В Україні не існує конфесії котра носила б назву РПЦвУ чи УПЦ МП
Яка реакція населення буде на фразу: «Російська Церква»? Звичайно несхвальною. На то і розраховують, використовуючи фейкові назви: РПЦвУ чи московський патріархат
ПАРАЛЕЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ, ЧИ РОЗПАЛЮВАННЯ ВОРОЖНЕЧІ?
Останнім часом, серед публікацій ЗМІ та на інформаційних ресурсах ПЦУ, частенько згадується про УПЦ. Але автори публікацій пишуть не УПЦ, а РПЦвУ чи УПЦ МП.
Поясню як розшифровуються ці скорочення: УПЦ – Українська Православна Церква, ПЦУ – Православна Церква України, РПЦвУ – Російська Православна Церква в Україні, УПЦ МП – Українська Православна Церква Московського патріархату.
Так ось! В Україні не існує конфесії котра носила б назву РПЦвУ чи УПЦ МП. В міністерстві юстиції немає реєстрації таких релігійних організацій. Тоді в чому проблема, і чому в публікаціях деяких інформаційних ресурсів, ми можемо зустріти такі назви?
Тут два варіанти:
1. Автори публікацій живуть в паралельній реальності, де існують конфесії з такими назвами. Самі розумієте, якщо це так, авторам явно потрібна психіатрична допомога.
2. Автори розпалюють ненависть на релігійному підгрунті.
Перший варіант я відкидую, важко повірити, що журналісти – клінічні божевільні. Зупинюся на другому, найбільш ймовірному. Отже, чому пишуть РПЦвУ чи московський патріархат, а не УПЦ? Наша Церква офіційно, на державному рівні, зареєстрована як УПЦ. НЕ УПЦ МП чи РПЦвУ, а саме як УПЦ! Щоб упевнитись в цьому, достатньо переглянути офіційні документи, де вказується юридична назва.
Так в чому проблема? Проблема саме в розпалі. Автори свідомо розпалюють та налаштовують народ проти Української Православної Церкви, виставляючи її як пособника ворогову.
Йде війна, і на цьому грунті у багатьох виникає асоціативна ненависть і відторгнення всього російського. Ненависть, відторгнення, поляризація – це болюча кривава рана будь-якого конфлікту. Такими трагічними обставинами часто користуються люди, що переслідують корисливі цілі. Неугодних проголошують «агентами Кремля», «рупорами Руського міра» або «Раковою пухлиною на тілі України» і т. д. Презумпція невинуватості, обґрунтування, докази, судові рішення – для них не аргумент. Вся ставка на релігійну неосвідченність народу, емоційні випади і часте повторення брехливої інформації. Формула: «Якщо тисячу разів повторити брехню, її почнуть сприймати як правду», більш ніж дієва. Ось і використовують дану маніпулятивну практику проти УПЦ. Адже яка реакція значної частини населення буде на фразу: «Російська Церква»? Звичайно несхвальною. На то і розраховують, використовуючи фейкові назви: РПЦвУ чи московський патріархат, замість УПЦ.
Але кому вигідно, щоб Українську Православну Церкву гнали чи забороняли? Вигідно перш за все новоутвореним, православного обряду, конфесіям. У них мало храмів і мало прихожан. А що треба зробити щоб їх стало більше? Треба проповідувати, вести активну соціальну діяльність і взагалі – бути прикладом християнського життя. Але є ще один шлях, дуже простий, але не по Євангелію – розпалювати ненависть до конкуруючої конфесії. На жаль, останній спосіб використовується більше всього. Брехня, ярлики, перекручування церковних традицій – ось що ми бачимо в засобах масової інформації, коли мова йде про нашу, Українську Православну Церкву.
На українських землях Православна Церква є вже більше ніж 1000 років. За ці довгі століття, церковне життя не переривалось. В період лихоліть чи розквіту, в церквах завжди звучала проповідь Євангелія і навіть в роки кривавого гоніння атеїстичної влади, християни не зраджували своєї Церкви. Вони відстоювали віру навіть ціною власного життя, щоб ми, сьогодні, могли вільно сповідати християнство.
Всіх нас хрестили в Православній Церкві, котра з’явилась не в 1992-му чи в 2019-му році. І саме тому, коли хто залишає Церкву і йде в розкол (а як по-іншому назвати новоутворені конфесії, котрі чи відділились, чи взагалі самочинно виникли?), той має небезпеку не наслідувати Царства Небесного, адже це страшний гріх віровідступництва – виступати проти Церкви Христової. І який би церковний та патріотичний вид не мали розкольники, чи які улесливі слова не говорили, факт залишається фактом – розкол веде на погибель. І на підтвердження цих слів, зверніть увагу на слова святих вчителів Церкви:
«Благаю вас, браття, остерігайтеся хто чинить розділення й згіршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх». (Послання апостола Павла до Римлян.16: 17)
«Не спокушайтеся, брати мої! Хто послідує за зачинщиками розколу, не наслідують Царства Божого». (Свт. Ігнатій Богоносець)
«Ми віримо у святу соборну Церкву. Однак єретики і розкольники також називають свої громади церквами. Але єретики, помилково думаючи про Бога, спотворюють саму віру, а розкольники, беззаконними поділами відступають від братньої любові, хоча вірять в те ж саме, що і ми. Тому ні єретики не належать до вселенської Церкви, яка любить Бога, ні розкольники не належать до неї». (Блаж. Августин).
