Як там діти, на тому світі? Некнижковий досвід
Євангельське читання вісімнадцятої неділі після П'ятидесятниці присвячене темі зустрічі смерті з самим Життям, що прийшла в область земної мертвості й порожнечі.
Смерть не змогла втримати сина Наїнської вдови, і в страху відпустила його зі своїх холодних обіймів тільки від однієї фрази, сказаної Життям: «Юначе, тобі кажу, встань».
Поки ми, живі, дивимося на смерть інших людей, смерть дивиться на стрілки циферблата наших життєвих годин. А часу життя кожному з нас відміряно по-різному. Син Наїнської вдови помер, будучи ще юнаком. А хтось помирає в самому ранньому дитинстві. Втрата дітей нам здається найстрашнішою і важкою з втрат. Але що самі померлі діти думають з цього приводу?
Смерть Тані
Коли я був ще зовсім молодим священиком, по сусідству зі мною жила дівчинка Таня. Це була чудова ангелоподібна дитина: тиха, лагідна, слухняна, велелюбна і завжди радісна. У три роки вона вже читала, все хапала, що називається, «на льоту». Але, найголовніше, її душа була великодньо світлою. Коли в свої чотири роки вона вмирала, то заспокоювала медсестру, яка ніяк не могла попасти їй у вену, щоб зробити укол. Просила, щоб та не хвилювалася. Катя втішала рідних, говорила, щоб вони не сумували. Все це було дуже незвично.
Коли Таню поховали, найбільше страждала бабуся, яка проводила з улюбленою онукою все свій час. Дійшло до того, що стражденна жінка зовсім перестала виходити на вулицю, тому що не могла бачити, як грають інші діти. Її серце розривалося від горя.
Таня прийшла до неї вночі, уві сні. Бабуся побачила, як її дорога внученька пустує й грає з дітками на незвичайно красивому лузі. Підбігши до бабусі, Таня сказала: «Бабуню, ну навіщо ти так засмутилася?! Мені тут дуже, дуже добре!» «А чим ти тут займаєшся?» – запитала бабуся. «Тільки що у нас був урок Закону Божого, а ось тепер ми граємо». Потрібно сказати, що літня жінка до цього ніколи не чула такого словосполучення як «Закон Божий», тому що виросла зовсім в інший час і в іншому оточенні.
Отець Сергій
Мій друг, отець Сергій, не дожив і до сорока років. Дітей у нього не було. «Слава Богу за все», – говорив він. – «Господь мені не дає дітей, тому що знає – я б їх любив більше, ніж Його самого». Після смерті отець Сергій явився своїй матінці в тонкому сні. Вона побачила його в оточенні безлічі дітей, яких він чомусь вчив. І діти, і батюшка виглядали дуже щасливими. «Ну, ось бачиш, тепер у мене багато діток», – сказав він.
Клеопатра й мученик Уар
Клеопатра, яка була свідком мученицької смерті Уара, перевезла його мощі до себе на батьківщину, в Палестину. У неї був єдиний син. І як будь-яка мати вона хотіла, щоб той ріс щасливим. Синові йшов дванадцятий рік і прийшов час визначатися з вибором суспільного становища. Клеопатра вирішила звернутися з цим проханням до мученика Уара і просила влаштувати сина в імператорську гвардію. На ті часи це було найкраще місце для старту кар'єрного зростання. Після молитви до мученика, у сина Клеопатри почалася сильна гарячка. Недовго мучившись, отрок незабаром помер.
Невтішна мати накинулася з докорами на мученика Уара. Клеопатра нагадала йому про те, з яким ризиком для життя їй довелося вивозити його мощі, видаючи їх за тіло свого покійного чоловіка. Згадала і багату гробницю, і храм, які вона побудувала мученику на свої кошти. Нагадала про те, що щороку в день його пам'яті приймає і годує безліч паломників… «І ось так ти мені віддячив за всю мою любов до тебе, за все те, що я для тебе зробила?»
«Так чому ж ти незадоволена?»
Святий не забарився з відповіддю. Він з'явився до Клеопатри з її покійним сином: «Я дуже вдячний тобі за все, що ти для мене зробила. І я відповів на твої молитви так, щоб також воздати тобі любов'ю. Ти просила влаштувати сина кращим чином, якщо можна в царське військо. І я благав Царя, щоб він, заради моєї крові, яку я за нього пролив, прийняв у своє військо Твого Сина. Так чому ж ти незадоволена?»
Потім до Клеопатри підійшов її син в сяючих обладунках, радісний і світлий. «Мамо, мені тут дуже добре. Я зарахований до війська Христа Спасителя. Невже ти думаєш, що мені було б краще залишитися в світі зла і страждань. Я назад не хочу повертатися». Клеопатра тут же стала просити святого, щоб він і її забрав в інший світ, як можна швидше. «Працюй, терпи, живи за заповідями. Прийде і твій час», – відповів мученик Уар.
Після цього бачення Клеопатра роздала свій багатий маєток бідним і залишилася жити при храмі, побудованому нею над мощами мученика, служачи Богові постом і молитвами. Кожного недільного дня, під час богослужіння, їй було дозволено бачити свого сина, як він служить разом зі світлими ангелами. Через сім років Клеопатра і сама перейшла до нового життя.
Інші свідоцтва
Одна з наших сучасниць у стані клінічної смерті бачила картини, схожі на ті, які були описані вище. Грають щасливі діти, щось схоже на райський дитячий сад. Там же вона побачила й сусідського хлопчика, який помер зовсім недавно. І хоча він був спокійний і веселий, але грав у наскрізь мокрому одязі. На її запитання «Чому так»? Ангел, що супроводжував її душу, відповів: «Його мокрий одяг – це сльози батьків, які невтішно плачуть про передчасну кончину свого сина».
Таємниця Промислу Божого
Чому саме так діє промисел Божий, ми не знаємо. Один прозорливий старець, розмовляючи з ченцем, сказав, що той покликаний на шлях служіння Богу молитвами свого померлого в дитинстві брата. При цьому сам монах навіть не підозрював, що у нього є померлий брат. Пізніше батьки ченця підтвердили це. Отже, покійні діти якимось чином беруть участь у соборній молитві за весь світ і за своїх близьких. Були й такі випадки, коли Бог відкривав, що забрав якесь немовля за чиїмись молитвами, тому що його душа не спаслася б, якби залишився він жити далі.
Тут немає загального правила, як і немає сенсу знаходити відповіді на питання, вирішення яких знаходяться за межами наших можливостей. Сина Наїнської вдови Спаситель повернув на землю, тому що, як людина, пошкодував його матір і, як Бог, воскресив її сина. Але після Смерті і Воскресіння Іісуса Христа смерть кожної людини бачиться вже інакше. Тому апостол нас і вмовляє, щоб ми «не сумували, як інші, що не мають надії» (1 Фес. 4:13).
