Митрополит Антоній (Паканич): Як побороти страх і перестати боятися

Про страх, марновірства і чим віруюча людина відрізняється від невіруючої – розмірковує керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич)
Для того щоб не боятися, треба ставати духовною людиною. Віруюча людина в принципі не боїться. Адже страх – це відсутність віри, любові і надії, і саме їх стяжають християни все своє життя.
Налякати невіруючу людину може що завгодно: різні забобони, шантаж, паніка, будь-яка агітація і пропаганда, критика і труднощі, духовні вправи. І, до речі, саме духовні вправи, що відкривають завісу гріхів, навіть найсильніше можуть налякати, якщо немає в серці надії на Бога і Його всесильну допомогу.
Пізнання своєї гріховності часто супроводжується страхом, і це маркер нашого духовного стану. Віруюча людина, пізнаючи себе, сподівається на допомогу з боку Творця у своєму внутрішньому перетворенні, тому супроводимо не страхами, а надією і вірою в Бога. Господь Собою, Своїм світлом одночасно лікує, лікує і тут же вказує на те, що ще потребує зцілення.
Страх – це сім'я ворога роду людського. Бог сіє тільки любов. Все, що несе на собі відбиток страху, не має в собі Божественного. Боротьба зі страхом можлива тільки любов'ю і розсудливістю. Впускаючи в серці світло Христове – любов, ми спалюємо страхи душевні і духовні, страхи ж ментальні зникають при розважливому, вдумливому роздумі.
Необхідно позбавлятися від страхів, вони заважають жити, радіти, любити. Багато людей у похилому віці, оглядаючись назад, журилися про головне: все їхнє життя було прожите в страхах, по суті і життя-то повноцінного не було. Вони боялися бути собою, підлаштовувалися під обставини; боялися говорити те, що думали; боялися спілкуватися з тими, з ким хочеться, з ким цікаво і радісно; боялися жити так, як веліло серце; боялися вірити, надіятись і любити. Вони проживали своє єдине життя в страху не догодити думці інших, не бути як усі, вийти за звичні рамки. Вони йшли проти поклику серця і совісті.
Життя в постійному страху – пекло на землі. Страх занурює нас у темряву, опечатує від всього світлого. Але з Божою допомогою можна зірвати цей жахливий сургуч, бісівську печатку зі свого серця, повіривши своєму Творцю.




