Радник Філарета, Драбинко та... Шварцнеггер

Нещодавно на ресурсі СПЖ було опубліковано повідомлення про те, що митрополит Олександр (Драбинко), здійснюючи паломництво на Святу Землю, привіз із собою прес-секретаря «патріарха» УПЦ КП Філарета – Юрія Дорошенка.

Практично відразу речник УПЦ КП Євстратій (Зоря) спробував спростувати цю інформацію, заявивши, що саме він, починаючи з 2008 року, є прес-секретарем Філарета.

Далі відреагував сам Дорошенко, причому відреагував дуже дивно. Спочатку він заявив, що тривалий час був прес-секретарем покійного митрополита Володимира (Сабодана), а потім він запостив своє фото з єпископом Тихоном (Шевкуновим). Наступного дня Дорошенко виклав свою фотографію з митрополитом Кирилом (Гундяєвим).

На його думку, це має служити доказом... чого, власне кажучи? Того, що він може фотографуватися з ким завгодно? Не сперечаюся, хто ж проти цього? Фотографируйся на здоров'я! Тим більше, якщо відомі люди не проти  постояти перед об'єктивом разом з провінціалами. Хіба мало хто з ними фотографується взагалі? Доказом чого повинні бути фотографії, що їх виклав Дорошенко? Що він не є в розколі, раз фотографується з митрополитом Кирилом (Гундяєвим)?

Суть питання не в тому, що Дорошенко сфотографувався в Єрусалимі з митрополитом Олександром (Драбинком). Нехай фотографується з ким і де хоче, ще раз повторюся. Суть зовсім в іншому. Вся справа в тому, що:

1. Дорошенко – розкольник.
2. Митрополит Олександр (Драбинко) знає, що Дорошенко – розкольник.
3. Але, незважаючи на це, все одно бере його з собою в поїздку на Святу Землю.
4. Більш того, він молиться разом з ним, і, швидше за все, причащає.

Отже, як бачимо, суть проблеми зовсім в іншому – розкольник або не розкольник Юрій Дорошенко, та якщо він розкольник, то навіщо його взяв із собою до Єрусалиму владика Олександр (Драбинко)? Пояснення, що цей чоловік поїхав на Святу Землю для того, щоб принести покаяння у своєму перебуванні в розколі, відмітаємо відразу. Тому що вся його писанина вказує на те, що це зовсім не так. А якщо помиляюся, то нехай Юрій Дорошенко мене поправить.

Чому вище я сказав, що Іван Зоря «спробував» спростувати інформацію, подану СПЖ? Та просто тому, що нема чого було спростовувати. Абсолютно не важливо, яку саме функцію виконує сьогодні в УПЦ КП Дорошенко. Прес-секретар він, чи просто радник «патріарха» Філарета – не в цьому справа. Зоря, втім, як і сам Юрій Олегович, це прекрасно розуміє. Але, будучи досвідченим маніпулятором, він перемикає увагу довірливого читача на речі, які зовсім нічого не варті..

Робиться це задля того, щоб, висловлюючись мовою політтехнологів (фахівцем з цієї дисципліни можна вважати як самого Зорю, так і Дорошенка), «забалакати» проблему. Цей метод («забалакування» проблеми) дуже широко застосовувався у Радянському Союзі, коли для того, щоб перемкнути увагу простого обивателя «совка» з економічних успіхів «капіталістичного світу», показували, як там, «за кордоном», страждають деякі жителі «чорних районів».

З великим успіхом застосовується цей метод і в сучасній Україні, коли на тлі практично повного руйнування економіки увагу обивателя перемикають на зовсім не значущі для нього, обивателя, проблеми і речі – на депутатські розбірки, погоду в Нікарагуа та ін. Тому не варто дивуватись, що «забалакати» проблему намагаються і Зоря з Дорошенком, які, будучи виховані у «радянській» системі цінностей, просто вже не можуть від неї відв'язатись. Тому давайте розбиратися по порядку.

Дорошенко – розкольник

Безсумнівно. Поки, принаймні, жодного факту проти цього твердження я не знайшов. А от «за» – дуже багато. Чого вартий лише випущений ним збірник його власних «праць» під назвою «Без догмату».

Ось, що говорить про автора цього збірника досить відомий «протоієрей» УПЦ КП Євген Заплетнюк:«Варто зауважити, що сама постать автора до певної міри є знаковою. Саме Юрій Дорошенко був чи не першим повноцінним прес-секретарем Київського Патріархату. І саме тому, не його фах журналіста, чи навіть вже не титул Заслуженого журналіста України, переконує нас у його професійності. Насправді, Юрій Олегович багато часу провів у середовищі духовенства та ієрархії УПЦ КП, і навряд чи його тексти можна вважати текстами звичайного, стороннього журналіста-графомана. Йому відоме церковне життя з середини. Він був серед тих, хто під пильним наглядом патріарха Філарета формував ідеологію Київського Патріархату на початку зародження. Більшість молодих, а навіть і маститих архієреїв сучасної УПЦ КП не зробили, та й напевне, вже ніколи не зроблять для утвердження цієї Церкви стільки, стільки це зробило перо Юрія Дорошенка. Поки отці і владики будували та захоплювали (вот так вот!!! - Н.Г.) собі храми та каплиці, Дорошенко своїми публікаціями навчав віруючих довіри до Київського Патріархату. Переконував, повчав, врозумляв та соромив опонентів. Очевидно, що для того аби писати такі речі, просто гонорару буде недостатньо. Потрібно самому в це вірити і цим жити. І він вірить. Робити це здатні лише обрані люди».

До речі, дуже цікаву характеристику дає Заплетнюк і сучасному спікеру УПЦ КП Івану Зорі, яку я просто не можу не процитувати: «Єдиний відомий (бо офіційний) автор з УПЦ КП Євстратій Зоря вважає церковну журналістику виключно знаряддям творення власної кар'єри і не більше. Добре помітно, як з кожною новою нагородою та кожним черговим ієрархічним підвищенням його тексти стають все більш поверхневі, та й з’являються у пресі все рідше. Йому вже стає просто нецікаво мусолити одні і ті ж прісні аргументи багато років поспіль. Старі набридли, а нових йому ніхто так і не придумав. Він не вміє народжувати щось нове самостійно».

Трохи нижче Заплетнюк говорить про Дорошенка буквально наступне:«А ще мене просто бісить якесь вперте лизоблюдство автора перед очільником Київського Патріархату. Все там крутиться навколо Філарета. Кругом один Філарет: у текстах, в інтерв'ю, у передмові. Очевидно, книга з’явилась у світ не без його фінансового "благословення". А це, погодьтесь, все чудово пояснює».

Не сумніваємось в цьому ні грама! Питання фінансового «благословення» дуже легко пояснюють все те, що говорять багато які українські журналісти. Але. разом з цим, варто відзначити, що якщо ставлення Дорошенка до Філарета суто ділове, то до УПЦ КП в цілому – безкорисливе.

Як стверджує той же Заплетнюк:«Дорошенко своїми публікаціями навчав віруючих довіри до Київського Патріархату. Переконував, повчав, врозумляв та соромив опонентів. Очевидно, що для того аби писати такі речі, просто гонорару буде недостатньо. Потрібно самому в це вірити і цим жити. І він вірить. Робити це здатні лише обрані люди». Він, виявляється, обраний. І владикою Олександром в тому числі.

Заплетнюк резюмує: «Насправді на місці Михал Антонича я зробив би все можливе і неможливе, щоб таки улаштувати автора на службу при повному пансіоні…Тому поява книги – це доволі чітка вказівка патріарху на кого найперше треба звертати увагу, і на кого робити «ставку» у майбутньому. Якщо, звісно, Його Святість сам у це майбутнє вірить».

Схоже, що радою Заплетнюка вирішив скористатися не Михал Антонич, а, на жаль, владика Олександр. Питання, на яке майбутнє з одним з головних ідеологів УПЦ КП розраховує митрополит УПЦ, залишимо відкритим.

Митрополит Олександр (Драбинко) знає, що Дорошенко  – розкольник

Звичайно знає! Пан Юрій називає себе прес-секретарем митрополита Володимира, яким він, можливо, був тоді, коли особистим секретарем Блаженнйшего був владика Олександр. Взагалі, Дорошенко не просто «був», а й сьогодні «є»: «Спеціально для "де-більної" контори СПЖ ФСБ Новінського, доповідаю: що я "таки да": є прес-секретар, але митрополита Володимира, при цьому, моїм начальником є та залишається Oleg Medvedev».

Ну що тут скажеш? Спеціально для Юрія Дорошенка повідомляю, що Блаженніший митрополит Володимир вже кілька років як помер і послуг прес-секретаря точно не потребує. Тим більше такого, як Дорошенко.

З іншого боку, його впевненість у тому, що він «таки є прес-секретарем» блаженноспочилого митрополита Володимира, красномовно свідчить про його психічне здоров'я, а також вказує на його проблеми з правдою. Адже, якщо він залишається прес-секретарем людини, якої вже немає серед живих, то тим більше він вважає себе прес-секретарем людини, яка є живою. Тобто, все того ж Михал Антонича.

Окремої уваги заслуговує і діяльність Олега Медведєва, якого незрозуміло навіщо згадав Дорошенко. Адже, незважаючи на те, ким Медведєв був раніше, сьогодні він – типовий розкольник. Чого варті лише назви деяких статей у його блозі на «УП»:

«Сьогодні – Хресний Хід нашого Київського Патріархату»

«28 липня. Наш Хресний хід. Київський Патріархат запрошує всіх, в тому числі й вірних УПЦ МП»

«Наш Патріарх Філарет: "Господу Помолимось – щоб Він дарував нам перемогу над видимими і невидимими ворогами і мир в Україні..."»

Незважаючи на те, що Дорошенко – розкольник, владика Олександр бере його з собою на Святу Землю

Більш того, Дорошенко разом з владикою приймає участь у презентації відновлювальних робіт по храму Воскресіння Христового, зустрічається з патріархом Феофілом і т. д. Все вказує на те, що митрополит Олександр та Юрій Олегович перебувають у досить тісних особистих стосунках. Питання в тому, навіщо владиці все це?

Нехай пробачить мене добромисний читач, але заради того, щоб відповісти на це питання, я знову змушений звернутися до статті Євгена Заплетнюка: «Насправді на місці Михал Антонича я зробив би все можливе і неможливе, щоб таки улаштувати автора на службу при повному пансіоні...Тому поява книги – це доволі чітка вказівка патріарху на кого найперше треба звертати увагу, і на кого робити "ставку" у майбутньому. Якщо, звісно, Його Святість сам у це майбутнє вірить».

Схоже, що радою Заплетнюка скористався на Михал Антонич, а, як не дивно, владика Олександр. І поїздка розкольника Дорошенка в Святу Землю разом з єпископом канонічної Церкви повинна сприйматися в світлі того самого «майбутнього», на яке вказує Заплетнюк. Хто має вуха, нехай почує.

В Єрусалимі владика Олександр молиться разом із Дорошенком та, швидше за все, причащає

А це вже порушення 10-го правила Святих Апостолів: «Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в домі: такий нехай буде відлучений». Майже те ж саме можна знайти і в інших правилах (див.: Ап. 11, 12, 45; I Всел. 5; Антіох. 2; Карф. 9 ).

А ось, що говориться про це у 2-му правилі Антіохійського собору: «Тож не буде дозволено мати спілкування з відлученими від спілкування, та не сходитися в доми і молитися із перебуваючими поза спілкуванням церковним: хто чужається зібрання однієї церкви не приймати і в іншій церкві. Якщо ж хто з єпископів, чи пресвітерів, чи дияконів, чи хтось з кліру, виявиться у спілкуванні з відлученими від спілкування: тож буде і сам поза спілкуванням церковним, як той, що спричиняє замішання у чині церковному».

Висновки, шановні читачі, робіть самі. Єдине, про що я хочу сказати, так це те, що абсолютно немає ніякої різниці, з ким там фотографується Дорошенко, хоч з патріархом Кирилом. Тому що це не означає, що Юрій Олегович просто за фактом стояння поруч з патріархом став православною людиною.

Точно так само, як і якби він сфотографувався зі Шварцнеггером, то це не означало б, що він став спортсменом. Отже, на що саме розраховував Дорошенко, публікуючи свої фото з митрополитом Кирилом та архімандритом Тихоном, мені особисто незрозуміло. Як незрозуміло і те, що саме він хотів цим довести. Що він покаявся у гріху розколу? Тоді, як людина публічна, хай скаже про це прямо, без брехні та лукавства.