Що станеться з Лаврою? Уроки історії

10 березня 2023 року Мінкульт опублікував документ, в якому повідомляється, що ченці УПЦ мають залишити Києво-Печерську лавру до 29 березня 2023 року. До цього все йшло, але все одно не вірилося.

Митрополит Климент у коментарі до цього документа сказав, що юридичних підстав залишати Лавру немає. Тому можна припустити, що виганяти насельників обителі будуть без цих підстав, за звичною схемою – силою.

Невдовзі німецький релігієзнавець Микола Митрохін зазначив, що за останні сто років УПЦ виганяли з Лаври двічі – наприкінці 20-х років, а потім за Хрущова, у 1961-му.

Щоразу, коли Лавру повертали Церкві, виявлялося, що деякі з тих, кого минулого разу вигнали, ще живі – і вони туди поверталися. На відміну від тих, хто гнав ченців, використовуючи владу і силу», – написав Митрохін.

Що ж чекає на Лавру, якщо менше, ніж через місяць влада зобов'язала монастир покинути святиню? Для відповіді звернімося до історії. Тим більше, що наші опоненти її не знають.

Лавра після революції

Нагадаємо, що після революції 1917 року першим мучеником і сповідником, убитим безбожниками, став митрополит Київський і Галицький Володимир (Богоявленський), якого 25 січня (ст. ст.) 1918 року розстріляли біля стін Києво-Печерської лаври.

Після 1919 року чернеча громада продовжувала існувати як артіль. З початку 1924 року Лавра перебувала у безпосередньому віданні Патріарха Тихона.

Але владі це сильно не подобалося (Патріарх Тихін був в опалі), і тому на так званій Всеукраїнській передсоборній нараді (обновленській), що проходила з 11 по 15 листопада 1924 року в Харкові, за доповіддю обновленського Київського митрополита Інокентія (Пустинського) було прийнято постанову про необхідність переходу Лаври у відання Всеукраїнського Священного Синоду (обновленського), що й відбулося 15 грудня 1924 року.

Тобто тодішні розкольники вимагали передати їм Лавру, що влада, яка зробила ставку саме на них, негайно здійснила (протягом буквально одного місяця).

29 вересня 1926 року ВУЦВК та Рада народних комісарів УРСР ухвалили постанову про «Визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним державним заповідником та про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко».

Поступове витіснення музеєм чернечої громади завершилося на початку 1930 р. повною ліквідацією монастиря. Частину братії було вивезено і розстріляно, решту було ув'язнено або заслано. Лавра зазнала розорення.

Що буде зараз?

Сміємо припустити, що Лавра теж незабаром стане музеєм. Чому? Тут свою роль зіграють кілька чинників:

1. Віруючий народ не буде ходити на богослужіння до розкольників у Лавру. Так само, як він зараз майже не ходить ні в Михайлівський, ні у Видубицький, ні в Феодосіївський монастирі. І якщо деяких ченців влада зможе примусити залишитися в Києво-Печерській лаврі, то змусити народ ходити до Думенка на богослужіння не вийде. Як не виходить це зробити навіть за допомогою безкоштовних автобусів з регіонів, бутербродів та погодинної оплати. Ті, хто найбільше бореться за передачу Лаври у відання ПЦУ, до Церкви не мають жодного відношення і до храмів не будуть ходити, як не ходять і зараз.

2. У ПЦУ, де зараз спостерігається серйозний «кадровий голод», Лавру просто нема ким заселяти. Тому, швидше за все, нові «власники» монастиря всіляко вмовлятимуть братію залишитися. Деяким цілком можливо пообіцяють «єпископський» сан (тим більше, що планується подальша заборона УПЦ, а отже нові «єпископи» будуть дуже потрібні).

3. Якщо Лавра спорожніє, то ПЦУ треба буде шукати кошти на оплату величезних лаврських рахунків. Мабуть, якісь приміщення монастиря просто закриють, якісь – здадуть в оренду, а якісь – передадуть державі. Що буде із цими приміщеннями? Вони стануть непридатними. А далі спрацює ефект розбитого вікна: якщо не вставити розбите скло негайно, то вся будівля може бути поступово знищена. Значить, якщо частину лаврських приміщень перетворять на склади/музеї/кафе, поступово вся Лавра стане музеєм. Єдиний вихід – знайти кошти на утримання монастиря. Тут є кілька варіантів.

Перший: головний спонсор ПЦУ Мацола відмовляється фінансувати Михайлівський і спрямовує свої кошти на Лавру. Але ж ви розумієте різницю в масштабах? Сума на утримання Думенка у Золотоверхому та гроші на утримання Лаври – не одне й те саме.

Другий: Самим шукати кошти на монастир. Як саме ПЦУ шукає гроші на підтримку святинь, ми знаємо. Наприклад, у Видубицькому, який відібрали ще у 90-х, пропонують займатися йогою, а у Феодосіївському (прямо навпроти Лаври) – просто здають кімнати, як у готелі. Можливо, і саму Лавру перетворять на готельно-туристичний комплекс зі спа та масажними салонами, заняттями йогою та фітнес-центрами.

Третій: передати Лавру на баланс держави. Загалом це і так власність держави. З того часу, як більшовики націоналізували церковне майно, нічого в цьому плані не змінилося. Ніхто не сумнівається, що влада забирає Лавру у «поганої» УПЦ, щоб віддати її «хорошій» ПЦУ, оскільки вішати на бюджет утримання величезного монастиря – це дещо накладно. Але тут питання – чи потягне це Думенко з огляду на те, що Лавра – це мільйони гривень на місяць? Без допомоги віруючого народу дуже сумнівно.

Церква і влада: уроки історії

Є й четвертий фактор, який вказує на те, що представники ПЦУ рано радіють, і що Лавра все одно навряд чи залишиться за ними. Цей фактор є ілюзією підтримки ПЦУ з боку влади.

Нагадаємо, що період продавлювання обновленських інтересів більшовиками був дуже коротким – лише якихось 9 років. І щойно радянська влада дійшла висновку, що може побудувати свою державу без «попів» – вони відразу змінили політику щодо розкольників. Вчорашніх посібників радянського режиму розстрілювали, відправляли до в'язниць, змушували відмовлятися від священного сану. Звичайно, не в таких кількостях, але все ж таки. Критерій, за яким визначали людину як ворога — сама наявність у неї ряси. Таким чином, під удар безбожників потрапили всі, хто мав відношення до релігії.

І якщо розуміти, що сьогоднішня влада – це ті ж вчорашні комсомольці, то не складно зрозуміти, що для них слова «Церква», «священник» і «Православ'я» – слова лайливі. Доказів – маса. Згадайте випуск «95 кварталу». Отже, незабаром вони почнуть боротися з Православ'ям, як із явищем, а не з боку «політичної доцільності». Щоправда, зрештою вони все одно програють. Тому що Церква є стовпом і основою істини, а її гонителі з ганьбою зникають з історичної арени.

Однак, як справедливо сказав той самий Митрохін, «тих, хто думав, що Церкву можна "закрити на ключ", пограбувати, зробити музей і написати в газеті, що таке рішення народу історія нічому не вчить. Особливо, якщо її не знають».