Чому жінки краще за чоловіків, або враження від православного Хресного ходу

Про минулий Всеукраїнський православний Хресній хід написано і сказано вже чимало. Звичайно, знову вразила брехлива позиція деяких українських ЗМІ, які занижували кількість учасників в десятки разів, постійно видавали в ефір провокаційні сюжети про Хресну ходу та всіляко намагалися подати картинку про те, що український народ незадоволений його проведенням і т. д.

Але особисто мене вразило інше. Мене вразили обличчя наших православних жінок, пройшовших настільки довгий молитовний шлях. Упевнений, і ви помітили ці прекрасні обличчя, що наповнені внутрішнім світлом і буквально випромінюють радість, мир, любов і добро.

Так вийшло (вже не знаю, чому), що у нас в Церкві жінки складають більшість парафіян. Ось і на Хресній ході їх було більшість. І це не просто збіг чи банальна констатація факту. Зізнаюся, тільки недавно я зрозумів, що саме цей факт, тобто те, що жінки в Церкві складають переважну більшість, вселяє в нас надію і впевненість у тому, що Церква вистоїть в цей важкий час, і не просто вистоїть, а рано чи пізно восторжествує у всій своїй силі і красі. А разом з Церквою відродиться і наша Держава.

Так вже було в історії, що, здавалося б, роздроблену і знищену Церкву рятували саме жінки. В цьому контексті мені пригадується розповідь про те, як під час громадянської війни в Росії більшовики намагалися вселити одному з православних священиків думку про те, що Православна Церква доживає свої останні часи: «Ну, подивися на своїх парафіян, — говорили чекісти православному панотцю, — де вони тепер? Всі розбіглися. Залишилися у вас одні бабусі. Скоро вони всі перемруть, хто тоді буде ходити у ваші храми?». Але, без тіні збентеження, священик відповів своїм катам: «Наші бабусі безсмертні!».

Як не дивно звучить, це були пророчі слова. І проблема навіть не в тому, що жінка за своєю природою більш чутлива і схильна до душевних переживань. Всі ми люди грішні і пристрасні, і всі не позбавлені недоліків. І, все ж, Господь так розпорядився, щоб саме жінки несли на собі основне навантаження, пов'язане з вихованням дітей, забезпеченням душевного комфорту у сім'ї і т. д.

Та й взагалі, жінка є, скажімо так, «сосудом животворящим». Тобто, на відміну від чоловіків, жінка безпосередньо залучена в процес появи нового життя, і тому вона особливо гостро переживає кровну спорідненість, а разом з цим — радість, біль, страждання, печалі своїх дітей і своїх близьких. Напевно, саме тому жінка здатна більш гостро переживати і проблеми своїх оточуючих, а через це співчуття вона стає здатною відкрити своє серце Господу для покаяння і молитов про ближніх.

Власне, тому у важкі часи всі основні тяготи лягають на жіночі плечі. З чоловіків, як кажуть, попит один: воювати і добувати хліб насущний для себе і своєї сім'ї. Ця катавасія так пригнічує більшість чоловіків, що вони стають легко керованими і дуже часто зовсім втрачають здатність до самостійного мислення: сходив на роботу, попив пива, подивився футбол, словом, розслабився і т. д., от і всі чоловічі «радості життя». Де вже тут до лірики або філософствування, а тим більше до молитви?

Саме тому чоловіки так легко піддаються навіюванню. Ви, напевно, помітили, що серед ура-патріотів, які намагалися перешкодити проведенню Хресного ходу, були в основному чоловіки середніх років (принаймні, жінок там було дуже мало). Вони брязкали зброєю, намагалися нас залякати, але в цілому було видно, що перед нами люди, чия свідомість абсолютно зомбована націоналістичною, антихристиянською ідеологією, яка транслюється сьогодні більшістю українських ЗМІ 24 години на добу.

Періодично мені доводиться стикатися з такими дядьками, і кожен раз я дивуюся, з якою легкістю вони судять про ті речі, про які не мають ні найменшого поняття, переповідаючи те, що вклали в них недобросовісні політики і ЗМІ. Демонструючи на ділі ту глибоку прірву, яка пролягла в їхній душі, що не знає Бога.

Один мій знайомий психотерапевт, який займається реабілітацією воїнів, що повернулися із зони АТО, в процесі однієї з наших бесід помітив, що більшість АТОшників після повернення з фронту або банально спиваються, або починають займатися розбоєм, в результаті чого опиняются за ґратами. Їм, бідним, навіть на думку не спадає, що їх банально використовують, граючи на патріотичних почуттях, а потім викидають геть, як відпрацьований матеріал.

В цьому плані з жінками все набагато складніше: жінку, звичайно, можна обдурити, скориставшись її довірливістю і наївністю. Але коли мова йде про життя її дітей, її чоловіка, її рідних, вони (тобто жінки) в першу чергу думають про їх благополуччя і майбутнє, а не про те, що там «понад усе» або кого і на яку «гілляку посадити».

Мати завжди залишиться матір'ю, і тому вона бажає миру, а не війни своїм дітям. Тому що саме матері знають, що таке душевний біль, заподіяна стражданнями своїх дітей і своїх близьких. Власне, саме цьому, якщо мати і благословить свого сина чи доньку на небезпечне служіння, то, швидше за все, це і буде те Істинне служіння, до якого людина може присвятити своє життя. Не на таке служіння Богородиця благословила свого Сина? Адже вона знала, через що Йому належить пройти?

Думаю, тому вона, та й взагалі жінки-мироносиці, залишилися з Христом до самого кінця (на відміну від чоловіків-апостолів, які всі розбіглися після ув'язнення Спасителя) і стали першими свідками Його Воскресіння.

Звичайно, можливо я і перебільшую, але особисто для мене нинішній Хресний хід приніс величезну надію на воскресіння нашого церковного життя, а отже, і на воскресіння нашої країни. А що стосується ура-патріотів, то я впевнений, що рано чи пізно, «навоювавшись», вони повернуться у свої сім'ї, до своїх матерів, дружин і доньок, і ті відігріють їхні крижані серця благодатним вогнем жіночої любові.

Загалом, як це не соромно визнати нам, чоловікам, знову у нас вся надія на жінок. Знову вони повинні нас вимолювати у Бога: недарма ж кажуть, що материнська молитва — з дна моря піднімає! Може бути, цьогорічний Хресний хід якраз і стане початком цього підйому — з глибин пекла до Світу Божого? У будь-якому випадку, нам потрібно прислухатися до наших жінок і повчитися у них стійкості у вірі, молитві, любові і співчуттю ближньому.

Наостанок я хотів би прокоментувати ці свої спостереження одним епізодом, що стався кілька днів тому: під час бесіди з одним розкольником (чоловіком середніх років) з'ясувалося, що, вважаючи себе православним, він не знав Символу Віри, жодної молитви, і ніколи в руки не брав Євангелія. Але, в той же час, вважав для себе нормальним матюкатися, палити, пити і, природно, був заражений націоналістичною ідеологією.

Тобто він навіть не підозрював, що християнство — це не українська племінна релігія, а Вселенська віра, що протиставляє себе пристрастям світу цього (в тому числі і релігійній, і національній неприязні). Але в цілому він був більш-менш лояльний до канонічної Української Церкви і навіть зауважив, що не перешкоджає своїй мамі відвідувати її. Я, звичайно, нічого не сказав йому з цього приводу, але в душі подумав: «Краще б ти слухався маму!».

Словом, дай Бог, щоб таких Хресних ходів було побільше і проходили вони частіше.