Погляд церкви: Міраж у пустелі

Політика і віра – речі несумісні.

Вони можуть стикатись, але зливатись у єдине і міцне ціле не повинні. Оскільки неминучим наслідком такого кроку стане формування хибних ідей та смислів. За формою вони зодягнуться у красиву «релігійну упаковку», але за суттю виступатимуть проповідниками шляхів, які ведуть людей від Бога.

Давайте згадаємо історію Іуди Іскаріота. Він був плоттю від плоті свого народу, пригнобленого протягом століть різними завойовниками. Чого тільки не зазнавали євреї: і гоніння, і рабство, і ганебні важкі роботи, і жорстоку залежність від язичників. Для богообраного народу це було справжньою мукою. Євреї вважали, що такий стан справ є наслідком гріхів, однак він не буде вічним. Рано чи пізно прийде обіцяний Господом Месія, який знищить всіх ворогів Ізраїлю. Більш того, він встановить непорушне царство, в якому євреї стануть панівним класом, матимуть існуючі у світі багатства і користуватимуться всілякими благами. Доля решти – покірно служити і беззаперечно підкорятися єврейському народу. За цими вкрай бажаними для кожного патріота Ізраїлю картинами якось потроху і непомітно на найдальший край були відсунуті прагнення до відновлення розірваного зв'язку з Богом і до вічного життя в Небесному Єрусалимі.

Іуда був палким патріотом. Його серце обливалося кров'ю від вигляду римських солдатів, які марширують по його рідній землі. І він пристрасно жадав приходу Месії, який би звернув у порох легіони кесаря. На думку Іуди, Іісус Христос якраз і був цим обранцем Божим. Його силі корилися стихії, від його слів зцілювались тяжко хворі люди, і навіть смерть відступала перед Його могутністю. Одного не міг зрозуміти вказаний апостол – чому Христос ніяк не заявляє про Свої зазіхання на всесвітній царський престол, чому Він зволікає із знищенням та поневоленням ворогів Ізраїлю? Гнаний бажанням побачити настільки довгоочікуване торжество єврейського народу, а також розраховуючи зайняти одне з перших місць біля Христа після Його воцаріння як Месії, Іуда вирішує видати свого Вчителя фарисеям. Він впевнений, що, Іісус, зіткнувшись зі своїми ворогами в ситуації, коли на карту поставлено Його життя, перестане сумніватись і явить всім Свою небувалу могутність.

Однак замість трону Христос пішов на Хрест. Для Іуди це стало катастрофою всіх його честолюбних планів. Не витримавши цієї катастрофи, він повісився. Так і не дочекавшись Воскресіння Того, Хто здобув найбільш велику перемогу в історії людства – перемогу над гріхом та смертю...

Історія, як відомо, має властивість повторюватись. І сьогодні є ті, хто вільно чи мимоволі йде шляхом Іуди, підштовхуючи Церкву до участі в політичній боротьбі та геополітичних протистояннях. Комусь із них навіть здається, що успішна реалізація такого підходу принесе їм «місце біля Месії». Однак історія Іскаріота показує нам, що всі ці устремління подібні до міражів у пустелі, а не до «джерела тієї води, що тече в життя вічне» (Євангеліє від Іоанна 4: 1-42).

Митрополит АНТОНІЙ, керуючий справами Української Православної Церкви

Аіф