Духовний спецназ – особливі умови для сильних духом?

Тяжким та суворим випробуванням називають щорічний восьмиденний Хресний хід з Браїлова в Почаїв. Про те, навіщо потрібно йти в Хресний хід, і хто може витримати його труднощі, розповідає архімандрит Іоасаф (Ковецький).

15 років поспіль водить Хресні ходи з Браїлівського монастиря Почаївської Лаври архімандрит Іоасаф (Ковецький). Кожен такий восьмиденний перехід протяжністю 275 кілометрів багато людей називають тяжким та суворим випробуванням сили духу і волі, складають про нього легенди і прагнуть пройти цей шлях знову і знову. В цьому році о. Іоасаф був також куратором Святогірської гілки Всеукраїнського Хресного ходу миру.

– Скільки років вожу Хресний хід, і скільки б я не агітував своїх знайомих і ближніх, той колорит, який відчуваєш там, неможливо донести до людей. Це однозначно. Тільки коли хоча б раз пройдеш і відчуєш це, тільки тоді відкриваються очі.

Без молитви ми просто ніщо

– У багатьох є уявлення, що великий Хресний хід – для сильних духом, для обраних духовно?

– Хресний хід – це дійсно становлення духовного образу. Люди з різних причин йдуть: хто випробує свою силу, хто духовний стан, хто просто помолитися. Але сила духу набувається все одно у кожного. З якою б метою людина не йшла. Тому що Хресний хід дає духовний підйом. І з якою б внутрішньою мотивацією людина не пішла, все одно випливає стан духовний. Дуже багатьох знаю людей, які пройшли зі мною хресним ходом, і потім говорили мені слова духовно розвиненого стану. Це беззаперечно.

– А що спочатку має бути в людині, щоб вона захотіла піти Хресним ходом?

– У кожного свій життєвий стан, свій життєвий огляд, і хто з якими йде потребами, питаннями, турботами... Люди абсолютно різні. Фізична підготовка тут – не головне. От ідуть хлопці-спортсмени, але з великим болем виносять цю тяжкість.

Це духовний спецназ. І я вважаю, що тут потрібно в першу чергу бути молитовно налаштованим. Тому що, якщо не йдеш з молитвою, набагато сильніше підбиваєшся, набагато більше мозолів та інших тілесних недоліків. А якщо з молитвою йти, це набагато легше проходить. Ось чому при такій великій відстані хресного ходу люди намагаються бігти вперед, де ікони, де молитва, де кістяк ходу йде. Можна йти і в кінці ходу і творити молитву, але це важче.

– Сила духу вже повинна бути в людині, або вона набувається в ході?

– З яким би початковим станом люди не пішли в Хресний хід, вони набувають у ньому духовне.

– А що має з'явитися в людині, щоб зважитися на цей крок?

– По-перше, бажання. Скільки років я йду в хресний хід, і кожен рік боюсь. Боюсь, бо знаю, що це таке. Якщо заболить серйозно нога, підвернув її чи ще щось, ти розумієш, що можеш не дійти. Розумієш, що багато чого треба буде потерпіти. За історію хресного ходу я набивав мозолі в різних місцях. І найважчий мозоль був начебто невеликий, але кривавий і на підошві п'яти, і з ним найтяжче було йти.

Кожен рік я виходжу і знаю, яка тяжкість попереду. Але потрібно бути християнином і завжди сподіватися на Господа. Це єдине, що потрібно. Звичайно, підготуватися необхідно: взуття – це перше і головне, і його потрібно вибирати ретельно. Але потрібно сподіватися на Господа. З молитвою ми можемо пройти, а без молитви ми просто ніщо. Молитва – це зброя, якою ми оперуємо у своєму житті.

Кому випробування по силам

– А як же ті, хто не доходить?

– Бувають такі випадки. Але й так буває, що в перший рік людина не дійшла, а наступного знову йде і доходить. Згадуються різні випадки. Дві жінки пішли, але у однієї серце схопило, і вона не пішла далі. І інша за компанію сказала, що їй погано, і теж зійшла з маршруту.

А в цьому році взагалі диво було. Жінка, у якої порок серця, і три рази в житті була зупинка серця, підійшла до мене наприкінці хресного ходу і розповіла про це. Перед хресним ходом не хотіла говорити, тому що побоювалася, що я її не благословлю. А як пройшла, так відчула, що повинна мені сказати – що таке диво з нею сталося.

– У Хресний хід з Браїлова в Почаїв йдуть тільки ті, хто отримав ваше благословення. За якими критеріями ви даєте благословення? Ви якось відбираєте людей?

– У перші роки я йшов тільки з тими людьми, яких знав. Навіть були такі випадки, коли люди підходили брати благословення, а я не благословляв, поки за них не поручиться хтось із їхніх знайомих, які або самі вже ходили, або ті, чиїй думці я довіряв. Щоб було підтвердження, що вони – нормальні православні християни.

Тому що раніше Хресний хід був як мала сім'я – чоловік 30-40. А в останні роки по 500 осіб йде, і всі дуже різні люди. Тому я зараз більш лояльно ставлюся. Але потрібно, щоб людина обов'язково була православною, щоб перед хресним ходом вона сповідалась і причастилась. І, звичайно, щоб готова була виконувати умови у хресному ході.

Хоча, коли стільки народу, не завжди проконтролюєш. Я взагалі-то строгих правил і намагаюся дотримуватися строгості, щоб була чистота. Але вже не завжди при такій кількості людей виходить зробити норму. Люди не завжди хочуть і можуть чути, часто ігнорують і виходять різні ситуації.

10 тисяч земних поклонів і рік не причащатися

– Особливі умови Браїлівського Хресного ходу стали вже легендою. Розповідають про такі жорсткі правила і стягнення, що не кожен зважиться піти.

– Я відразу ставлю суворі рамки, але ця строгість визначає чистоту. У нас є певні правила, і я людей попереджаю заздалегідь. Не напружую, не кажу про неможливе. Діти повинні йти з батьками або опікунами, молодь не повинна ночувати в наметах один з одним, а лише сімейні пари. І щоб ночували сім'ями, а не так, що мама в одному наметі, а молодь як хоче.

Одна з головних умов – щоб ні в якому разі не було мобільних телефонів. Більше того, відразу кажу, що якщо у когось виявлю мобільний телефон, якщо мені про це скажуть – а я попереджаю, що в мене в Хресній ході очі та вуха скрізь, – то 10 тисяч земних поклонів і рік не причащатися. Щоб людям було не повадно. Це я попереджаю. І в цьому році таких було двоє. Правда, вони слабкі у вірі, тільки прийшли, і випросили не забороняти їм причащатися. Але поклони з них я не зняв – хай б'ють, поки не виб'ють.

Якщо мобільний телефон є, у людини з'являється спокуса спілкування – дістати, поговорити, подивитися інтернет... Тому що мобільні телефони вже як ЗМІ, які визначають і контролюють, а ми не можемо від них відмовитись. Тому я чітко визначив раз і назавжди – жодних гаджетів.

«Не можеш спати – зачинися і молись»

І розпорядок дня у нас жорсткий: о пів на п'яту – підйом, і о десятій годині – відбій. І я попереджаю, що до відбою залишилося півгодини, п'ятнадцять хвилин, десять, п'ять, хвилина. А потім кажу: «Через хвилину я нікого не чую. Якщо когось почую, буде поклони бити». Стільки – скільки вийде. В цьому році ходжу після відбою по табору – в одному наметі хихикають. Кажу, щоб припинили, і десять поклонів призначаю. Вони далі в нахабну продовжують. Двадцять поклонів призначаю і попереджаю: «Почую наступний вигук буде тисяча». Замовкли одразу.

Намагаєшся лояльно до людей ставитися, але не завжди це розуміють. Люди різні, звикли до різного режиму – є молоді, є старі. Є ті, хто звик о десятій лягати і о шостій вставати, а інші в годину ночі лягають і встають о десятій. Тому є чіткий режим, і його повинні дотримуватися всі. Не можеш спати – зачинися і молись. Не заважай іншим – люди відпочивають. А всі ці веселощі після відбою я називаю порушенням порядку, буденного відпочинку.

І якщо хто у Хресній ході розмовляє, а не молиться – теж поклони отримує. Десять, двадцять, навіть сто поклонів було. І протягом дня вони повинні відбити поклони, відразу чи поступово, тому що без цього на наступний день Хресний хід далі не піде.

Тут вже не до жартів?

– Розповідають, що у вас гарне почуття гумору, і багато які ситуації ви пом'якшуєте жартом. При всій серйозності ходу є в ньому місце гумору?

– Ну, про моє почуття гумору треба питати тих, хто бачить його з боку. Мої знайомі кажуть, що я суворий, але добрий. На початку Хресного ходу, на другій зупинці, коли максимально відсіялися ті, хто проводжає, я кажу слово і розповідаю умови, що припустимо у Хресній ході, а що ні, багато хто чомусь сміється. І перед Почаєвом на останній зупинці теж кажу слово. І теж люди посміхаються, сміються. Напевно, жарти якісь кажу. Але це просто слова смішні. 

А гумор у нас, звичайно, є. Так, при проходженні Хресного ходу ми обов'язково повинні молитися, а на привалі – чому ні?! Це ж спілкування. Ми повинні підтримувати одне одного, підбадьорювати – у кожного свій стан, хвороби тілесні і духовні. Так що жарти обов'язково повинні бути.

Ось, наприклад, хлопці-спортсмени жартома говорили: «Подивіться батюшці під підрясник, може у нього там гироскутер, що він так швидко йде». Або я, коли відбій по табору оголошую, то кажу: «Все, всім спати. Виходжу на полювання».

Та й діти втомлюються від одноманітності, а на привал приходять – і в футбол грають, бігають, стрибають. Дорослі приходять і падають, а у них втоми точно немає. Дітей багато, не менше 50, тож без радості і посмішок точно не обходиться.

Це торжество Православ'я

– Так для чого все ж таки потрібен Хресний хід?

– Для підняття духу. У Святогірському Хресному ході, коли в нашу сторону були крики, лайка, яйця кидали, ці негативні дії тільки зміцнювали силу духу православної людини. Проходиш через горнило спокус. Точно так само і в Браїлівській Хресній ході ми отримуємо духовне. Чим більше тягарів переносимо, тим більше в нас сили духовної.

Люди, з якими я йду Хресним ходом, для мене як родичі. І у багатьох так – у Хресній ході в нас набувається єднання духу православного стану. І така радість, таке родинне відношення у всіх, коли ми зустрічаємося після Хресного ходу з тими людьми, які в ньому йшли, перед новим ходом. У своєму слові я так і кажу: «Я вітаю вас, мої родичі, рідні по духу люди! Я вас люблю і поважаю, але й караю». Ці люди дійсно мені рідні по духу.

– Що було найскладнішим і важким у Всеукраїнському Хресному ході?

– Хресний хід – це молитовний стан. Людина хоче йти і молитися, вона переживає за свій стан, за свій життєвий простір. І якщо з'являються противні сили, то зрозуміло, що вони вливаються в цей стан і збивають молитву, відволікають. В той же час вони, не розуміючи цього, роблять нам рекламу і підняття духу. І пройшовши через горнило цих спокус, у нас молитва все ж таки посилюється. Вони провокують нас, а православні показують силу духу, витримуючи всі нападки. А це ще більш сильна молитва. І що характерно, зазвичай ми просто йдемо і молимося, а коли проходили через всі ці пікети, співали «Христос воскрес!».

– А який Хресний хід був складнішим – з Браїлова в Почаїв або Всеукраїнський? Чи можна їх порівняти по якихось критеріях?

– Браїлівський хід важче фізично, там більше навантаження, тому що ми несемо на собі речі. А морально важче був Святогірський Хресний хід. Тому що там речі везли в автобусах, але все, що діялося навколо нас, було біснуванням.

І скільки років я вже ходжу в Хресний хід до Почаєва, але все одно чомусь ллється сльоза – сльоза радості, подяки Богові за все, через що ти пройшов. Зрозуміло, коли людина в перший раз пішла і таке відчуває. Ех, хотів би я ще раз випробувати це вперше! Але я, що стільки разів йду, а підходжу до Почаєва, бачу здалеку Лавру, і такі почуття, і такий стан! І коли в Київ прийшли, теж був великий духовний підйом. Це торжество Православ'я. Відчуваєш це духом і тілом. І там, і там багато чого треба подолати, і скрізь є своя тяжкість і чистота.

– Як ви ставитеся до того, що багато мирян і священиків кажуть, що не люблять Хресні ходи і наводять різні аргументи на захист своєї думки?

– Хай вони читають святих отців з приводу хресних ходів. Є такі люди, навіть священики, які кажуть: «Навіщо йти в цей Хресний хід?!». Навіть ганебно це для них. А я наводжу слова святителя Філарета Московського, які він написав у листі до свого чада, про те, що якщо йде Хресний хід, то хоч на п'ять хвилин прислонись до нього – і від цього буде відрада. Але немає таких слів, щоб донести сенс і радість Хресного ходу до цих людей, щоб вони сприйняли його благодатність.

А якщо людина не хоче йти Хресним ходом, не бачить у цьому потреби, нехай шукає щось інше. Я ж бачу в цьому духовний покорм, тому жену себе в цей Хресний хід. І не тільки себе, але і тих, хто хоче бути чистіше – намагаюся, щоб вони проходили на рівні духовного зростання. Тому я і суворий з ними, намагаюся донести до них правила. Щоб вони були чистішими. З радістю йду, але все одно боюся – знаю, що це буде за випробування. І так багато хто – з великим бажанням йдуть, хоча і страх є. Хресний хід потрібно пройти, і тоді стане зрозуміло, що це таке.

Йдуть, щоб врятуватися

– Розповідають, що існує повір'я, буцімто останній Браїлівський Хресний хід розстріляють. Звідки таке пішло, і що ви про це думаєте?

– Так, я про це знаю, але звідки воно взялося, не пам'ятаю. І думаю, що це можливо. Тому що в тих західних областях в деякі Хресні ходи кидали камінням років десять тому, а то й більше. Зараз такого немає, тільки словесні образи. І в цьому році теж пару раз кричали, що ми сепаратисти і щось подібне. Але ми не звертали уваги. Хоча і був у цьому році слух, що це останній Хресний хід. 

– Люди знають про це повір'я і все одно щороку йдуть з Браїлова в Почаїв. А ви ведете людей і розумієте, що таке може бути?

– Я розумію, що на все воля Божа. Я християнин і сподіваюся, в першу чергу, на Господа. Якщо Господь судив, я на це не впливаю. Якщо на це дивитися, можна затуркатись, застрахатись. А якщо людина прагне до духовного зростання, то вона на це не звертає уваги і йде своїм шляхом. Треба дивитися на те, що людині-християнинові властиво – долучатися до духовних навичок, освоювати нові духовні стани. Ми ж намагаємося силу духу вдосконалювати.

– Розповідають, що в цьому році одна жінка не змогла йти – ноги не слухалися. А коли зійшла з маршруту і повернулася в Браїлів, знайшла у себе в рюкзаку встромлену циганську голку.

– Так, я чув щось про це. Це не новина, що якісь гадальниці-ворожки є. Але православному християнину це не заважає. Біси намагаються перешкодити людині. Там, де є благодать, там більше бісів. У Хресній ході, де є молитва, будуть бісівські спокуси обов'язково. І коли людина мало духовна, вона схильна до бісівської влади. Немає третьої сторони: або вона з Господом, або з дияволом. Тому, якщо вона мало молиться, мало ходить до церкви, мало духовно утворює себе, то, природно, над нею є влада бісівських сил і спокус.

А якщо людина сподівається на Бога, то Господь їй допомагає. А навіть якщо таке трапляється, як з цією голкою, то це може бути їй як покарання з якогось приводу. Стверджувати, звичайно, не можна, але ситуації у Господа є різні.

– А як же людина з усіма своїми гріхами може йти в Хресний хід?

– Треба йти. Ми йдемо, щоб протягнути духовну нитку між Браїловом і Почаєвом, і молимося за мирний стан своєї душі. Щоб духовно зцілився я, мої родичі, моє оточення – у нас прохання різні. Життєвий простір у кожного свій. І кожен недоліки свого життя виносить на спільну молитву. Це нормально – кожна людина грішна.

Коли я починав водити Хресний хід з Браїлова в Почаїв, нас було 30-40 людей, а тепер нас 500 – кількість людей збільшилася в 15 разів. І, звичайно, хочеться, щоб була чистота, молитовний настрій, скромність, тиша, душевність, але цього вже немає при такій кількості народу. Розумію, що це сумно і боляче, бо я цей хід починав, щоб творити в ньому молитву. Але, хоча тепер я бачу менше молитовного настрою, зате більше людей йдуть, щоб врятуватися.