Чого ми не знаємо про Нагірну проповідь, або Слово про новий спосіб борінь

Дивна річ, що Нагірною проповіддю захоплюються навіть атеїсти, вперто при цьому не бажаючи визнавати в Спасителі Бога. А що про Нагірну проповідь знаємо ми?
На жаль, донині доводиться стикатися з випадками, коли деякі православні християни вважають, що Заповіді блаженств та Нагірна проповідь – це одне й те саме, хоча перше є лише частиною другого. Швидше за все, відбувається таке від небажання читати Євангеліє або від не уважного читання. Але давайте не будемо зупинятися на проблемі інтересу до Святого Письма, а трохи заглибимось у слова Христа. Тим більше й привід у нас є, оскільки 17 лютого Церква святкує пам'ять преподобного Ісидора Пелусіота – святого, який залишив великий та доволі цікавий коментар до Нагірної проповіді Спасителя.
Але спершу скажемо пару слів про самого подвижника. Преподобний Ісидор – єгипетський християнин, найбільш відомий як учень та захисник святителя Іоанна Златоуста. За часів гонінь Златоуста імператрицею Евдоксією він всіляко відстоював ім'я свого вчителя, а згодом, будучи родичем Феофіла Олександрійського, який очолив суд над Златоустом, переконав визнати святителя сповідником і включити в диптихи для поминання. Однією з ключових постатей преподобний Ісидор був і для Третього Вселенського Собору: це саме він писав імператору Феодосію II про полеміку з несторіанами і переконав його скликати Собор. Сьогодні відомо понад дві тисячі послань святого, а також тлумачення Нагірної проповіді, на якій ми й зупинимось.
«...ваше світло нехай світить перед людьми...»
В Євангелії від Матвія є слова Христа, в яких чітко простежується місіонерський мотив: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мф. 5, 16). Ми всі місіонерство пов'язуємо з діяльністю купки професійних богословів та зі спеціальними знаннями. Так, вміння вести дискусію та навички аргументації важливі, але як і нам – християнам, так і зовнішнім людям часто просто нецікаво занурюватись у глибокі богословсько-філософські міркування. Набагато важливіша сама людина, її спосіб життя, інакшість стосовно навколишнього світу, а головне – любов.
Цю тему вже говорено-переговорено, але проблема по суті ніяк не вирішується. Ми, християни, часто мімікруємо під світ, нас не відрізниш, а тому й не побачиш. І звичайно, йдеться тут не про «довгі спідниці та хусточки», а про вміння бути християнами за будь-яких обставин. Нехай кожен думає сам, як він може проповідувати Христа своїм життям, адже результат вартий того. Бо якщо ми дійсно християни не за словом лише, а за духом, то, за словами преподобного Ісидора, «у такому разі і проти волі нашої світло справ осяє тих, що бачать, та зверне до славослів'я Божого».
«Загальні закони дані...»
Тема справжнього християнського способу життя продовжується в словах Спасителя: «Коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне» (Мф. 5, 20). Преподобний Ісидор пише, що тим, хто виявився «благовправними у Старому завіті», Господь дарував землю, а тому, якщо ми будемо їм наслідувати, то так і залишимося прикутими до землі. Не секрет, що старозавітні закони були більше зосереджені на зовнішньому виконанні певних правил. І от ми стаємо саме «старозавітними» людьми, якщо наше духовне життя також будуємо на законництві. Це відбувається, коли ми молитви – вичитуємо, служби – відстоюємо, гріхи на сповіді – перераховуємо, а пости тримаємо зі скрупульозною строгістю, що іноді доходить до абсурду. Саме від цього нас застерігає Христос.
Можна сказати, що одним із прикладів еталонної моральності, що не має аналогів деінде, є слова: «Кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» (Мф. 5, 28). Втілення такого ідеалу в реальному житті коштує великих трудів і зусиль, і багато хто з нас зазнає тут поразки. Мова, звичайно ж, не тільки про чоловіків, що зазначає і преподобний Ісидор: «Загальні закони дані для тієї та іншої статі».
Але не варто впадати у відчай, якщо при багатьох спробах у нас не виходить зберігати чистоту погляду й думок, адже певну навичку протистояння пороку ми все ж набуваємо. Тут важливий не лише факт скоєння гріха, а й його, так би мовити, якість. Ось як про це пише преподобний: «Той, що побачив раптово і вразився, може і витягти стрілу доброчесним помислом, і залікувати рану. А хто невпинно і з ретельністю дивиться, той, якщо й не вчинить гріха тілом, то звершив його вже душею і, услуговуючи пристрасті зором, сам злочин згодою на нього виконує. Тому й Боже слово тих, які не просто побачили й уразилися (бо часто трапляється, що буває це й ненавмисно), але дивляться та ставлять це собі у справу, назвало перелюбниками».
«...не противитись злому...»
Чимало списів було зламано через слова: «Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу» (Мф. 5, 38-39). Комусь не подобається старозавітний наказ помсти, комусь – непротивлення злу силою, але насправді ця заповідь набагато глибша, ніж здається. Преподобний Ісидор пояснює, що правило «око за око» було дано не для того, щоб виявляти жорстокість і нещадність до кривдників, а для того, щоб, бачачи справедливість у законі, утримуватися від образ. Здатність же «підставити другу щоку» – правило високої любомудрості, вміння добровільно терпіти зло.
Зауважте, що тут йдеться про того, кого ображають, тобто коли ти сам не виявляєш у відповідь зла чи насильства, при цьому ще внутрішньо не ховаєш образ. Зовсім інша справа – бездіяльність, коли бачиш насильство над іншими, у такому разі повна пасивність християнина буде гріховною.
Доповнюють цю тему слова: «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець» (Мф. 6, 14). Виходить, що вміння стерпіти зло і самому не розсердитися має серйозні наслідки, особливо для майбутнього життя. Пам'ять про нанесену нам образу ніяк не зітреш, «картинки» все одно залишаться в нашій голові. Інша справа, якщо вони зовсім не викликатимуть у нас ніяких недобрих почуттів: засудження, злості, гніву, бажання ще раз «перемити кісточки» кривднику в задушевній бесіді з близькою людиною та ін. Якщо ми дійсно зможемо пробачити, то внутрішній світ залишиться непохитним при будь-яких спогадах. «Від того, чи прощаємо ми ображаючих нас, залежить наше спасіння», – говорить преподобний Ісидор.
* * *
Взагалі всього багатства думки Ісидора Пелусіота не передаси, тому варто хоча б його тлумачення Нагірної проповіді почитати цілком – не таке воно й велике і багато часу не забере. А от загальний підсумок еталонної моральності, залишеної нам Христом, можна висловити словами преподобного: «Це – новий закон вінців, бо й новий спосіб борінь».





