Що в Україні з демографією?
З початком війни в Україні сталося кілька хвиль міграції населення до країн Євросоюзу. Яка ситуація з демографією в країні зараз і чим нам це загрожує?
У вересні 2023 року на сайті благодійної організації Action on Armed Violence з'явилася стаття, яка наробила чимало галасу за межами нашої країни та була майже не помічена вітчизняними ЗМІ. Стаття описувала поточну на той час демографічну ситуацію в Україні. У ній розповіли, що наша держава стикається з катастрофічною за своїми наслідками демографічною проблемою. Представники Action on Armed Violence впевнені, що ця проблема «має довгострокові наслідки», спрогнозувати масштаб яких дуже важко.
Так, з початку 1990-х років населення України стрімко скорочується. Аналіз, проведений Джеймстаунським фондом (JF), засвідчив, що з 1991 року населення країни зменшилося у 2,5 раза і становить наразі близько 20 мільйонів осіб. Цього ж висновку дійшов і один із найвпливовіших військових в адміністрації Трампа Дуглас Макгрегор.
Водночас згідно з «електронним переписом» населення України, проведеним 2019 року, було зафіксовано цифру 37,289 мільйона осіб, до яких слід додати мешканців Донбасу і Криму (разом – приблизно 5,7 млн осіб). А в опублікованій на початку червня 2022 року доповіді Український інститут майбутнього (УІМ) позначив цифру в 29 млн осіб.
Погодьтеся, що цифри дуже різні і сказати точно, скільки саме жителів сьогодні в нашій країні, дуже важко. Зате точно можна сказати, що демографічна проблема існує, і вона – дуже й дуже гостра.
Так, 5 жовтня 2023 року нардеп «Євросолідарності» Олексій Гончаренко розповів, що 1991 року сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей на жінку репродуктивного віку) був 2,3. А сьогодні він катастрофічний – 0,7 (для збереження нації потрібен не менше ніж 2,1).
«Через 10 років нам не буде кого представляти в цій залі», – сказав тоді Гончаренко.
І справді, згідно з найоптимістичнішими оцінками, до 2035 року населення України скоротиться ще на 18%, впавши з офіційних 37,6 мільйона до 31 мільйона осіб. Група людей віком від 20 до 64 років зменшиться на 15%, з 23,7 мільйона до 20,2 мільйона. Також дослідники кажуть, що істотно скоротиться кількість чоловіків і працездатних громадян. При цьому непропорційно сильно зросте кількість пенсіонерів і людей, які не зможуть працювати через інвалідність.
У будь-якому разі на нас чекає (чи вона вже настала?) демографічна катастрофа. Що ж стало причиною цього?
Зрозуміло, що проблеми почалися задовго до війни з Росією. Фактори, які впливають на скорочення населення, відомі: економічні та соціальні проблеми, небажання українців мати більше ніж одну-дві дитини, масштабні міграції, включно з виїздом за кордон і вимушеними переміщеннями всередині країни. Але наразі один із головних чинників, що впливають на неймовірне скорочення кількості населення нашої країни, – це війна з Росією.
Так, тільки з 24 лютого 2022 року до 24 травня 2023 року і тільки за офіційними даними з України виїхало майже на два мільйони осіб більше, ніж в'їхало. Однак за даними Євростату (дані на 30 квітня 2023 року) ця цифра втричі (а за деякими даними – вчетверо) більша. Майже 6,5 мільйона українців, які залишили Україну після 24 лютого 2022 року, були зареєстровані відповідно до закону про тимчасовий захист у країнах ЄС. Більшість із них зареєстровані в Німеччині (1,1 мільйона), Польщі (1,0 мільйона) та Чехії (0,3 мільйона).
Примітно, що майже половина українців, які втекли від війни, – жінки 20-64 років, третина – діти та підлітки. Тобто люди, які або не втратили репродуктивні можливості, або не втратили працездатність.
Ба більше, за даними низки опитувань, 70% українок, які виїхали до Європи, мають вищу (або незакінчену вищу) освіту, а значна частина біженців уже знайшла роботу, хоча тільки третина працює за фахом або використовує свою кваліфікацію.
Водночас переважна більшість дітей здобувають загальну або професійну освіту. Що ж усе це означає?
Фахівці стверджують, що кожен новий місяць перебування українських біженців за кордоном зменшує ймовірність їхнього повернення в Україну. Іншими словами, наші земляки влаштовуються за кордоном Батьківщини і, здебільшого, не пов'язують своє життя з нею.
Це означає, що українці поповнюватимуть кількість населення країн Європи, але не своєї Батьківщини.
Наприклад, у Польщі 2023 року було зареєстровано 272 700 народжень. З цього числа понад 15 000 дітей були народжені матерями іноземного походження. Тобто іноземки дали Польщі майже 5,5% від загального числа всіх народжених за рік дітей.
Але найцікавіше не це, а те, що з цих «іноземних народжень» 12 800 були народжені українськими матерями. Тобто саме українки репродуктивного віку, яких у Польщі близько 200 000, народили майже 80% від загальної кількості всіх дітей, народжених не громадянами цієї країни! Якби ці ж жінки народжували таку саму кількість дітей в Україні, то жодних демографічних проблем у нас би не було. Що ж робити?
Основа держави – не патріотизм та красиві гасла, а сім'я. Сім'я – це основа суспільства. Без неї не буде ні країни, ні народу. У цьому сенсі завдання державної влади – максимально сприяти розвитку і зміцненню сім'ї та сімейних цінностей. Тут потрібні цілеспрямовані дії, спеціальні програми підтримки сімей, допомоги молодим батькам, багатодітним родинам. Саме це має стати нашою «національною ідеєю» і головним вектором розвитку державної політики.
По суті, єдина чітка ознака того, що той чи інший політик може називати себе патріотом, – це його ставлення до сім'ї. Якщо він за сім'ю та сімейні цінності – отже, він за майбутнє нашої країни та нашого народу. Все інше – тільки похідні від цих принципів. Що ж ми бачимо на ділі?
А на ділі ми бачимо, що народні обранці та чиновники всіх рівнів роблять усе, щоб «вбити» сім'ю, ухвалюючи закони про «гендер», просуваючи ЛГБТ-повістку, легалізуючи наркотики тощо.
Тобто не тільки не надають допомоги сім'ям, а навпаки, роблять так, щоб сім'я перетворилася на якусь фікцію, нікому не потрібний рудимент. І в цьому випадку на ситуацію може вплинути тільки сам народ. Насамперед народ Божий, тобто Церква.
Християни прямо покликані підтримувати сім'ї, допомагати молодим батькам і виховувати дітей. Це – наша відповідальність перед Богом. «Жінка дітородженням спасеться», – каже апостол. Іншими словами, християни повинні показувати приклад. І йдеться не тільки про дітонародження. Адже буває ситуація, коли Бог дітей не дає. Що тоді?
Брати на себе обов'язки з виховання інших дітей, що означає не тільки якусь педагогічну, а й інформаційну діяльність.
Тобто якщо християни, які з якихось причин самі не можуть мати дітей, пояснюватимуть іншим, що народження чад – це заповідь Божа, якщо протистоятимуть усіма доступними засобами повзучій пропаганді ЛГБТ – вони теж виконають своє покликання.
Загалом, мабуть, саме нам, християнам, належить зрозуміти, що захистити свої родини можемо тільки ми самі. В іншому разі не буде ані нас, ані тих, хто сьогодні так багато говорить про «свободи» та «цінності», які суперечать Євангелію.
