ПЦУ і Румунська Патріархія: чи варто сподіватися на «гібридне визнання»?

9 липня 2020 року «священний синод» ПЦУ за змову з Філаретом Денисенком виключив зі свого складу «єпископа» Білгород-Дністровського (у складі УПЦ КП він є «архієпископом» Фалештським і Східно-Молдавським) Філарета Панку. Крім того, «синод» ПЦУ «віддав» Панку у відання Румунської Православної Церкви, а якщо конкретніше, то ведення митрополита Бессарабського Петра (Педурару), який діє на території Молдови.

При цьому, «єпископи» поставили Філарету Панку в провину «змову» з Філаретом Денисенком і попрання канонічних норм: «Він (Панку, – Ред.) після співслужіння з Предстоятелем і єпископатом Православної Церкви України за Божественною літургією 3 лютого 2020 р. таємно відвідав Почесного Патріарха Філарета (Денисенка) і звернувся до нього з декларуванням своєї відмови від послуху Православній Церкві України. Пізніше від його імені було поширено заяву такого ж змісту. Нещодавно він прийняв від Почесного Патріарха Філарета (Денисенка) неканонічно присвоєний титул, чим ще раз публічно показав свідоме нехтування канонічним порядком».

Однак, «відмова від послуху» Церкві і заяви про перехід в іншу релігійну структуру з точки зору канонічного права розцінюються як розкол, і караються не «передачею» розкольника у відання третьої церковної структури, а відповідними канонічними заборонами – спочатку заборона в священнослужінні, потім виверження з сану і, врешті-решт, відлучення від Церкви. Ніякого «виведення з єпископату» не існує. У зв'язку з ним виникає відразу декілька запитань, на які ми постараємося відповісти.

По-перше, чому «синод» ПЦУ відреагував саме таким чином на дії Панку? Чому нічого подібного не сталося з іншими «єпископами» цієї структури, які пішли до Філарета Денисенка? Наприклад, чому ПЦУ, вивівши зі складу «єпископат», не передала у відання РПЦ Іоасафа Шибаєва, який служить в Російській Федерації?

По-друге, чому Філарета Панку віддають саме Румунському Патріархату і митрополиту Петру (Педурару)? Чому «синод» ПЦУ не вручив проблемного «ієрарха» в руки Фанару (як і належить за Томосом), або, на худий кінець, не доручив розібратися з ним Молдавському екзархату МП? Адже Панку здійснює своє «служіння» на канонічній території Московського Патріархату, і до румунів ніякого відношення не має. При чому ж тут Румунська Церква?

Панку і його «покарання»

З 1988 року Панку належав до кліру Молдавської єпархії Руської Православної Церкви. Був пострижений у чернецтво і висвячений у сан ієромонаха. У 1993 році він став архімандритом і, практично до свого відходу до українських розкольників з УПЦ КП в 2005 році, був настоятелем Кондрицького монастиря на честь святителя Миколая.

У липні 2005 року Філарет Панку став «єпископом» Фалешстським і Східно-Молдавським у складі УПЦ КП. За фактом, посада у нього була суто номінальна, так як в його веденні перебуває лише кілька парафій, у двох з яких він є настоятелем, і два невеликих монастирі – Свято-Троїцький та Благовіщенський, у яких, загалом, проживає чотири «монахи». Тобто, якихось серйозних успіхів місія Панку в Молдові не мала і не має – Денисенко йому не допомагав, але й не заважав.

Але ситуація різко змінилася з появою Томосу.

15 грудня 2018 року УПЦ КП була скасована (Філарет відродить її через півроку), а на її місці виникла ПЦУ, куди увійшли всі «ієрархи» скасованої юрисдикції. Разом з тим, згідно з отриманим Томосом від 6 січня 2019 року, ПЦУ не мала права на парафії за межами України, в тому числі, в Молдові. Наприклад, якщо подивитися на список «архієреїв» ПЦУ, опублікований на сайті Προσωπική ιστοσελίδα του Μάρκου Μάρκου, то можна побачити, що Філарет Панку є чи не єдиним серед «єпископату» новоствореної структури, який не має своєї власної кафедри (крім нього в списку без кафедр згадуються Іоасаф Шибаєв і Петро Москальов, щодо яких є приписка, що вони були виведені зі складу ПЦУ 14 червня 2019 року). Таким чином, після отримання Томосу стало ясно, що єпархія Панку за фактом скасована, а його особисте становище залишається невизначеним.

Можна припустити, що керівництво ПЦУ пообіцяло, що питання єпархії Панку буде вирішено. Мовляв, поки що хай буде так, як є, а там подивимося («ікономія», як сказано в тексті рішення «синоду» ПЦУ – див. нижче). Таким чином, в «підвішеному» стані Філарет Панку пробув цілий рік.

3 лютого 2020 року, під час святкування річниці «інтронізації» Думенка, йому, швидше за все, дали ясно зрозуміти, що нічого мінятися не буде. У той же день Панку їде на зустріч з Філаретом Денисенком під час якої, «усвідомлюючи недоречність свого виходу з Київського Патріархату і перебування в Православній Церкві України», він приймає рішення про перехід до УПЦ КП. 5 лютого Філарет Денисенко задовольнив його прохання.

І в цьому зв'язку виникає запитання – чому «священний синод» ПЦУ чекав цілих 5 місяців, перш ніж прийняти рішення про виведення Філарета Панку зі складу «єпископату» своєї структури? Невже останньою краплею стало отримання Панку звання «архієпископа» з рук Філарета? Навряд чи. Тоді що ж за цим стоїть?

Відповідь ми можемо знайти безпосередньо в тексті «синодального» рішення, присвяченого Панку. Читаємо: «Преосвященний єпископ Філарет (Панку) і очолювані ним релігійні структури дотримувалися і дотримуються румунсько-молдовської літургійної традиції і як такі ніколи не представляли українську діаспору, перебуваючи у складі Української Православної Церкви Київського Патріархату, а потім – Православної Церкви України по ікономії».

Даною фразою, як їм здається, українські розкольники намагаються, по-перше, показати Фанару, що чітко виконують умови Томосу, згідно з яким вони не можуть мати жодних закордонних єпархій, а по-друге, фрази про існування «румунсько-молдовської літургійної традиції» «синод» ПЦУ дав зрозуміти, що українські розкольники не претендують на цю саму традицію, тим самим зробивши реверанс у бік Румунської Патріархії.

Що це їм дасть?

ПЦУ і «румунське вікаріатство».

За півтора року існування ПЦУ, крім Фанару, визнали лише дві церкви – Олександрійська і Елладська. Розмови про те, що до цих Церков скоро приєднаються інші, ведуться давно, але поки все залишається тільки на рівні розмов. Саме тому проблему з Панку «єпископи» ПЦУ вирішили використовувати для початку хоч якихось переговорів з Румунською Патріархією.

Відомо, що між РумПЦ і РПЦ існують певні проблеми, пов'язані з так званою «Бессарабською митрополією». Ще 24 жовтня 2007 року на засіданні Священного Синоду Румунської Православної Церкви було прийнято рішення про створення 7 нових єпархій. Зокрема, в «Бессарабській митрополії» вирішено було створити Бельцький єпископат, єпископат Південної Бессарабії зі ставкою в Кантемирі і православний єпископат Дубоссар і всього Придністров'я з центром в Дубоссарах. Це рішення Молдавська митрополія РПЦ назвала «прямим і агресивним втручанням в канонічну територію іншої церковної ієрархії». Синод Молдавської Церкви також зазначив, що «провокаційні дії Румунської Патріархії можуть обернутися тим, що під загрозою виявиться державність країн, залучених у цей церковний розкол».

Крім того, окремими представниками РумПЦ робилися і спроби «перетягнути» на свій бік і румуномовні парафії, що перебувають на канонічній території УПЦ – в Чернівецько-Буковинській митрополії. Однак, мудрі та виважені рішення митрополита Чернівецького Онуфрія (Березовського) змогли згладити ситуацію. В кінцевому підсумку, всі 127 румуномовних парафій залишилися у віданні УПЦ.

І ось, 27 липня 2019 р., через кілька місяців після своєї появи, ПЦУ створює на території Чернівецької області так званий «Румунський вікаріат ПЦУ» – фейковую структуру, в якій не було і досі немає жодної парафії і яка виконує виключно «вітринну» функцію.

Звичайно, в ПЦУ розуміють абсурдність цієї ситуації, а тому жорстко пресингують «румунські» парафії УПЦ, намагаючись затягти у свою структуру хоч когось. Однак дії розкольників настільки незграбні, що вони примудрилися налаштувати проти себе практично всю румунську діаспору в Україні. Причому настільки, що румуномовні віряни буквально готові дзвонити в усі дзвони, лише б не допустити переходів громад у ПЦУ.

Мотивація діячів структури Думенка проста – створюючи на території України конкуруючу румуномовну структуру, в ПЦУ сподіваються використовувати її в якості розмінної монети під час торгів з Румунською Патріархією щодо визнання своєї «канонічності». Але, як це часто буває у розкольників, перестаралися, і замість очікуваного ефекту отримали прямо протилежний. Ось як прокоментували створення «вікаріатства» в одному з румунських ЗМІ: «Хоча це [вікаріат] здається інструментом єдності для румунів в Україні, але якщо його не відкинути спочатку, то це призведе до глибокого розколу серед румунів... Румунська громада знає, що в українській державі існує політика насильницької асиміляції меншин, кульмінацією якої став закон про освіту 2018 року і закон про державну мову 2019 ... Ні один румунський священик не пішов до розкольників, хоча останні оголосили, що дозволять їм служити румунською. Як їм можна вірити після десятиліть, коли вони говорили зворотне?».

Тому у випадку з Філаретом Панку апеляція до Румунської Патріархії може виглядати як спроба «згладити кути» і, можливо, завуальовану обіцянку залишити нездійснені надії на «вікаріатство».

«Гібридне визнання».

Але головна стратегія Сергія (Епіфанія) Думенка на шляху поширення впливу своєї структури в Православному світі – це гібридне визнання. Згадаймо, що керівники ПЦУ і її різні представники неодноразово говорили, що процес визнання їхньої структури буде «гібридним». Тобто Помісні Церкви, без офіційних рішень на рівні своїх Синодів, будуть поступово «визнавати» ПЦУ – через спільні «богослужіння», обмін делегаціями і... офіційними документами.

За великим рахунком, направивши Філарета Панку у розпорядження Патріарха Румунського, ПЦУ сподівається отримати від нього хоч яку-небудь офіційну відповідь. Сам факт його наявності, факт обміну листами, рішеннями і посланнями буде використаний ПЦУ, щоб показати – ось, дивіться, з нами спілкуються, нам відповідають, отже – нас розглядають як суб'єкт церковних дипломатичних відносин, нас визнають.

Звичайно, ПЦУ могли б віддати Філарета Панку у відання Фанару (як і належить за Томосом). Але оскільки, на думку українських розкольників, Панку «ніколи» не виступав від імені української діаспори, то і віддають його в розпорядження РумПЦ. Тим самим роблячи ще один реверанс у бік Румунії – мовляв, «ми визнаємо Молдову канонічною територією не Московського Патріархату, а Румунського». Що, на думку керівництва ПЦУ, має стати ще одним позитивним моментом у можливих переговорах про визнання з боку Румунського Патріархату.

Митрополит Петро (Педурару) і розширення територій РумПЦ

Дані висновки знаходять своє підтвердження ще і в тому, що в тексті постанови «синоду» ПЦУ щодо Панку фігурує ім'я митрополита Петра (Педурару). До чого він тут? Ну, крім того, що він очолює «Бессарабську митрополію» Румунського Патріархату, митрополит Петро виступає ще і великим прихильником розширення його впливу на канонічні території інших Церков, зокрема УПЦ.

Петро (Педурару) в 1990 році був висвячений Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Олексієм в єпископа Бельцького, вікарія Кишинівської єпархії. Однак, починаючи з 1991 року, тобто після утворення держави Молдова, єпископ Петро почав вести активну роботу серед духовенства Молдавської єпархії Московського Патріархату про перехід в юрисдикцію Румунського Патріархату. 8 вересня 15 грудня 1992 року клір Молдавської єпархії майже одноголосно прийняв рішення про те, щоб залишитися в складі Руської Церкви, а також обговорив діяльність єпископа Петра. В результаті було складено прохання на ім'я правлячого архієрея з проханням про негайну заборону єпископа Петра (Педурару). Прохання підписали 705 священиків. 5 жовтня 1992 року Священний синод РПЦ заборонив єпископа Бельцького Петра у священнослужінні.

Трохи більше ніж через місяць, 19 грудня 1992 року, без відпускної грамоти від Руської Церкви і в порушення канонів єпископ Петро був прийнятий в юрисдикцію Румунського Патріархату. Більш того, Патріарх Феоктист поставив владику Петра місцеблюстителем відновленої на території Молдови «Бессарабської митрополії» Румунської Православної Церкви. Вже через три роки єпископ Петро, незважаючи на повторне рішення Синоду РПЦ про заборону в священнослужінні, отримує з рук Патріарха Феоктиста сан митрополита, і тільки у 1999 році він пише покаянного листа в Синод РПЦ з проханням про зняття заборон. Прохання було задоволено.

Однак, потрібно зауважити, що свою неоднозначну діяльність митрополит не залишив. Він досі є одним з найбільш активних прихильників розширення впливу Румунської Православної Церкви на не підлеглі її юрисдикції території. Ще в січні 2005 року Педурару підписав «указ про створення благочиння Бессарабської митрополії в Москві». 1 листопада 2007 року, коментуючи рішення синоду Румунської Православної Церкви про заснування трьох нових єпархій Бессарабської митрополії з резиденціями у Бельцях, Кантемирі та Дубоссарах, митрополит Петро заявив, що це рішення тимчасове. «Коли складеться сприятливий час, резиденції Бельцької і Кантемирської єпархій перемістяться в українські міста Хотин, Ізмаїл, Білгород-Дністровський». Вже за цими фактами можна зрозуміти, що згадка цієї людини в «синодальному» рішенні ПЦУ дуже невипадкові. Тим більше, що люди, які знають ситуацію у Румунській Церкві зсередини, стверджують, що плани і цілі митрополита Петра, як і його поведінка взагалі, не у всьому піддаються контролю з боку Патріархії.

Наприклад, ще в 2008 році 44 священики з «Бессарабської митрополії» зажадали від Румунського Патріарха відставки митрополита Петра (Педурару). Вони стверджували, що архієрей «сприяє політизації діяльності митрополії і не готовий до діалогу зі священнослужителями» і зажадали «вивести метрополію з-під впливу якої б то не було партії, оскільки церква повинна бути вище за партії та ідеології». В кінцевому підсумку, звинувативши митрополита Петра в «деспотизмі» і залежності від лідера Християнсько-демократичної народної партії (ХДНП) в парламенті Молдови Влада Кубрякова, ці священики попросилися в пряме підпорядкування Патріарху Даниїлу.

Враховуючи все вищевикладене, можна припустити, що в ПЦУ вирішили використовувати вже втраченого для них Філарета Панку для своїх цілей, а саме – для «гібридного визнання» з боку Румунської Церкви. Оскільки практично немає шансів, що Патріарх Даниїл має намір відповідати українським розкольникам, є ймовірність, що в ПЦУ розраховують на спілкування на тему Панку з митрополитом Петром (Педурару).

***

Підбиваючи підсумки даної ситуації, хотілося б, щоб у Румунській Церкві зрозуміли, що українські розкольники – це люди, готові торгувати всім, навіть тим, що їм не належить, заради досягнення своїх цілей. Створення «Румунського вікаріатства», в якому немає жодної парафії, спроби тиску на румуномовних православних з метою залучити в свою структуру, нарешті – спроби використовувати Філарета Панку, що пішов в УПЦ КП для контактів з Румунською Церквою – все це говорить про те, що, отримавши «легалізацію» від Фанару, нинішні «ієрархи» структури Думенка по-колишньому мислять зовсім не церковними, а політичними категоріями вигоди й доцільності.