. анафематствує тих, хто приймає папське нововведення Filioque: «Від тих же, хто інакше про Походження Святого Духа мислить, або проповідує, або, як ми говоримо, думає проти істини, і марнословить, відвертаємося як від єретиків і зводимо до анафеми»[6].

б) Святий і Великий Всеправославний Собор 1593 року своїм VIII правилом відновлює Перше правило Антіохійського Собору та анафематствує папістів за відтермінування Пасхи: «Непохитним ми бажаємо залишити відокремлене Отцями щодо Священної і Спасительної Пасхи: всіх, хто наважився розхитати ороси Священного і Екуменічного Великого Синоду, який був влаштований у Нікеї згідно з благочестям Богом улюбленого імператора Костянтина стосовно Святого Свята Спасительної Пасхи, чужими й вигнаними бути з Церкви, якщо продовжать наполегливо повставати проти ясно викладеного, і так нехай будуть названі для народу»[7].

в) Святитель Кирило Лукаріс, будучи на той час Патріархом Александрійським, у своєму знаменитому Томосі анафематствує тих, хто приймає латинські нововведення: Filioque, відмову від причащання Крові Господньої, вживання опрісноків у Євхаристії, чистилище та першість папи[8].

Від імені папістів:

а) На Троїцькому Соборі (1545–1563) критикують і анафематствують тих, хто не приймає Filioque, зокрема й тих, хто вважає за необхідне причащатися обох видів (Тіла і Крові) під час Євхаристії[9], і тих, хто вважає, що діти також повинні причащатися[10].

б) Перший Ватиканський Собор (1869–1870) піддав анафемі тих, хто не визнає першості влади над усією Церквою, нібито даної Христом Петру[12], через яку її було прийнято всіма його наступниками папи римського[13], тих, хто ставить під сумнів цю владу[14], і тих, хто вважає, що папа, коли він говорить ex cathedra, не є непогрішним[15].

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що анафеми між православними та папістами не можуть бути зняті жестами «доброї волі», а тільки покаянням!

Нехай вони обидва дослідять на підставі Писання і Священного Передання[16], хто такі ті, хто помиляється, та наважаться зробити крок, що справді усуне анафеми: сповідувати й прийняти Істину без страху й пристрасті, відкидаючи омани й пороки!

---

[1] Іоанну Карміріс, «Доктринальні та символічні пам'ятки», том II, Грац 1968, стор. 1029 [1109].

[2] Оригінальний текст: «Praeterea sententiam excommunicationis tunc latam ex Ecclesiae memoria evellere volumus ac de eius medio removere, atque eam volumus oblivione contectam et obrutam» (Karmiri, op. cit., p. 1030 [1110]).

[3] Афанасіос Сакареллос, Об'єднання церков відбулося 1965 року!

[4] Арістотель Делімпасі, Всеправославний Синод, Афіни, 1976, с. 11. С. 74-75.

[5] Арістотель Делімпасі, «Єресис екуменізму», Афіни, 1972, стор. 11. 250.

[6] Натанаель Гіха, Довідник про примат Папи Римського (під ред. архімандрита Андроніка Дімітракопулу), Лейпциг, 1869, стор. k-ib.

[7] Досифей Єрусалимський, Том любові, Ясси 1698, стор. 11. С. 547.

[8] Там само, с. 11. С. 552-554.

[9] «Якщо Святе Таїнство Євхаристії причащається таїнства за заповіддю Божою, то це анафема» (Канони і вчення Святого Вселенського Собору в Тріденто, Рим 1583, с. 103).

[10] «Якщо слова євхаристійної спільноти малих дітей перед розрізненням цього пришестя необхідні, то це анафема» (там само).

[11] Оригінальний текст судових рішень (італійською мовою): https://www.totustuustools.net/concili/vat1.htm

[12] «Отже, якщо хто скаже, що блаженний апостол Петро не поставлений Христом Господом начальником усіх апостолів і видимим главою всієї войовничої Церкви, або що він одержав безпосередньо та безпосередньо від Господа нашого Ісуса Христа лише першість честі, а не істинну юрисдикцію, то нехай буде анафема» (Оригінальний текст: «Perciò se qualcuno dirà che il beato apostolo Pietro non è stato costituito da Cristo signore, principe di tutti gli apostoli e capo visibile di tutta la chiesa militante; ovvero che egli direttamente ed immediatamente abbia ricevuto dal signore nostro Gesù Cristo solo un primato d'onore e non di vera e propria giurisdizione: sia anatema»).

[13] «Отже, якщо хто скаже, що не встановлено Самим Христом Господом, тобто божественне право, що блаженний Петро завжди матиме спадкоємців у першості в усій Церкві, або що Римський Понтифік не є спадкоємцем блаженного Петра в цій першості, нехай буде проклятий». (Оригінальний текст: «Se, quindi, qualcuno dirà che non è per istituzione dello stesso Cristo signore, cioè per diritto divino, che il beato Pietro ha sempre dei successori nel primato su tutta la chiesa; o che il Romano pontefice non è successore del beato Pietro in questo primato: sia anatema»).

[14] «Тому, якщо хтось каже, що Римський Понтифік має тільки один обов'язок нагляду або керівництва, а не повну та вищу юрисдикційну владу над усією Церквою, не тільки в питаннях віри й звичаїв, а й у відношенні дисципліни й управління Вселенською Церквою; або що вона має тільки одну головну частину, а не повну повноту цієї сили, або що це не є звичайним та безпосереднім, як у всіх окремих церквах, так і в кожному з окремих пастирів: нехай буде анафема». (Оригінальний текст: «Perciò se qualcuno dirà che il Romano pontefice ha solo un potere di vigilanza o di direzione, e non, invece, la piena e suprema potestà di giurisdizione su tutta la chiesa, non solo in materia di fede e di costumi, ma anche in ciò che riguarda la disciplina e il governo della chiesa universale; o che egli ha solo una parte principale, e non, invece, la completa pienezza di questa potestà; o che essa non è ordinaria ed immediata, sia su tutte le singole chiese, che su tutti i singoli pastori: sia anatema»).

[15] «Отже, ми, вірно дотримуючись традиції, прийнятої початком християнської віри, на славу Бога Спасителя нашого, задля піднесення католицької релігії та порятунку християнських народів, зі схвалення Священного Синоду навчаємо й визначаємо як богоодкровенне вчення, що коли Римський Понтифік промовляє ex cathedra, тобто виконуючи свій сан пастиря й учителя всіх християн, через Свою вищу апостольську владу він постановляє, що вченню про віру або моральність повинна вірити вся Церква, бо та Божественна допомога, яку обіцяв йому блаженний Петро, володіє тією непогрішністю, якою Божественний Спаситель хотів, щоб Його Церква була наділена, коли Він визначає вчення про віру або звичаї. Тому ці визначення самі по собі і без згоди Церкви не можуть бути переформатовані. Якщо потім хтось – не дай Боже! – насмілюється спростувати це наше визначення: нехай буде анафема». (Оригінальний текст: «Noi, quindi, aderendo fedelmente ad una tradizione accolta fin dall'inizio della fede cristiana, a gloria di Dio, nostro salvatore, per l'esaltazione della religione cattolica e la salvezza dei popoli cristiani, con l'approvazione del santo concilio, insegniamo e definiamo essere dogma divinamente rivelato che il Romano pontefice, quando parla ex cathedra, cioè quando, adempiendo il suo ufficio di pastore e maestro di tutti i cristiani, in virtù della sua suprema autorità apostolica definisce che una dottrina riguardante la fede o i costumi dev'essere ritenuta da tutta la chiesa, per quell'assistenza divina che gli è stata promessa nel beato Pietro, gode di quella infallibilità, di cui il divino Redentore ha voluto dotata la sua chiesa, allorché definisce la dottrina riguardante la fede o i costumi. Quindi queste definizioni sono irreformabili per virtù propria, e non per il consenso della chiesa. Se poi qualcuno – Dio non voglia! – Osasse contraddire questa nostra definizione: sia anatema»).

[16] Священне Передання – це все, що за традицією, написаною чи неписаною, узгоджується зі Священним Писанням.