За що святитель Миколай може на нас розгніватися
Немає храму, де не було б ікони святого Миколая. Немає молитвослова без молитви до святителя. До нього звертаються християни, мусульмани і навіть язичники.
Святий Миколай є «лідером народних симпатій» в Руській Церкві. Це однозначно найбільш шанований святий в нашому православному середовищі.
Не існує храму, де не було б ікони святителя. Немає молитвослова, де не була б опублікована молитва до святого Миколая. До нього звертаються за допомогою не тільки християни, але й мусульмани і язичники. І він дійсно допомагає всім.
Однак у цьому шануванні святителя є і інша сторона, про яку б хотілося сьогодні поговорити.
Чи не виходить так, що ми шануємо більше того, хто більше допомагає? Що рухає нами – щира любов до Бога, а через цю любов і похвала тих, хто сильно любить Його, тобто святих угодників? Або ми шануємо того чи іншого подвижника тільки тому, що прохання до нього – «працює»?
Але святі – не генератори матеріальної допомоги. У них зовсім інше покликання.
Святі – старші брати у великій родині під назвою Церква. Бог прославляє святих не для того, щоб вони вирішували наші мирські проблеми (хоча добрий Господь і це часто робить на прохання святих). Подвижники, імена яких ми знаходимо в церковному календарі, перш за все гідні нашої любові. Просто любові. А потім вже прохань.
Святі – не генератори матеріальної допомоги. У них зовсім інше покликання.
Святих треба любити так, як ми любимо наших рідних братів і сестер. Тому що святі – прекрасні, і дуже сильно люблять нашого Небесного Отця – Бога. І нам потрібно вчитися у них відносин любові, а не споживацького розрахунку («який святий більше допомагає, тому я і молюся»).
Бог дав нам святих, щоб ми радилися з ними в молитві, просили їх молитися Богу разом з нами, вивчали їх житія, вчилися жити по-християнськи їх прикладом, і, звичайно, зверталися до них з проханнями. Але якими?
Так, прохання матеріального характеру неминучі в умовах земного буття – але вони все ж не можуть бути пріоритетними. «Не просіть у царя гною» – алегорично говорили про молитву святі отці. Сенс зрозумілий: звертайтеся до Подателя всіх благ з проханнями вищого характеру: про спасіння душі, вилікування пристрастей, прощення гріхів, зміцнення віри, дарування любові. І якщо вже самі святі говорили так, значить, і наші прохання до святих – прохання, які врешті-решт все одно адресовані Богу, подателю всіх благ – теж повинні будуватися за цим законом.
Інакше, при всій зовнішній православності життя, у нас вийде якесь напівязичницьке ставлення до святих – святий мені потрібен тільки для того, щоб «допомагав», і перш за все в матеріальних речах. Якби ми так поставилися до живої людини – чи приємно їй було б таке ставлення?
Чому ми в побуті молимся все Миколаю та Миколаю
Один знайомий диякон розповідав історію. Після дияконської хіротонії він служив кілька тижнів в монастирі щодня. Одного разу на трапезі ієромонахи розговорилися про шанування святих.
Диякон запитав:
– Отці, а ось чому ми в побуті молимося все Миколаю та Миколаю, ну і плюс ще кільком найбільш відомим святим, але абсолютно не молимося, наприклад, святителю Кирилу Олександрійському, автору чудових богословських трудів? Або преподобному Симеону Новому Богослову, який спілкувався з Богом на унікальному рівні і записав свій досвід в книгах? Або блаженному Феодориту Кіррському, який витлумачив все Святе Письмо?
Хтось із ієромонахів зауважив у відповідь:
– А чого їм молитися? Хіба вони допомагають?
Ось це «хіба вони допомагають?» – це суть проблеми. Ще раз скажемо, що святий – не виконавець бажань, не джин і не добрий дух. Святі покликані вести нас до спасіння, вони старші брати в нашій великій церковній сім'ї. Правильне духовне життя передбачає щиру любов до святих, спільну молитву до Бога разом з ними, спілкування з ними. А не бескінченне «дай», «подай»...
Адже є ще тисячі святих, яких Бог прославив. Наприклад, святі апостоли – найбільші християни всіх часів і народів. У Писанні сказано, що Церква грунтується «на підставі апостолів і пророків» (Єф.2,20). Є великі богослови, є вчителі духовного життя, є безстрашні мученики, проповідники, сповідники – мало кому відомі, але не менш святі, ніж широко відомі святі. І вони смиренно чекають нашої уваги, наших молитов – щоб навчити нас і допомогти нам у справі спасіння.
Вони – ті ж наші старші брати, які, скажімо так, відповідають за якісь інші області нашого воцерковлення і духовного зростання. Наприклад, за наше духовну освіту, догматичну свідомість. Але, на жаль, на них ми не звертаємо належної уваги.
* * *
Чи не осудить нас святий Миколай за такі слова у день його пам'яті? Сподіваюсь, що ні. І, навіть думаю, якщо ми замкнемо тему вшанування святих переважно на ньому одному, і будемо знову просити його сьогодні про наші земні проблеми – він швидше буде засмучений, ніж радий. А може, і прогівається на нас. Адже він сам найбільше на світі любить Христа, а значить, дуже хоче, щоб у наших взаєминах з Богом і святими основою була духовна любов, а не споживча свідомість.
Святителю отче Миколаю, моли Бога за нас, грішних! І допоможи нам вчитися тому головному, що мав ти – справжньої любові до Бога і ближніх у всьому: в молитві, в побуті, в Церкві, у світі – завжди і всюди.
Зі святом, християни!'
