Велика Середа: іудин дух у кожному з нас
Середа – один з найбільш насичених днів на Страсному. Фарисей Симон приймає гостей, грішниця помазує ноги Христа миром, Юда йде зрадити Вчителя. А чим ми зайняті?
Христос прийде на вільне страждання! Наш Бог – істинний Бог, живий Бог, бо щораз ми, християни, не згадуємо про євангельські події, а переживаємо їх у сьогоденні. Ще пару днів і ми будемо стояти біля Хреста і оплакувати смерть Спасителя, але сьогодні давайте звернемося до подій Страсної середи і подумаємо, у кому з діючих осіб тієї давньої історії я можу побачити себе.
Часто навіть далека від Церкви людина знає про те, що саме в середу Юда зраджує Христа. До цієї теми ми повернемося трохи далі, але до цього потрібно трохи згадати і про іншу людину. Апостоли Матвій і Марк до подій середи відносять ще й помазання дорогоцінним миром ніг Спасителя якоюсь жінкою. Є також розповідь апостола Луки, про помазання Христа грішницею в середині Його проповіді і оповідання апостола Іоанна про помазання Марією, сестрою Лазаря, за шість днів до Пасхи. У підсумку думки святих отців і церковних письменників про те, скільки ж було помазань і скільки жінок їх вчинили – розійшлися.
Ми тут не будемо детально розбирати всі можливі варіанти тлумачення, оскільки для нас це питання зараз не принципове. Давайте більше уваги приділимо смисловому навантаженню.
Якщо хананеянка просила зцілення не собі, кровоточива шукала зцілення тілесного, то ця жінка, не будучи пошкоджена тілом, була сильно пошкоджена душею.
Євангелісти Марк і Матвій говорять просто про жінку, а Лука про грішницю. Святитель Іоанн Золотоуст, наприклад, припускає, що це був один і той же чоловік. Звідси вимальовується і відповідне пояснення даного фрагмента Священної історії. Константинопольський святитель робить акцент на тому, що ця жінка приступає до Христа після всіх інших жінок, таких як хананеянка, кровоточива та ін. Пов'язано це з тим, що, на відміну від інших, вона була найбільшою грішницею. Якщо хананеянка просила зцілення не собі, кровоточива шукала зцілення тілесного, то ця жінка, не будучи пошкоджена тілом, була сильно пошкоджена душею. Самою нечистою частиною її істоти була совість: «І не як до простої людини підходить вона до Ісуса, – продовжує святитель, – інакше не витерла б своїми власами ніг Його, – але як до такої особи, яка вище людини. Тому й принесла до ніг Христових голову свою, – частину тіла, яка більш за все тіло».
І ось ми бачимо, що Господь віддає їй честь, якої не знали і не відали всі земні правителі: «Поправді кажу вам: де тільки оця Євангелія проповідувана буде в цілому світі, на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!» (Мф. 26, 13). Багато народів Африки чи Азії чули про Велізарія, Карла Великого, Олександра Суворова або Наполеона? Багато жителів Європи щось знають про Іцкоатле або Хоне Гекко? Але сьогодні вже на всіх континентах оця Євангелія, Біблія є найпоширенішою книгою в світі, а тому у будь-якому куточку нашої планети є можливість дізнатися про прославлену Господом жінку.
Якщо ми не живемо з Богом тут, на землі, то не будемо жити з Ним і там, у вічності. Тільки тут ми тішимо себе ілюзіями безпеки і добробуту, а там вся ця мішура буде знята.
Доки стоятиме Церква, доти народи будуть чути, що вона зробила. Прославлена жінка ця, перш за все, за велику любов до Бога. Немає більшого злочину, ніж відкидання Того, Кому ми зобов'язані своїм життям і своїм спасінням, а тому і немає більше чесноти, ніж безкінечна відданість Отця Небесного.
Тепер подумаймо, чи багато в нас цієї любові? Адже якщо ми не живемо з Богом тут, на землі, то не будемо жити з Ним і там, у вічності. Тільки тут ми тішимо себе ілюзіями безпеки і добробуту, а там вся ця мішура буде знята. А ось і строгість святителя Луки Кримського досягає нашого слуху: «Отже, вище всього на світі любов, чиста любов до всього святого, – говорить він в одній з своїх проповідей, – а чи багато любові в серцях наших? Запитаю вас, чесні й непорочні дружини своїх чоловіків, запитаю навіть вас, діви; запитаю і самого себе».
Гріх він або є, або ні, а тому я повинен або говорити про його наявність, і не згадувати про те, до чого відношення не маю.
Я розумію, що Чотиридесятниця вже закінчилася, але євангельські події Великої середи нас знову відсилають до покаяння, яке якраз і починається з щирого і безстороннього погляду на самого себе. Сам я так робив і не раз на сповіді чув, коли своє «покаяння» ми супроводжуємо репліками на кшталт «начебто», «може бути», «десь» і т. п. Все це зовнішні ознаки самовиправдання навіть біля сповідувального аналоя. Гріх він або є, або ні, а тому я повинен або говорити про його наявність, і не згадувати про те, до чого відношення не маю.
В одній з проповідей, сказаних у Велику середу, митрополит Антоній Сурозький згадує епізод життя одного з подвижників, якому поставили запитання: як же ти можеш відчувати радість, коли відчуваєш себе самим останнім грішником? А той відповідає: коли я встану перед Господом, Він запитає: вмів ти Мене любити? І я Йому відповім, що ні. І Він знову поставить питання: вчився ти тому, що може тебе привести до спасіння: читав Моє слово, прислухався до настанов святих? І я відповім: ні, Господи. Може ти хоч намагався жити по совісті, гідно людського звання, – продовжить Він. Ні, Господи, – я закінчу. І тоді Бог гляне на моє скорботне обличчя і розбите серце і скаже: «В одному ти був хороший – ти залишився правдивим до кінця; увійди в спокій Мій».
Сьогодні ми живемо в світі, де влада грошей практично безмежна і якщо ми хоч трохи прив'язані до багатств земних, до комфорту, то і в нас є юдин дух.
До щирості і чесності перед самим собою нас закликає євангельський образ жінки, що помазала Христа. Але ми, на жаль, більше схожі на Юду. Він скоїв страшний злочин, про це навіть думати важко. Бог виданий на розп'яття руками людськими. Здавалося б, що спільного у мене з цим нещасливим учнем? Але якщо вдуматися, то спільного у мене з ним більше, ніж з грішною жінкою, що помазала Христа. До її чесноти ми явно не дотягуємо, а ось до племені юдиного гріха маємо пряме відношення.
«О, безумство! Як засліпило його абсолютно грошолюбство!», – вигукує святитель Іоанн Златоуст. Сьогодні ми живемо в світі, де влада грошей практично безмежна і якщо ми хоч трохи прив'язані до багатств земних, до комфорту, то і в нас є юдин дух. Давайте просто згадаємо, що пише апостол Іоанн Богослов зауваження щодо цього зрадника, що краще б дороге миро продати і роздати убогим: «Сказав же він це не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій» (Ін. 12, 6).
Тут за видимою турботою про нужденних ховається пристрасть сріблолюбства. Але «хто став служити мамоні, той вже відмовився від служіння Христу», – говорить святитель Іоанн. Скільки разів ми засуджували розкішні будинки олігархів? Скільки разів ми нарікали на дорогі автомобілі бізнесменів? Скільки разів ми нарікали на невиправдано високу зарплату політиків? Так, дійсно, якщо хоча б невелику частину всього цього продати, то безліч життів можна було б врятувати, безліч голодних нагодувати. Але у своїх міркуваннях не про хворих і голодних ми піклуємося.
Здавалося б, що спільного у мене з цим нещасливим учнем? Але якщо вдуматися, то спільного у мене з ним більше, ніж з грішною жінкою, що помазала Христа. До її чесноти ми явно не дотягуємо, а ось до плем'я юдиного гріха маємо пряме відношення.
Адже ми прекрасно розуміємо, що в рамках своїх власних сил нам не переломити ситуацію, але цим «струсом повітря» лише свою пристрасть прикриваємо. Ненавидимо чуже багатство, а думаємо про себе. Заздрісне око швидко підрахує, що і скільки коштує, а жертву жебракові притримає, бо й самому треба. Якщо хоч дещиця жадібності і грошолюбства є в нашій душі, то і дух юдин в ній теж є.
«Яка користь, якщо хто навіть упокорюється і дотримується постів, але при цьому срібролюбивий, користолюбний і, будучи прив'язаний до землі, вводить у свою душу матір всіх зол – грошолюбство?», – додає до всього сказаного Златоуст.
Христос прийде на вільне страждання! Шмагати і розпинати Його будуть за наші гріхи, а тому в ці дні так важливо ще раз згадати і жахнутися власних пристрастей, стати на сторону розкаяної грішниці, а не зрадника Іуди. Кожен наш гріх, кожна пристрасть – це цвях, вколочений у пречисте Тіло Боголюдини.
Впадімо ж до Його ніг, щоб і нам встати разом з блудницями, розбійниками і митарями, не не тими, що виправдовуються, але чесно і щиро журяться про свою гріховність.
