VIII Вселенський Собор: відкидання єресей філіокве та папізму
Майже про кожне слово в назві цієї статті можна сперечатися. Чи Вселенський? І чи були відкинуті вказані єресі? Тема складна, але спробуємо розібратися.
Ця стаття – це продовження серії статей про Вселенські Собори, яких, як вважається, було сім. Однак є думка, що принаймні ще два Собори можуть претендувати на статус світових. Це Четвертий Константинопольський Собор 879-880 р. та П'ятий Константинопольський Собор 1351 р. Про перший з них, за ідеєю, має розповідати ця стаття. Але річ у тому, що про цей Собор вже досить докладно розказано у статті «Про "Восьмий Вселенський" Собор і нинішні часи». Приводом для написання тієї статті стало висловлювання митрополита Пірейського Серафима (Елладська Православна Церква) про те, що це був саме VIII Вселенський Собор, і що йому ми зобов'язані чистотою православного вчення.
Тому всім, хто цікавиться історією Вселенських Соборів, ми рекомендуємо спочатку прочитати вищезгадану статтю, а потім повернутися до цієї, в якій ми постараємося навести аргументи за і проти прийняття цього Собору як Вселенського, пояснити, чому Католицька церква спочатку визнавала Вселенським Собор 869-870 рр., потім визнала його лжесобором і відкинула, щоб ще через кілька століть знову поміняти свою думку на 180 градусів.
А також проаналізувати, чи можна на підставі рішень Собору 879-880 рр. вважати вчення про філіокве та папізм єрессю?
Вселенський чи ні?
Тут відразу слід зазначити, що немає чітко визначених формальних критеріїв визначення вселенськості чи невселенськості того чи іншого Собору. Прийнято вважати, що Вселенський Собор:
· повинен представляти всі Помісні Церкви;
· вирішувати важливі догматичні питання;
· його рішення має прийняти вся повнота Церкви;
· він має бути визнаний Вселенським наступним Вселенським Собором.
І навіть до цих неформальних, але хіба що загальноприйнятих критеріїв є питання.
По-перше, яким має бути представництво кожної з Помісних Церков? Ким Церква має бути представлена і скільки має бути цих представників? У якому сані вони мають бути? Які повноваження мати від Церкви? Все це ніяк і ніде не визначено.
Часто бувало, що на Вселенський Собор збиралися сотні єпископів Константинопольської Церкви плюс пара папських легатів у сані пресвітерів або дияконів, і приблизно стільки ж представників від Східних патріархатів. Траплялися випадки, коли дії цих представників після Собору визнавалися перевищенням повноважень. Бувало також, що це відбувалося через десятиліття, або навіть століття після Собору, коли виникала політична необхідність змінити погляди на Собор.
По-друге, деякі Вселенські Собори не вирішували догматичних питань, а просто підтверджували вже вирішені або збиралися для прийняття канонічних правил.
По-третє, скільки має пройти часу, щоб церковна повнота прийняла чи відкинула рішення Собору? Траплялися випадки, коли це вирішувалося через багато десятиліть після Собору. А до цього часу якийсь лжесобор зізнавався вселенським з усіма анафемами на святих людей, які він наклав, а справжній Вселенський Собор визнавався «розбійницьким».
По-четверте, критерій із визнанням будь-якого собору Вселенським наступним Вселенським Собором – це взагалі логічна нісенітниця. Адже тоді Перший Собор не може визнаватись Вселенським, поки його не визнає Другий Вселенський Собор, але Другий Собор не може набути статусу Вселенського, поки його не визнає Третій Собор і так далі.
До речі, багато в чому саме тому VIII Вселенський Собор не визнається у більшості Помісних Церков Вселенським, оскільки не було Дев'ятого Собору, який би визнав Вселенським Восьмий. В принципі, це і є головним аргументом проти вселенськості цього Собору. Другим аргументом може бути те, що цей Собор не розглядав і не вирішував догматичних питань. Так, ми маємо підстави говорити, що рішенням цього Собору було відкинуто латинське вчення філіокве, але на Соборі 879-880 рр. це вчення не аналізувалося і не розбиралося по суті. Втім, як було зазначено, аргумент, що Вселенський Собор обов'язково має розглядати питання догматичного характеру, є спірним.
Ми не будемо докладно розбирати думку (зведену часом в ранг пророцтва), що нібито Вселенських Соборів може бути лише сім, а восьмим буде той, на якому визнають антихриста. Аргумент цей, вочевидь, не спроможний. Заборонити Церкві збирати Собори – значить, відмовити їй у основному принципі еклесіології, тобто соборному управлінні. До того ж, забігаючи наперед, скажемо, що, на нашу думку, Вселенських Соборів уже було більше семи.
Аргументів за те, щоб визнати Собор 879-880 років. Восьмим Вселенським набагато більше.
По-перше, він був таким за складом. На ньому були присутні папські легати, причому повністю уповноважені на свої дії папою Іоанном VIII. Представники Східних патріархатів також прибули на Собор і мали повноваження від своїх Церков. Цікава деталь: після того, як на Соборі 879-880 рр. під час обговорення неправомірності проведення та рішень Собору 869-870 рр. випливла інформація, що тодішні представники Східних патріархатів не мали належних повноважень, папські легати вимагали перевірки таких повноважень у нинішніх представників. Перевірка була проведена та довела правочинність представників. Тож Собор 879-880 рр. справді представляв усю Церкву і може бути визнаний Вселенським.
По-друге, хоча Собор 879-880 рр. і не розглядав вчення філіокве по суті, сама ця тема витала в повітрі, і тому заборона на внесення змін і доповнень до Нікео-Цареградського Символу віри була спрямована саме проти філіокве, що всі чудово усвідомлювали. Тому це рішення Собору 879-880 рр. може вважатися догматичним по суті, хоча й не було таким за формою. Докладніше про це нижче.
По-третє, можна сказати, що рецепція рішень Собору 879-880 рр. всією Церквою відбулася. У Православ'ї такий стан речей зберігається досі, а в католицтві змінився, але на те були свої причини, про що нижче.
Тому Собор 879-880 рр. має всі підстави бути Восьмим Вселенським, яким він і визнається грецькими Церквами.
Собор чи лжесобор?
Зауважимо, що для Православ'я саме така постановка питання є недоречною, у нас може дискутуватися питання, чи був Собор 879-880 рр. Вселенським чи ні, але те, що це не лжесобор, абсолютно точно. А ось у католицтві все по-іншому.
За десять років до Собору 879-880 рр. у Константинополі відбувся Собор 869-870 рр., який одразу ж оголосив себе «вселенським». Забігаючи наперед, скажемо, що Рим спочатку визнавав його «вселенським», потім визнав «розбійницьким», а потім знову «вселенським». Щоб зрозуміти, чому відбувалися такі зміни, потрібно коротко описати події, що відбувалися за кілька десятиліть до Собору 869-870 рр.
В 842 р. у Константинополі відбувся Собор, який остаточно затвердив іконопочитання, а в 843 р. вперше відбулося Торжество Православ'я над усіма єресями.
У цей час патріархом Константинопольським був святитель Мефодій, поставлений на місце поваленого патріарха-іконоборця Іоанна Граматика. У 847 р. патріарх Мефодій помер, і на його місце був обраний суворий аскет і подвижник Ігнатій. Він був сином поваленого у 813 р. імператора Михаїла I Рангаве. У віці 14 років він був оскоплений, прийняв чернецтво і відтоді жив у монастирі, зовсім віддалившись від мирського життя.
В 857 р. відбувся державний переворот, внаслідок якого імператриця Феодора була відсторонена від влади, а єдинодержавним імператором було оголошено 17-річного Михаїла III, прозваного «П'яницею». Державою він не керував, а вдавався, переважно, до розпусних оргій. Фактична влада була зосереджена в руках його фаворита Варди. У Ігнатія з Вардою була ціла низка конфліктів, яка призвела до того, що патріарха намагалися змусити зректися престолу, а коли це не вдалося, повалили насильно і на його місце поставили світського чиновника, сенатора Фотія, майбутнього святителя та одного з найвидатніших патріархів у історії Церкви.
На честь Фотія, треба сказати, що спочатку він відмовлявся від пропозиції зайняти престол, а коли погодився, то дав письмове зобов'язання перебувати у спілкуванні з патріархом Ігнатієм, почитати його як батька, користуватися його порадами і не переслідувати його прихильників. Прихильники Ігнатія з таким станом справ не погодилися, організували собор і анафематували Фотія. Фотій зі своїми прихильниками відповів абсолютно симетрично. І як часто бувало у подібних випадках, обидві сторони звернулися до папи, що сам папа розцінював як визнання його верховної влади у всій Церкві.
Це, звичайно, дуже спрощений виклад, насправді у всій цій історії відбувалося дуже багато неоднозначних подій. Папа Миколай I не визнав Фотія патріархом і навіть єпископом, а у 863 р. взагалі зібрав собор, на якому його анафематствував. Слід також сказати, що на всі ці події наклалося суперництво Риму і Константинополя у Болгарії, де обидві сторони вели активну місіонерську роботу. Це багато в чому визначало ставлення папи до константинопольських суперечок.
У 865 р. Болгарія прийняла хрещення від греків, але згодом посварилася з Константинополем і звернулася до Риму. Римські єпископи почали виганяти грецьких і насаджувати християнство з вже окресленими латинськими помилками на кшталт єресі філіокве та верховенства папської влади.
Фотій у відповідь папську анафему і прагнення латинян насадити у Болгарії християнство латинського зразка зібрав у 867 р. Собор, де були представлені всі Східні патріархати. Запрошуючи учасників на Собор, Фотій розіслав їм велике послання, в якому викрив латинські помилки і розповів про дії Риму в Болгарії. Ці помилки, ймовірно, були обговорені та засуджені на Соборі, а папа римський – засуджений, скинутий, а, можливо, навіть і анафематований.
Говорити про це ствердно неможливо, оскільки акти цього Собору незабаром були знищені.
Через кілька місяців, а то й тижнів після цього Собору в Константинополі стався черговий переворот. Імператора Михаїла III було вбито, а на його місці запанував Василій I Македонянин. Цей імператор відкинув усе, що зробив його попередник, зокрема і Собор 867 р., скинув Фотія і поставив патріархом знову Ігнатія. У 869 р. в Римі відбувся Собор, на якому Фотій і всі акти Константинопольського собору 867 р., що підписали, були відлучені, а самі акти урочисто спалені.
У 869-870 рр. у Константинополі з ініціативи імператора Василія I і папи римського Адріана II відбувся Собор, який засудив і скинув патріарха Фотія та затвердив верховенство влади римського папи у всій Церкві, оголосивши його непідсудним навіть Вселенському Собору.
До речі, цей самий Собор затвердив «догмат» про те, що людина складається з тіла та душі, а не з тіла, душі та духу. Собор 869-870 рр. був вкрай нечисленним, крім папських легатів та представників Східних патріархатів на першому засіданні було лише 12 єпископів. Незабаром їхня кількість дещо зросла, але все одно була незначною.
Однак невдовзі й імператор Василій I, і відновлений патріарх Ігнатій усвідомили, що пішли на надто значні поступки Риму. Крім того, зберігалося протистояння в Болгарії, яка на той час знову змінила свою позицію і повернулася до лона Константинопольської Церкви. А після того, як у 877 р. помер Ігнатій і на патріарший престол знову повернувся Фотій (незадовго до цього вони примирилися між собою), скликання нового Собору для реабілітації Фотія стало нагальною потребою. Василій I скликав у 879 р. Собор, на який папа надіслав легатів, а Східні патріархи своїх представників.
Всього на Соборі були присутні 383 єпископи, що є досить значними зборами. Цей Собор 879-880 рр. засудив Собор 869-870 рр., відновив Фотія в патріаршестві, визнав Другий Нікейський Собор 787 р. Сьомим Вселенським і ухвалив низку інших важливих рішень, про що нижче.
Папа Іоанн VIII ухвалив усі рішення Собору 879-880 рр., у тому числі і відкидання Собору 869-870 рр., і таким чином можна стверджувати, що Римська Церква погодилася з тим, що папа не є володарем Церкви, непідсудним Вселенським Соборам. Таким чином, вся Церква погодилася з тим, що Собор 869-870 рр. був лжесобором і визнала Собор 879-880 рр. Вселенським. Грецькі Церкви і досі визнають цей Собор Вселенським (інші – Помісним).
А ось в Римі ставлення до нього змінилося після розриву між Православ'ям і латинством в 1054 р. Римські богослови в пух і порох розкритикували Собор 879-880 рр., і на сьогоднішній день цей Собор католиками вважається лжесобором, а Собор 869-870 рр. значиться у католицькому списку «Вселенських» Соборів під номером «вісім».
Причина подібної зміни настроїв очевидна: Собор 869-870 рр. затверджував верховенство римського папи, Собор 879-880 рр. – фактично заперечував. Отже, є всі підстави говорити про те, що Восьмий Вселенський Собор 879-880 рр. відкинув верховенство римського папи в Церкві, хоч і не засудив папізм як єресь.
Втім, тоді, в IX ст., папізм ще не існував у тому закінченому та сформульованому вигляді, в якому існує зараз. Відповідно, можна було відкидати претензії папи на верховенство, але не саме вчення.
Чи засуджена єресь філіокве
Головним аргументом проти засудження є той факт, що Собор 879-880 рр. не розглядав вчення філіокве по суті, не обговорював його і не виносив щодо нього ніякого рішення. Це сильно контрастує з тим, як засуджувалися єресі на попередніх Вселенських Соборах. Ці вчення ґрунтовно обговорювалися, наводилися думки святих отців, які жили раніше, в окремих випадках приносилися з архівів і бібліотек оригінали їх творінь і зачитувалися відповідні місця. Проводились дискусії, часом досить бурхливі. Потім приймався офіційний документ, орос, в якому викладалося правильне вчення і анафематувалась єресь і всі, хто її дотримується. Нічого цього не було на Соборі 879-880 рр. Саме вчення філіокве на ньому навіть не згадувалося. А що було?
3 березня 880 р., на 6-му, передостанньому (останнє було урочистим закриттям Собору) засіданні Собору, на якому були присутні імператор Василій I і всього 22 єпископи, які були представниками Собору, був прийнятий Орос, в якому після викладу Нікео-Цареградського Символу віри було зроблено таке твердження:
«Однак якщо хтось дерзає заново переписати і перейменовувати "Правило Віри" в якомусь іншому викладі, крім хіба цього священного Символу, який всюди поширювався благословенними і святими Отцями нашими і щоб викрасти авторитет сповідання цих богоносних мужів і впровадити їх власні винаходи і щоб подати у вигляді загального вчення віруючим або тим, які звертаються від будь-якої єресі, і вони виявляють нахабство в тому, щоб повністю спотворювати це найдавніше священне і поважне визначення за допомогою підроблених слів, додавання, зменшень. Тоді, згідно з голосом святих і Вселенських Соборів, який вже визнаний перед нами, його слід відлучати зовсім, якщо він є кліриком, або піддати анафемі, якщо він є мирянином».
Тобто формально ми не можемо говорити про визнання Собором 879-880 рр. філіокве єрессю, максимум – про заборону включати філіокве в Символ віри.
Однак, по суті, всі учасники Собору 879-880 рр. чудово розуміли, що заборона будь-що додавати до Нікео-Цареградського Символу віри спрямована саме проти філіокве. На той час не було жодного іншого вчення, яке загрожувало б чистоті віросповідання.
Ось як різко виступав проти філіокве патріарх Фотій у своєму Окружному посланні 867 р.: «Але не тільки в цьому проявили вони (прихильники вчення філіокве – Ред.) своє безумство, але якщо є якась межа злу – кинулися до неї. Бо, справді, на додачу до згаданого безглуздя сам священний і святий Символ віри, незламно затверджений усіма соборними і вселенськими постановами, покусилися вони – ох вже ці підступи лиходія! – підробляти фальшивими розумуваннями та приписаними словами, вигадавши в надмірному нахабстві своє нововведення, ніби Дух Святий походить не тільки від Отця, а й від Сина».
Тут логічно поставити запитання: чому ж у такому разі патріарх Фотій не ініціював повноцінного розгляду вчення філіокве на Соборі 879-880 рр. і відкидання його як єресі? Це можна пояснити тим, що Фотій, як дуже досвідчений придворний сановник, чудово розумів розклад політичних сил перед Собором і відчував, що в цьому випадку шанси на успіх не такі вже й великі. Тому він вирішив дипломатично обійти питання філіокве та домогтися відкидання цього вчення у формі заборони вносити доповнення до Символу віри. Тим більше, що формальною підставою для цього було те, що в Болгарії латинські місіонери проповідували християнство саме з цією вставкою філіокве у Символ віри.
Ще одним аргументом за засудження філіокве є той факт, що Церква прийняла рішення Собору 879-880 рр. і погодилася з відкиданням філіокве. Навіть Римська Церква не наполягала на цьому вченні ще більше ста років. Пояснюється це тим, що спочатку філіокве виникло як локальне вчення так званого німецького богослов'я. Офіційний Рим це вчення не визнавав, хоч і ставився досить поблажливо.
Наприклад, папа Лев III був переконаним прихильником філіокве, але у 809 р. у відповідь на скаргу Єрусалимського патріарха наказав накреслити Символ віри на срібних пластинах у соборі Святого Петра без філіокве, причому як грецькою мовою, так і латиною. Датою остаточного офіційного визнання філіокве Римською Церквою вважається 1014 р., коли Символ віри з філіокве був урочисто проспіваний на коронації німецького імператора Генріха II.
Тому ми маємо всі підстави стверджувати, що по суті єресь філіокве все-таки була відкинута на Соборі 879-880 рр.
Проєкція на сьогодення
Часто так буває, що виграш у тактиці обертається проблемами у стратегічному плані. Так, можливо, святитель Фотій не став ініціювати розгляд вчення філіокве на Соборі 879-880 рр., а домігся його відкидання у формі заборони на додавання в Символ віри, оскільки так було простіше. Але сьогодні ця обставина дозволяє Ватикану говорити про те, що формально філіокве не відкинуте Церквою як єресь.
Отже, під час переговорів про прийдешнє об'єднання Ватикану і Константинополя можна зійтися у тому, що всі визнають Нікео-Цареградський Символ віри, але заодно Ватикан має повне право містити в собі вчення філіокве.