Клірик ПЦУ розповів, що вирішив залишити УПЦ, побувавши на етнофестивалі
«Кажу, що я священник, а вони запитують, із якої юрисдикції», – екссвященника УПЦ збентежили насторожені погляди на фестивалі пісні.
Колишній священник УПЦ Василь Левченко, який служив у Заставні на Буковині, після свого переходу до ПЦУ дав широке інтерв'ю чернівецькому виданню «Суспільне» та спробував пояснити причини свого вчинку.
«Незадовго до переходу я поїхав на свою малу Батьківщину. Дорогою потрапив на етнофестиваль на моїй дідівщині, в Крячківці. Я ж виріс у сім'ї, де співали українських пісень, в українських традиціях. І я себе відчув там вдома, серед своїх. Але представляюся, кажу, що я — священник, а вони запитують, з якої юрисдикції. І починаєш: я ваш, свій, але з московського патріархату. І їх це так насторожило», – поділився він.
Тоді, каже Левченко, він і задумався: «Скільки це може продовжуватися, коли ти —начебто свій серед своїх, а постійно маєш якось виправдовуватися».
«До кінця фестивалю, на третій день, я вже фактично їхав звідтіля з прийнятим рішенням, що хочу в українську церкву піти, бо вже втомився боротися з вітряками», – сказав клірик ПЦУ.
Він також розповів, що це був довгий шлях і насправді для нього зробити так – логічно.
«В якийсь момент просто склалися пазли. У мене був такий принцип – служу на місці, виконую свою роботу, маю її робити якісно. І я собі поставив ціль – українізувати богослужіння, очищати мізки людей від того сміття, яке було за ці десятиліття московською пропагандою накидане. Я цю роботу намагався виконувати. Потім у мене зникла можливість робити те, що вважав правильним і необхідним», – додав ексклірик УПЦ.
Левченко нарікає, що на таку його діяльність були скарги від парафіян-«ватників».
«Не подобалося людям те, чим я займався. І я припинив це робити. Але просто почав відчувати, що втрачаю себе як священник», – розповів він.
Каже, що остаточно ухвалити рішення йому допомогла дружина: «…я, чесно кажучи, не знаю, чи наважився б на цей крок, якби не підтримала дружина».
Як писала СПЖ, клірик ПЦУ вважає, що називати священника треба панотець, а його дружину паніматінка.