Божа воля та православна єдність: як будували новий храм УПЦ у Грибовиці

Свято-Покровська громада УПЦ у волинському селі Грибовиця залишилася без храму близько двох років тому, восени 2015 року, тоді як основна хвиля церковного рейдерства з боку Київського патріархату стрясала Західну Україну роком раніше. Проте грибовицька парафія відновився раніше, ніж громади інших сіл, хоча ситуація тут була вкрай несприятливою через відкритий тиск з боку сільради та районної влади. Як це вдалося, розповів настоятель Свято-Покровської громади протоієрей Ігор Маргіта.

«До священика у нас претензій немає»

Священнослужитель УПЦ у Грибовиці – не місцевий уродженець, він родом із Закарпаття, але закінчив духовну семінарію і одружився на випускниці регентського відділення в Луцьку. До Іваничівського району його направили після рукоположення у 1998 році. Отець Ігор Маргіта зізнається, що завжди мріяв усе життя прожити і прослужити своїм парафіянам у якомусь віддаленому селі, і деякий час здавалося, що так воно й буде.

Громада УПЦ у Грибовиці дбайливо доглядала за трьохсотрічним Свято-Покровським храмом, побудувала нову хату для родини священика, збиралася на богослужіння. Однак у 2015 році грянув грім: кілька односельців, що несподівано зацікавилися церковними питаннями, зажадали від настоятеля, щоб він перейшов у Київський патріархат. Перший скандал вони влаштували прямо в церкві відразу після богослужіння 21 вересня 2015 року. Глава нової релігійної громади УПЦ КП – не священик, а один з місцевих жителів, який до цього вкрай рідко з'являвся у храмі. Спільно з ним «патріотизацію» церкви просувала родина, представник якої на цій хвилі незабаром став ще й сільським головою. Не послухатися нову владу в Грибовиці, як виявилося, було багатим на наслідки.

Відеозапис першого конфлікту у грибовицькій церкві, яку опечатали того ж дня, свідчить, що навіть у «церковних революціонерів» претензій до священнослужителя не було. Усі подальші спроби очорнити його, а їх було чимало, можна вважати звичайною помстою за непослух, – і все з активним залученням ЗМІ, аж до столичних.

Попелище

Кілька місяців потому храм залишався опечатаним. Потім виявилося, що громада УПЦ КП, зареєструвавшись у селі за місяць до захоплення, вказала при цьому в якості юридичної адреси храм УПЦ – місце офіційної реєстрації громади канонічної Церкви. Взимку того року Київський патріархат остаточно захопив святиню, користуючись підтримкою місцевої та районної влади. За документами храм мав двох користувачів – сільраду та релігійну громаду, що вже була усунута де факто, але заважала рейдерам де юре. Парафіян УПЦ витіснили в останній прихисток – церковний будинок, в якому мешкала зареєстрована тут родина протоієрея Ігоря Маргіти. Тут люди і молилися.

Кримінальна справа по захопленню храму представниками Київського патріархату кілька разів відкривалася та закривалася. Зрештою провадження остаточно зупинили. Прихильники УПЦ КП також прибрали до рук і цвинтарну каплицю. Про виділення ділянки для будівництва нового храму навіть і мови не було: інтереси громади УПЦ в Грибовиці в принципі не враховувалися. Житловий будинок, який досі залишається неприватизованим, теж став мішенню атак рейдерів: сюди то підсилали чиновників Бюро технічної експертизи, то направляли листи з вимогою виселитися, не кажучи вже про випадки відкритого вандалізму.

Священика не залишали у спокої і представники районного відділу культури. Аби знайти привід розірвати охоронний договір з громадою УПЦ, чиновники раптом зацікавилися тим, як вона утримувала старовинний храм. Знайдені «недоліки» – замінені кілька років тому вікна та двері – виявилися, з їхньої точки зору, непоправною шкодою пам'ятнику архітектури. При тому, що всі зміни громада заздалегідь погодила з цим самим відділом культури, що підтверджується документально.

Останньою краплею мало стати підселення по сусідству з хатою священика проблемної родини переселенців із зони бойових дій. Сільрада провела це рішення в період, коли храм був опечатаний, і людей поселили в колишню церковну похилу хату, яка знаходилась на одній лінії забезпечення електрикою з храмом. Одразу після цього печаті на церковних дверях зірвали, і Свято-Покровський храм остаточно перейшов до рук Київського патріархату, а священика почали планомірно виживати з будинку, в якому він прожив більше десяти років і який став місцем для молитви пограбованої громади УПЦ. Низка підставних скандалів із залученням ЗМІ – ось і все, чим прославили своє село представники УПЦ КП.

Ганна Скробака – добра пам'ять і вдячність

Після всього, що трапилося, стало очевидним, що Свято-Покровський храм, як мінімум, надовго потрапив у розпорядження рейдерів. Хоча Церква дійсно «не в колодах, а в ребрах», довго так тривати не могло: людям був потрібен свій храм. Громада УПЦ вирішила будувати нову церкву, виходячи зі своїх скромних можливостей і просячи Бога та людей про допомогу.

У власності Ігоря Маргіти була ділянка в селі, з житловим будинком та господарськими прибудовами. Тут і вирішили зводити новий храм. Ділянку заповіла священикові одна з його літніх парафіянок, що прожила життя, не обзавівшись родиною. За спогадами священнослужителя, вона була однією з тих віруючих, хто постійно бере участь у діяльності громади, допомагає в храмі. Не залишила свою громаду вона і після смерті.

Ганна Скробака востаннє сповідалася і причастилася на свято Різдва Пресвятої Богородиці в 2013 році, вже відчуваючи швидке завершення свого земного життя. Незабаром її не стало, проте у ці дні біля її будинку вже виросла невелика домова церква, у яку переобладнали нову літню кухню. Тепер її односельці збираються біля хати, де вона провела свої роки, для богослужінь.

Не без «добрих» людей

Спочатку ділянку планували перепрофілювати для будівництва справжньої церкви. Однак для цього був необхідний дозвіл сільської ради. Звісно, Грибовицька сільрада відмовила в цьому священику. Тоді громада УПЦ пішла іншим шляхом, задекларувавши законне будівництво господарського об'єкта. Зовні новий храм у Грибовиці нічим не відрізняється від інших подібних приміщень, однак всередині це повноцінна церква, з балконом для хору, вівтарем, амвоном.

20 квітня 2017 року, як того вимагає закон, Ігор Маргіта відправив декларацію про початок будівництва, і наступного дня лист був прийнятий у відповідних інстанціях. Однак далі громаду спіткав неприємний сюрприз: через кілька днів після початку будівництва до Грибовиці прибув будівельний інспектор. Виявилося, що в документі про початок будівництва чиновники побачили якісь недоліки, внаслідок чого папір не зареєстрували, а господарю ділянки про це не повідомили. Сьогодні, хоча всі роботи вже завершені, декларація про завершення робіт здана, об'єкт приватизований, з цієї нагоди в суді розглядається питання про штраф за «порушення».

Чудес не буває?

Парафія УПЦ в селі Грибовиця стала частиною програми «40 храмів» благодійного фонду «Фавор», що діє в Україні з благословення Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Онуфрія. Крім того, на грибовицький проект надходили кошти від багатьох приватних осіб, які відгукнулися на біду сестер і братів по вірі.

Однак найнесподіванішим та найбільш вагомим внеском стала допомога від однієї з парафій УПЦ у Київській області. Настоятель Свято-Борисо-Глібського храму в селищі Козин Обухівського району протоієрей Петро Артерчук, дізнавшись про труднощі волинської громади, допоміг вирішити практично всі питання будівництва. Священик, не вагаючись ні секунди, передав до Грибовиці споруду, яка свого часу слугувала молитовним будинком його парафіянам.

Божественна Літургія в селі Козин. Тепер це храмова споруда служить парафіянам Грибовицы.

Саме ця металева конструкція стала основою для того, щоб у людей в далекому волинському селі так швидко з'явилася можливість повернутися до звичних богослужінь.

Свято-Покровська громада Української Православної Церкви села Грибовиця Іваничівського району Волинської області дякує усім небайдужим, хто відгукнувся на прохання про допомогу, меценатам та благодійникам, які допомогли громаді вистояти в нелегкий час і повернутися до звичайного ритму церковного життя.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.