«Візит до мінотавра», або Навіщо синодали пішли до Президента?
Ми стали свідками унікальної події: Священний Синод УПЦ у повному складі прийшов до Президента України. Навіщо архієреї зробили це, і що може означати їхній вчинок?
20 березня 2023 року відбувся Священний Синод Української Православної Церкви. З огляду на все, що відбувається сьогодні навколо УПЦ, на результати цього Синоду віруючі нашої Церкви чекали із завмиранням серця. Напевно, кожному з нас хотілося, щоб синодали знайшли потрібні слова і переконали Президента України припинити репресії щодо УПЦ та не допустити виселення ченців Києво-Печерської лаври з монастиря.
Однак навряд чи хтось очікував на те, що сталося у результаті – візиту членів Священного Синоду в повному складі до Офісу Президента.
Так, Зеленський їх не прийняв. Так, владики, багатьом з яких уже під 70, протягом двох годин простояли на холоді, очікуючи, що глава держави зустрінеться з ними. Так, сьогодні можна знайти величезну кількість бруду, який вилився на наших ієрархів за рішення шукати зустрічі із Зеленським. Але чи можна сказати, що наші владики вчинили необачно і неправильно? Та й що може означати їхній візит до Президента України? Давайте розберемося.
Приниження чи смирення?
Ненависники Української Православної Церкви пишуть, що, вирушивши до Зеленського, ієрархи УПЦ вкотре «прогнулися під владу» та «пішли на уклін до царя-батюшки», тим самим «принизивши себе». Посилання на ці цитати давати не будемо, але можете повірити, ми вибрали не найбрудніші з них.
Тож чи принизилися владики, стоячи біля Офісу Президента вчора?
Звичайно. Але тільки в тому випадку, якби вони не були християнами і не брали до уваги Євангеліє. Дивно, що критики нашої Церкви все частіше забувають історію Спасителя та Його приклад, звинувачуючи Українську Православну Церкву в особі Її Предстоятеля Блаженнішого Митрополита Онуфрія у небажанні та нездатності протистояти владі України.
Однак, давайте згадаємо, як вчинив Христос, перебуваючи в смертельній небезпеці для Себе? Коли в Гефсиманський сад прийшло «багато народу з мечами та кілками, від первосвященників і старійшин народних», щоб схопити Христа, «один із тих, що були з Ісусом, простягши руку, витяг меч свій і, вдаривши раба первосвященника, відсік йому вухо». Ім'я цього «одного» – Петро. Він був сповнений рішучості захищати свого Вчителя зі зброєю в руках.
Але що сказав йому Христос? Чи благословив на такий захист? Навпаки. «Тоді говорить йому Ісус: Поверни меч твій у його місце, бо всі, хто взяв меч, загинуть мечем; чи думаєш, що Я не можу тепер благати Отця Мого, і Він надасть Мені більше, ніж дванадцять легіонів Ангелів? Як же збудуться Писання, що так має бути?» (Мф. 26, 47-51). Ці слова, які Господь сказав апостолу Петру: «Всі, хто взяв меч, загинуть мечем», ми повинні пам'ятати завжди. Христос заборонив, щоб Його захищали сили, заборонив християнам кровопролиття. Він Сам, добровільно, обрав шлях хреста, щоб «здійснилися Писання, що так має бути».
Схоже, що і наші ієрархи вирішили піти за Господом хресним шляхом на Гологофу. З цим рішенням хтось може не погодитись (і вже не погоджується), хтось його просто не зрозуміє. Але знайдуться й такі, що побачать у ньому спробу виконати заповідь Спасителя: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме свій хрест, і по Мені прийде» (Мк. 8, 34). І повірте, саме цей шлях зрештою виявиться найкращим. Тому що це шлях не раціональний і не мирський, а Христовий.
Україна не Чорногорія?
Крім того, багато коментаторів, які називають себе православними, вважають, що найправильнішою дією в ситуації, що склалася, було б стати на захист святинь за прикладом Церкви в Чорногорії.
Нагадаємо, що в цій країні відразу після того, як влада ухвалила антицерковні закони, що дозволяють відбирати майно Церкви, віруючий народ на чолі з митрополитом Чорногорсько-Приморським Амфілохієм вийшов на вулиці. Протягом кількох місяців щодня духовенство та прості парафіяни Чорногорської Митрополії Сербської Православної Церкви брали участь у хресних ходах. Саме завдяки такій позиції Церкви віруючим не лише вдалося відстояти свої святині, а й суттєво вплинути на владу в країні, по суті, змінивши її під час виборів.
Сьогодні цього вимагають від нас – мовляв, виходьте на вулиці, виводьте народ на підтримку Церкви. Неважко помітити, до речі, що такі слова звучать з вуст людей, які безпосередньо знаходяться на території Росії, або ж захищають її інтереси, проживаючи на території інших країн. Мета подібних закликів зрозуміла, що гірше буде в Україні – тим для них буде краще. І не важливо, що це «гірше» буде для православних. Адже не секрет, що в умовах воєнного стану силовий розгін будь-яких акцій протесту більш ніж ймовірний. А будь-яка внутрішня нестабільність, будь-який серйозний громадянський конфлікт може стати вирішальним чинником у поразці України.
Ще один момент, про який треба сказати: ті, хто сьогодні критикують дії представників Священного Синоду нашої Церкви, не розуміють, або ж свідомо заперечують той факт, що більшість наших ієрархів – це дійсно люди, які люблять країну і свій народ. І зараз всі вони бажають лише одного – щоб війна в цій країні припинилася. Тому ніхто з них не буде закликати до силового протистояння. Ми втомилися від крові.
Так от, у цьому сенсі Україна зовсім не схожа на Чорногорію. Там немає розкольників, там не було війни, там не було такого суспільного протистояння, яке ми маємо. Чорногорія не втрачає щодня десятки та сотні своїх синів, і, зрештою, до Чорногорії не приходив патріарх Варфоломій із «миротворчою місією». Отже, і порівнювати ситуацію з нашою Церквою та Чорногорсько-Приморською Митрополією СПЦ може або недалека людина, або людина без моральних та етичних принципів.
Навіщо синодали пішли до Президента?
Візит архієреїв до Зеленського виправданий ще й тим, що він – Президент країни, глава держави, де мільйони громадян – це віруючі УПЦ. Архієреї представляють цих громадян і представляють реально, а не на папері. Тому їхнє бажання зустрітися з Президентом, щоб донести до нього свою позицію та позицію парафіян, було цілком зрозумілим.
Зеленський, перш ніж став Президентом і відразу після того, як його обрали на пост глави держави, приходив до Лаври. Приходив сам, без запрошення. Йому зустріч ніхто не призначав, але ніхто від зустрічі з ним і не відмовився. Тож учора і наші архієреї розраховували на такий самий знак поваги з боку Зеленського. Як сказав митрополит Августин, суто «по-людськи» вони хотіли зустрітися з ним та поговорити. І цей жест – не лише чисто «людський», а й чисто «християнський». Пам'ятаєте, як Христос говорить у Євангелії? «Якщо згрішить проти тебе брат твій, іди та викрий його між тобою та ним одним; якщо послухає тебе, то ти придбав брата твого; якщо ж не послухає, візьми з собою ще одного чи двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося всяке слово; якщо ж не послухає їх, скажи Церкві; а якщо й церкви не послухає, то він буде тобі як язичник і митар» (Мф. 18, 15-17).
Зеленський слухати не став. Але чи можна сказати, що архієреї помилилися, вчинивши по-євангельськи і спробувавши поговорити з ним? Ні, звичайно. Помилився саме Президент. Тому що він вирішив діяти не з позиції політичного розуму, а з політичної сили.
Синодали хотіли вручити особисто до рук глави держави звернення, яке вони підготували. За великим рахунком, у цьому зверненні просто зібрано все те, що від початку війни наша Церква, віруючі та духовенство роблять по відношенню до тієї бійні, яку розв'язала РФ проти України.
Президенту нагадали, що першою людиною, яка закликала народ до захисту Батьківщини, був Митрополит Онуфрій; нагадали, що багато віруючих УПЦ сьогодні зі зброєю в руках захищають Україну. Президенту розповіли про величезну гуманітарну місію, яку проводить Церква. Навіщо вони це робили?
Ієрархи, як люди молитви, впевнені, що всі вчинки Президента продиктовані тим, що його неправильно інформують. Звичайно, зараз багато хто саркастично напише, мовляв, «цар хороший – бояри погані». Але синодали зробили у відносинах із владою все, що могли. Зустріч та особиста бесіда – найвірніший спосіб донести об'єктивну інформацію.
УПЦ не хоче крові
Водночас у зверненні Священного Синоду УПЦ міститься одна фраза, яка має змусити задуматися українську владу: «Звістка про безпідставне позбавлення Української Православної Церкви права перебувати у Києво-Печерській Лаврі викликала велику хвилю обурення серед наших вірян. З кожним днем ми отримуємо все більшу кількість звернень про необхідність захисту наших святинь і нашого законного права й надалі оберігати їх».
Зауважимо, що тут немає жодних загроз, є лише констатація, що до ієрархів нашої Церкви звертаються за благословенням на захист святинь. На що може перетворитись цей захист, скажімо, при агресивних діях радикалів (а такі погрози надходять) – неважко здогадатися.
Якщо ж підсумувати вчорашнє засідання Священного Синоду, то можна сказати одне – Українська Православна Церква зараз стала на шлях сповідництва. Ми чудово розуміємо, що влада не зупиниться на розпочатому і не задовольниться проміжними результатами.
Ми чудово розуміємо, що жодні поступки владі ні до чого доброго не приведуть. Також, як ми розуміємо, що «договоритися» – не вийде. Тоді навіщо треба було вчора йти до Зеленського?
А тому, що так нам наказав Господь. Для того, щоб дати Президентові України ще одну можливість передумати, помінятися, покаятися. Він не схотів. Його право.
Але незважаючи ні на що, ми чудово знаємо, що яка б ситуація зараз не склалася – Українська Православна Церква не зникне. Після всіх цих гонінь вона тільки стане сильнішою.
І так само, як 2000 років тому апостоли спостерігали за розп'яттям Христа і були впевнені, що вони програли, сьогодні спостерігають за репресіями проти УПЦ багато її критиків. Вони зараз схожі на тих юдеїв, які йшли повз Голгофу, дивилися на Розп'ятого і казали: «Інших спасав, а Себе не можеш спасти? Спасися Сам! Зійди з хреста!». Але...
Христос не зійшов зі Свого Хреста, а помер. А потім Воскрес.
І так само і Українська Православна Церква, яка сьогодні зійшла на свою Голгофу, воскресне у славі. Воскресне для того, щоб стати кращою і чистішою, ніж вона є на сьогоднішній день.
