Притча: про шляхи досконалості і мерців
До одного відомого подвижника прийшов початкуючий чернець, просячи вказати йому шлях досконалості.
- Цієї ночі, – сказав старець, – іди на кладовище і до ранку вихваляй похованих там небіжчиків, а потім прийди і скажи мені, як вони приймуть твої похвали.
На другий день монах повертається з цвинтаря:
- Виконав я твій наказ, отче! Всю ніч гучним голосом вихваляв я цих небіжчиків, величав їх святими, преблаженними отцями, великими праведниками і угодниками Божими, світильниками всесвіту, джерелом премудрості, сіллю землі; приписав їм всі чесноти, про які тільки читав у Святому Письмі і в еллінських книгах.
- Ну що ж? Як висловили вони тобі задоволення?
- Ніяк, отче: весь час зберігали мовчання, жодного слова я від них не почув.
- Це дуже дивно, – сказав старець, – але ось що ти зроби: цієї ночі іди туди знову і лай їх до ранку, як тільки можеш сильніше. Тут вже вони напевно заговорять.
Наступного дня чернець знову повернувся зі звітом:
- Всіляко паплюжив я їх і ганьбив, називав псами нечистими, судинами диявольськими, боговідступниками; прирівнював їх до всіх злочинців зі Старого та Нового завіту від Каїна-братовбивці до Іуди-зрадника.
- Ну що ж? Як же ти врятувався від їхнього гніву?
- Ніяк, отче! Вони весь час мовчали. Я навіть вухо прикладав до могил, але ніхто і не поворухнувся.
- Ось бачиш, – сказав старець, – ти піднявся на першу сходинку ангельського життя, яка є послух. Вершини ж цього життя на землі досягнеш лише тоді, коли будеш так само байдужим і до похвал, і до образ, як ці мерці.
