Радість про Томос і радість про Христа
«Об'єднавчий Собор» не об'єднав навіть і розкольників. Вже місяць минув з часу «Собору», а розкольницькі структури УПЦ КП і УАПЦ існують.
В недавньому минулому відбулися дві події, яких так чекали прихильники ПЦУ: «об'єднавчий Собор» і видача Томосу про автокефалію.
Які ж головні підсумки? «Собор» нікого не об'єднав, а Томос ніякої канонічності розкольникам не додав.
«Об'єднавчий Собор» не об'єднав православних України насамперед тому, що на ньому не була представлена найбільша християнська конфесія країни – УПЦ. І не тільки найчисленніша, а і єдина канонічна Православна Церква на території України, визнана всією повнотою Помісних Церков.
Ті два митрополити, які нібито представляли УПЦ, на той момент були вже кліриками Константинопольського патріархату, у який вони перейшли за день до «Собору». Не могли вони представляти УПЦ також і тому, що не були уповноважені на це.
Священний Синод УПЦ 7 грудня 2018 року оголосив, що «єпископату, духовенству,чернецтву і мирянам УПЦ брати участь у т. зв. «об'єднавчому Соборі» не благословляється» (п. 5). [1] Згодом УПЦ назвала цей собор «зборами розкольників».[2] Так що ніхто з духовенства і мирян нашої Церкви не мав право представляти УПЦ на зборах у Святій Софії.
«Об'єднавчий Собор» не об'єднав навіть і розкольників. Вже місяць пройшов з часу «Собору», а розкольницькі структури УПЦ КП і УАПЦ існують. Не були опубліковані документи про саморозпуск, працюють офіційні сайти «Церков». На сайті УПЦ КП куди не натисни – скрізь «патріарх» Філарет. Храми організацій діють, таблички з назвою ніхто не змінює. «Єпископи» залишаються на своїх кафедрах.
Останній факт визнав навіть той, що пішов у розкол Симеон, колишній митрополит Вінницький і Барський. У телепрограмі «На часі»[3] він заявив, що нині у Вінниці діють… 4 православних єпископи! Це канонічний єпископ УПЦ Варсонофій, «єпископ» ПЦУ Симеон, а також «єпископи» УПЦ КП і УАПЦ. Ось і плоди «об'єднавчого Собору». Чотири єпископи замість одного!
І досі незрозуміло, як верхівка ПЦУ збирається вирішувати цю проблему. У кожному більш-менш великому місті України є «єпископи» УПЦ КП і УАПЦ. Виходить, одного з них (а то і обох) треба відправляти на спокій. Адже тепер «всі об'єдналися» і правлячий «єпископ» ПЦУ повинен бути тільки один в єпархії.
Зараз в рядах УПЦ КП і УАПЦ панує ейфорія від раптового їх визнання Фанаром. Здавалося б, звалена на них «канонічність» повинна в теорії привести до внутрішніх духовних змін? Але поки їх не видно. Та й чи будуть вони?
Це проблема адміністративна, але її не вирішити без внутрішньої зміни себе. Адже хтось із двох «єпископів» на одній території повинен відійти, поступитися іншому своїми «архієрейськими» володіннями. Чи здатні на це люди, які звикли в розколі пробиватися на «єпископські» кафедри, керуючись аж ніяк не християнським принципом «виживає найсильніший»? Навряд.
Зараз в рядах УПЦ КП і УАПЦ панує ейфорія від раптового їх визнання Фанаром. Здавалося б, звалена на них «канонічність» повинна в теорії привести до внутрішніх духовних змін? Але поки їх не видно. Та й чи будуть вони?
Подивімося на те, що ж відбулося в церковному світі України в останні місяці. Спробуємо наводити тільки факти, без будь-якого тролінгу та емоцій.
З'явилася нова релігійна структура, створена на основі двох організацій, які всі Помісні Церкви багато років одностайно вважали розкольницькими. Одна з 15 (за версією Фанару, 14) Помісних Церков раптом оголосила їх законною, навіть не перевисвятивши ієрархів. Сам прецедент є поза церковним канонічним правовим полем, оскільки рішення про створення нової автокефальної Церкви ще задовго до своєї реалізації повинно було пройти рецепцію всього світового Православ'я, чого зроблено не було.
Рішення про автокефалію України Константинополь прийняв проти бажання РПЦ та Української Православної Церкви. Єдина канонічна Церква в Україні, УПЦ, на «об'єднавчому Соборі» не була присутня.
Своє право будь-яких рішень по Україні Фанар аргументував скасуванням дії грамоти Константинопольського патріарха Діонісія 1686 року про передачу Київської митрополії, яка підпорядкована Константинополю, до Московського Патріархату. Однак та давня Київська митрополія займала не більше третини від сучасної території України. До Східної, Південної та більшої частини Центральної України Константинополь ніякого відношення не мав і не має.
«Собор» проходив за участю неправославних членів українського уряду. Не був присутній жоден представник інших Помісних Церков. Підсумки «Собору» не були визнані жодною Православною Церквою світу.
Більш того, вже три Церкви: Руська, Польська і Сербська офіційно висловилися проти. Предстоятель Кіпрської Церкви розповів, що йому запропонували прийняти на Кіпрі главу ПЦУ «митрополита» Епіфанія, однак він відмовився, наголосивши, що не поминав його за Божественною літургією і не буде поминати. Розкритикував дії Константинополя і предстоятель Антіохійської Церкви.
Це – «голі» факти. І ці факти говорять про те, що 15 грудня у Святій Софії був створений новий виток українського розколу, а не «Помісна Церква України». І створення цієї структури вносить додаткову смуту як в церковне життя України, так і у відносини між Помісними Церквами.
Відзначимо ще деякі деталі.
Чомусь «довгоочікуваний» Томос потребує всеукраїнського туру підтримки за участю самого Президента. Але якщо українці, за словами Президента, чекали цей документ «тисячу років» – навіщо необхідно турне з пропагандою автокефалії?
Ставлення українського уряду до УПЦ і так було відверто вороже. Розкольницький же Томос тим більше ставить УПЦ під удар державної машини. Тепер нашу Церкву будуть таврувати як «неканонічну» і «непатріотичну». Але ж УПЦ – це громадяни України, які мають право на свої релігійні погляди, незалежно від сьогоднішнього політичного курсу держави. І те, що в державі створюється образ внутрішнього ворога з групи своїх громадян, та ще й православних вірян, – це божевільний крок, який можна прирівняти до самогубства.
Хто цього всього не помічає, нехай радіє Томосом. Тільки чи не буде подібна радість бенкетом під час чуми?
Хотілося б, щоб ті, що радіють, запитали себе, а як же бути з захопленими храмами УПЦ (зараз їх вже близько 50)? Як бути з тим, що Томос ставить УПЦ під загрозу серйозних і масштабних гонінь? Як бути з тим, що Константинополь порушив церковні канони, втрутився на територію іншої Церкви і поглумився над тією братньою любов'ю і довірою, які виявляли до нього Блаженніший Онуфрій і інші наші ієрархи? Як бути з ігноруванням сотень тисяч звернень до Константинополя звичайних вірян УПЦ з проханням не втручатися у церковний статус-кво в Україні? Вони що, не люди? Вони що, не православні? Вони не українці? Їхня думка нікому не цікава?
Чи по-християнськи радіти тоді, коли через твою радість страждають твої брати і сестри по вірі?
Як бути з тим, що поділ в українському церковному полі в результаті тільки посилюється, і реального зцілення духовних проблем нашого суспільства Томос не дав і дати не може?
Радійте, якщо у вас дійсно є радість. Та тільки чи по-християнськи радіти тоді, коли через твою радість страждають твої брати і сестри по вірі? Нехай совість дасть відповідь.
А ми з надією будемо дивитися в майбутнє і приймемо все те, що попущено від Господа. Ми не боїмося нічого. Ми вже стільки разів перебоялись, що набридло боятися. І нам не цікавий ваш Томос, тому що нас цікавлять Христос і духовне життя в Церкві.
Хваліться Томосом, якщо хочете. А ми будемо хвалитися тільки Христом, Господом нашим. Радійте про Томос, якщо хочете. А ми будемо радіти про Христа і про його Небесне Царство. Будемо радіти кожен своєю радістю, брати.
Та тільки вмирати нам усім доведеться. І кожен понесе свою радість у вічність. Хтось про Томос, а хтось – про Христа…
[1] Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 7 грудня 2018 року. Ел.ресурс: http://sinod.church.ua/2018/12/07/zhurnali-zasidannya-svyashhennogo-sinodu-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-vid-7-grudnya-2018-roku/
[2] Звернення Священного Синоду УПЦ до архіпастирів, пастирів, чернецтва і мирян від 17 грудня 2018 року. Ел.ресурс: http://sinod.church.ua/2018/12/17/zvernennya-svyashhennogo-sinodu-upc-do-arxipastiriv-pastiriv-chernectva-ta-viryan-vid-17-grudnya-2018-roku/
[3] Телеканал Вiта – «На часi». Ел. ресурс: https://www.youtube.com/watch?v=f4dk9VaZVjg&fbclid=IwAR2DhbynmEF4i63nCJA-HV5UFmUFJmTFtGZA2oCjR-MEYjYw55n1ss340ws
