Рейдеру на допомогу: як новий закон дозволить відбирати храми і лаври УПЦ

Верховна Рада України прийняла скандальний Закон № 4128, який справедливо називають законом про церковне рейдерство. Його завдання – примусити громади Української Православної Церкви перейти в новостворену Фанаром «Святішу Церкву України», відому в народі як ПЦУ.

Про те, що застосування цього Закону зробить життя громад УПЦ дуже складним (а може, і нестерпним), повідав «почесний патріарх» ПЦУ пан Денисенко. Він заявив, що, якщо Церква «не хоче служити цій землі, Україні», то нехай «шукає собі інше місце на землі». УПЦ служить Богу, відповідно, шукати «інше місце» доведеться їй. Як працюватиме в цьому напрямку Закон № 4128?

Хто стежить за перипетіями прийняття Радою антицерковних законів, той напевно пам'ятає, що ключовим моментом законопроекту № 4128 був спосіб, яким слід визначати членство конкретних людей у релігійних громадах. Цим способом була самоідентифікація. Тобто членом будь-якої громади могла бути будь-яка людина, яка взяла хоч якусь участь у житті громади (поставила свічку) і сама оголосила себе членом громади. Цей спосіб дозволяв створювати мобільні групи активістів, які роз'їжджали б містами і селами, «ідентифікували» себе з громадами УПЦ і переводили їх в юрисдикцію ПЦУ.

Звичайно, будь-якій розсудливій людині ясно, що такий спосіб – цілковита ахінея. Адже так можна і синагогу перевести в мусульманство. Очевидно, народні депутати вважають, що доходити до такої стадії маразму все ж не варто, і «самоідентифікацію» із Закону прибрали. Але загроза УПЦ від цього меншою не стала. Просто влада вирішила не залучати до переведення громад радикалів і активістів (принаймні, не на перших ролях), а зробити це руками держурядовців.

Якщо Церква «не хоче служити цій землі, Україні», то нехай «шукає собі інше місце на землі».

«Патріарх» Філарет

Наводимо текст ст. 8 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» у новій редакції з відповідними коментарями.

Ст. 8 п. 1: «Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або напряму, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб».

Цей пункт залишився без змін.

Ст. 8 п. 2: «Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових і виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням)».

Замість скандальної самоідентифікації з'явився зовні цілком пристойний спосіб визначення того, хто є членом громади, а хто – ні. Кожна громада тепер має право визначити це сама. Вона повинна прописати в статуті критерії членства і на підставі цих критеріїв скласти персональний список своїх членів. Начебто все нормально, але щоб це все запрацювало, потрібно перереєструвати статут. А на перереєстрацію статуту повинна подавати ще «стара» релігійна громада, яку з подачі Мінкульту по всій Україні замінюють територіальною громадою. Жителі населеного пункту (в основному в сільській місцевості), які в храм ходять всього пару разів на рік, можуть зібратися і зажадати переведення церковної громади в ПЦУ.

Прикінцеві положення Закону вимагають, щоб Статути були приведені у відповідність з цим Законом протягом року. Таким чином, влада фактично вимагає, щоб громади перереєстрували свої статути, а для цього провели збори громад. Які, як вже сказано вище, можна з успіхом замінювати зборами жителів населених пунктів. Вже на цій стадії громади примушуватимуть перейти до ПЦУ. І якщо зараз подібні збори проводять там, де активність проявляє місцева влада або активні прихильники ПЦУ (не плутати з вірними православними християнами), то з набуттям Законом № 4128 чинності громади будуть зобов'язані провести такі збори.

Після набуття Законом № 4128 чинності мешканці будь-якого села, які в храм ходять всього пару разів на рік, можуть зібратися і зажадати переведення церковної громади в ПЦУ.

 

Ст. 8 п. 3: «Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість з канонічних і організаційних питань будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цього підпорядкування шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної організації. Рішення про зміну підпорядкування та внесення відповідних змін або доповнень до статуту приймаються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами».

Закон не визначає, хто і як повинен зібрати загальні збори громади. Невідомо, один чи кілька (скільки?) членів громади можуть скликати збори. Чи повинен настоятель громади брати в цьому участь. Яким чином вони скликаються. Письмовим повідомленням, усним оголошенням під час богослужіння, телефоном, через Вайбер… тобто можна змусити якогось одного члена громади скликати збори і в ході його підготовки впливати на інших членів з метою прийняття «правильного рішення».

Які це можуть бути методи впливу, показала недавня підготовка до «об'єднавчого Собору» 15 грудня, коли єпископів і духовенство масово викликали в СБУ та інші органи влади для «бесід». Правда, з єпископатом ця методика не спрацювала, але влада сподівається, що миряни будуть не настільки вірні своїй Церкві. Повторюємо, Закон зобов'язує провести збори громади на вимогу її членів.

Ст. 8 п. 4: «Рішення про зміну підпорядкування та внесення відповідних змін або доповнень до статуту приймаються не менше ніж двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідними для визнання Повноважним загальних зборів релігійної громади відповідно до її статуту (положення)».

Що ж, дві третини – це краще, ніж проста більшість, адже перехід з однієї юрисдикції в іншу – це дуже важливо. І начебто закон робить перехід громади в ПЦУ більш складним, але не все так просто. П. 8 ст. 8 надає широкі можливості для лобістів ПЦУ. Про це нижче.

Ст. 8 п. 5: «Рішення про зміну підпорядкування та внесення відповідних змін і доповнень в статут скріплюється підписами членів відповідної релігійної організації, які підтримали таке рішення».

Тобто голосування має бути не таємним, а відкритим, причому з поіменною фіксацією. Так завжди роблять, якщо потрібно забезпечити прийняття «правильного» рішення. На тих, хто голосували «не так», знову-таки можна впливати різними методами: від громадського осуду, до кримінальних справ.

Ст. 8 п. 6: «Рішення про зміну підпорядкованості та внесення відповідних змін або доповнень в статут підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону».

І ось тут-то громада вже потрапляє в повну залежність від чиновників. Мало того, що тепер кожен підпис члена громади під новим текстом статуту та протоколом загальних зборів потрібно завіряти нотаріально, витрачаючи на це мінімум кілька сотень гривень (згідно з новими положеннями Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань»). Так чиновники ще й можуть відмовити в перереєстрації – на підставі того, що оформлення поданих документів не відповідає встановленим вимогам.

При цьому Закон не зобов'язує Департамент у справах релігій Мінкульту надавати письмовий перелік претензій до документів на перереєстрацію. Таким чином, громада може скільки завгодно ходити по колу, поки в статуті не з'явиться «правильна» юрисдикція.

Ст. 8 п. 7: «Зміна підпорядкованості релігійної громади не впливає на права власності та інші майнові права релігійних громад, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону».

А випадок цей дуже примітний. Ось текст відповідного пункту ст. 18:

«Забороняється вчиняти будь-які дії, наслідком яких може стати відчуження майна релігійної організації, зокрема його продаж, обмін, застава, встановлення іпотеки, безоплатна передача у власність та управління іншим особам до завершення процедури зміни підпорядкованості у канонічних та організаційних питаннях будь-яким чинним в Україні та за її межами релігійним об'єднанням до завершення процедури зміни такої підпорядкованості шляхом реєстрації нової редакції статуту (положення), прийнятих не менш ніж двома третинами, необхідними для визнання Повноважним загальних зборів релігійної громади відповідно до її статуту (положення) або органами управління, визначеними статутами (положеннями) релігійної організації (релігійного управління та центру, монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій), духовних навчальних закладів)».

Це положення спрямоване на те, щоб чинна православна громада, відчуваючи, що в неї відберуть храм і все, що в ньому перебуває, не змогла з нього забрати ікони та начиння, які члени громади купували, як правило, на свої гроші і жертвували в храм. Та й саму будівлю храму не можна було б переоформити на вірних Церкві людей (у певних випадках). Безліч храмів передали православним громадам в напівзруйнованому вигляді. Віряни і їх відбудували, спорудили іконостаси, прикрасили іконами, придбали начиння. А тепер все це може бути присвоєно ПЦУ. Як тут не згадати заповідь «Не вкради».

По волі Мінкульту громада може скільки завгодно ходити по колу, поки в статуті не з'явиться і «правильна» юрисдикція.

 

Ст. 8 п. 8: «Частина громади, незгодна з рішенням про зміну підпорядкованості, має право створити нову громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їх власником (користувачем)».

Це положення працює в обидві сторони. Якщо, наприклад, дві третини членів громади – це під тиском або без – не проголосували за перехід до ПЦУ, то ті, що залишилися вірними своїй Церкві християни, можуть створити нову громаду і користуватися храмом поперемінно. Точніше, не і «можуть», а «мають право».

Різниця в тому, що право може бути реалізовано лише у тому випадку, коли інший суб'єкт правовідносин має обов'язок задовольнити це право. В даному випадку віряни УПЦ мають право укласти договір на користування храмом з власником, але цей власник (територіальна громада, релігійна громада, держава, приватна особа) не зобов'язана укладати такий договір. Тому все залежатиме від доброї волі цього власника. А в умовах, коли держава проводить яскраво виражену політику знищення УПЦ, можна припустити, що такі договори укладати будуть нечасто і громада вірних УПЦ все одно опиниться на вулиці.

З іншого боку, якщо дві третини громади проголосують за вірність Українській Православній Церкві, може знайтися деяка кількість симпатиків ПЦУ, які зареєструють свою громаду і зажадають укласти договір на користування храмом та церковним майном.

Таке враження, що це положення закону прийнято спеціально для того, щоб забрати у Церкви лаври та інші відомі монастирі. Якщо немає можливості повністю перевести їх в юрисдикцію ПЦУ, можна створити відповідну паралельну громаду і укласти договір про почергове користування майном. У цьому випадку немає сумніву, що держава, у власності якої перебувають лаври і багато монастирів, такі договори з громадами ПЦУ укладе з радістю. І в монастирях почнеться суцільний бедлам.

І якщо почергове богослужіння в храмах ще можна якось уявити собі, то як бути з корпусами Духовної академії і семінарії, спальними корпусами, адміністративними і т. д.? Півночі спить православний чернець, півночі потім – постриженик ПЦУ?

До слова, саме почергове користування храмом викликає багато питань канонічного характеру. Багато архієреїв не дозволяють йти на такий компроміс там, де складається відповідна ситуація. Це і виправдано, адже після і «богослужіння» розкольників храм вважається оскверненим і його треба заново освячувати або принаймні здійснювати якийсь молитовний чин.

Ст. 8 п. 9: «Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим».

Цей останній пункт ст. 8 залишився ще від колишньої редакції Закону «Про свободу совісті...». Він передбачає можливість створення громади без реєстрації юридичної особи. Православні громади цю можливість не використовують.

* * *

Ніхто не приховує, що новий Закон покликаний разом з Законом № 5309 знищити УПЦ. Тепер справа за урядовцями. Повторимо, Закон наказав все перереєструвати статути протягом року і надав співробітникам Мінкульту, відомим своїм упередженим ставленням до УПЦ, широкі можливості для того, щоб загнати всіх в ПЦУ.

Що на це сказати? «Одні колесницями хваляться, а інші кіньми, а ми будем хвалитись Ім'ям Господа, нашого Бога:
вони похилились і впали, а ми стоїмо та ростемо на силах!» (Пс. 19, 8-9).