«Господь поки випробувань не дає, а далі – хто знає»

Представники влади, районної та місцевої адміністрації зібралися на престольне свято в храмі на честь Чуда архистратига Михаїла в Хонах в невеликому селі на Вінниччині – у Слободі Шаргородській.

Учні сільської загальноосвітньої школи зустрічали митрополита Могилів-Подільського та Шаргородського Агапіта в яскравих національних костюмах, читали вірші про зміцнення Православ'я і силу архієрейської молитви, співали церковні пісні.

Владика Агапіт очолив святкову Божественну літургію у співслужінні духовенства Вінницької та Могилів-Подільської єпархій. Людей, що причащалися, було доволі багато, особливо дітей. Після богослужіння відбувся хресний хід навколо храму з читанням Євангелія та освяченням святою водою. А потім, за традицією, була трапеза для більш ніж 300 гостей свята.

«Та мені вже краще тюрма була тоді, ніж село без церкви»

Це, загалом-то, звичайна для церковного життя подія привертає увагу разючим контрастом з загальним фоном відносини влади і населення, що зазнало впливу пропаганди, до Української Православної Церкви. Тим більше, що храм на честь Чуда архистратига Михаїла в Хонах села Слобода Шаргородська зовсім новий – всього лише рік пройшов з дня його освячення.

Втім, є в селі і старовинна дерев'яна церква Різдва Богородиці, збудована ще в середині XVIII століття. Але вже багато років вона в аварійному стані, і священик Михаїл Кушнір вів нерівну боротьбу з чиновницькою бюрократією і стихією за збереження цієї пам'ятки архітектури і можливість проводити у ній богослужіння, поки будували новий храм. Батюшку і по інстанціях роками ганяли, і погрожували судом.

– Та мені вже краще тюрма була тоді, ніж храм без купола і село без церкви, – згадує про той час о. Михаїл.

Місце для майбутньої церкви священик побачив уві сні, і, милістю Божою, районна влада саме там і виділила земельну ділянку. А те, яким повинен бути храм в Слободі Шаргородській, батюшка зрозумів в Донецькій області, проїжджаючи через місто Костянтинівку:

– Я як той храм побачив – і все! Серце загорілося, що тільки такий храм будувати, і більше нічого.

Чудеса місцевого масштабу

Тепер храм на честь Чуда архистратига Михаїла в Слободі Шаргородській, який будували вісім років, викликає подив і зовнішньою добротністю, і гарним стилем споруди на території з мало не ландшафтним дизайном, і внутрішнім оздобленням. І тепла підлога в церкві є, і своя котельня, і два види опалення – електричний котел та на твердому паливі. Вода як всередині, так і зовні. І навіть ангел біля входу стоїть з фонтаном, в якому вода стікає з-під ніг статуї. Розписали церкву в обласній глибинці відомі столичні іконописці, заслужені художники України Олексій Кукалов і Наталія Папірна – високий художній рівень ікон і фресок помітний відразу.

Ще на початку будівництва храму під його майбутнім престолом викопали колодязь, в якому забили одразу два джерела. Настоятель каже, що це теж диво: «Як на свято Чуда архистратига Божого Михаїла сила Божа з'єднала дві річки в одну, так і наш храм на двох джерелах побудований».

Батюшка освячував воду в колодязі всі роки будівництва церкви. На ній і замішували розчин, і штукатурку – на цій воді весь храм побудований. Сталося тут і чудесне зцілення – жінка, яка дуже погано бачила на одне око, вмилася водою з колодязя, в оці почалося сильне печіння, а потім з нього ніби заволока спала, і вона стала добре бачити.

А за минулий з дня освячення храму рік особливих змін у ньому не сталося. Хіба що упорядкували територію, насадили дерева, придбали в церкву хрест-Голгофу і гробницю з плащаницею Христа Спасителя. Але це вже і не так важливо. Головне, що храм, який допомагали будувати і жителі села, і меценати-титарі, притягує людей на шлях до Бога.

– Слава Богу, примножуються люди у нас з того часу, як відкрився новий храм. І я дуже радий цьому, – каже о. Михаїл. – І вдячний Господу, що у нас є новий храм. Тому що ті люди, які щонеділі приходять до нового храму, в старому просто не вмістилися б.

Але старовинний храм Різдва Богородиці теж не пустує. У ньому проводяться богослужіння на всі пам'ятні дати протягом церковного року – і у Великий піст, і на Успіння Божої Матері, і ось, на престольне свято 21 вересня.

«Треба свій дім захищати!»

В Слободі Шаргородській 754 двора, тобто більше 2500 жителів. На думку священика, до нового храму добре ставлення, як мінімум, у половини жителів. Бо є в селі і сектанти всякого роду, і католики. Років десять тому о. Михаїл за своєю ініціативою зробив перепис населення – з його благословення парафіяни обійшли всі вулиці і будинки і зафіксували, де живуть православні, де католики, де баптисти, де євангелісти і т. д. І вийшла цілісна картина. У ній враховані і ті православні жителі села, які ходять на богослужіння у Шаргородський Миколаївський чоловічий монастир. А ось розкольників в цьому селі немає. Принаймні, вголос поки таких настроїв ніхто не озвучував.

– Скажу відверто: я за своїм селом дуже слідкую, – каже о. Михаїл. – Коли єговісти у нас ходили, то я підняв питання перед сільським головою: «Вони тут не зареєстровані, що вони тут роблять?!». Це все одно, як хтось із запаленим факелом прийде у ваш дім – ви що, будете стояти і дивитися?! Треба свій дім захищати!

Ми поцікавилися у священика, як так відбувається, що в Україні стільки конфліктів навколо канонічної Православної Церкви, і храми захоплюють, і безперервні провокації, а у нього в селі все так мирно і рівно – і влада на престольне свято приходить, і число парафіян зростає?

– Не знаю. Мабуть, Господь так дає, – каже о. Михаїл Кушнір. – Думаю, що кожен повинен бути на своєму місці, і в будь-якій ситуації, як би там не було, завжди пам'ятати, що ми – православні. І ні в якому разі не відступатися від віри, не нехтувати, а берегти віру православну. Людина повинна вірити в Бога, а далі – Господь управить. Нам, слава Тобі Господи, Господь поки випробувань таких не дає, а далі – хто знає. Поки що я радий, що все мирно в нас і благополучно.