Чи обов'язково відчувати щось особливе після причастя?
Я нічого особливого не відчуваю під час причастя. Але чи обов'язково щось відчувати? І чи не буде це самонавіюванням?
Ірина Кулик
Відповідає протоієрей Димитрій Гарчук:
– У цьому питанні вже закладено відповідь. Шукати почуттів під час Святого Причастя невірно, та й не потрібно. Адже віруюча людина не ставить за мету щось відчути під час залучення до Тіла і Крові Христа. Навпаки, ми шукаємо освячення, обоження і найтіснішого з'єднання з Христом. Це велике таїнство. Неможливо відчути або пояснити словами природу цього союзу між Богом і людиною, який починається, коли Тіло Христа стає частиною нашого тіла і Його Кров починає текти в наших жилах.
Причастя неможливо без молитовного діяння. Святоотецька традиція не знає чуттєвості під час Євхаристії. Наприклад, святитель Ігнатій (Брянчанинов) застерігає від помилкових шляхів побудови духовного життя, наполягає уникати чуттєвості і зарозумілості:
«Найнебезпечніший неправильний спосіб молитви полягає в тому, коли той, хто молиться, створює силою уяви своєї мрії або картини, запозичуючи їх, мабуть, зі Святого Письма, по суті ж зі свого власного стану, зі свого падіння, зі своєї гріховності, зі свого самообману; цими картинами лестить своїй зарозумілості, своєму марнославству, своїй пихатості, своїй гордості, обманює себе. Очевидно, що все створене мрійливістю нашої занепалої природи, збоченої занепалої природи, не існує насправді – є вигадка і брехня, стільки властиві, стільки улюблені занепалому ангелу. Мрійник з першого кроку вступає в область брехні, в область сатани, довільно підпорядковується впливу сатани».
Тому в молитві важливо всіляко остерігатися душевних поривань, збудження нервів, які призведуть лише до стану плотського розпалення, внесуть в душу темряву і неясність. Це стан, хоча і може дати суттєве тепло серцю, не несе серцю пізнання істини, а тому не може повідомити душі миру помислів. «Різноманітні рухи крові неодмінно пов'язані з неуважністю, мрійливістю, рясною навалою помислів і картин, які тішать самолюбство... Помічай при появі рясних, поза звичайного порядку, помислів і мрій той стан, в який прийде тоді кров твоя, і навчишся розуміти її гріховний рух і охоронятися від нього», – писав святитель Ігнатій.
Він бачив особливу шкідливість думки в тому, що той, хто мріє про себе, як про такого, хто досяг духовних достоїнств і благодатних дарів тим самим повністю закрив собі доступ до набуття дійсних чеснот і благодаті Божої.
Святитель пропонує таку пораду: «Повинно тримати себе в стані рівності, тиші, спокою, вбогості духу, віддаляючись ретельно від усіх станів, вчинених розпаленими кров’ю і нервами. Не бий себе ні в груди, ні в голову для набуття сліз: такі сльози – від потрясіння нервів, кров'яні, що не просвітлюють розум, не пом'якшувальні серце. Чекай з покірністю сліз від Бога. Якийсь святий, невидимий перст, якийсь найтонший помисел смирення торкнеться серця – і прийде сльоза тиха, сльоза чиста, змінить душу, не змінить обличчя; від неї не почервоніють очі – лагідний спокій проллється у вираз обличчя, зробить його ангелоподібним».
