Релігійне відродження в СРСР почалося задовго до перебудови, – науковець

Дослідник з Швейцарії Барбара Мартін вважає, що релігійне відродження в СРСР почалося задовго до перебудови.
11 березня 2020 року співробітник Базельського університету (Universität Basel, Швейцарія), кандидат історичних наук Барбара Мартін ознайомила колег з Інституту всесвітньої історії РАН з результатами свого наукового проекту «Від інакомислення до християнства: Звернення руської інтелігенції до православ'я в 1970-1980-х рр.», повідомляє «Благовіст-інфо».
Барбара Мартін виступила в рамках постійного семінару Historia Ecclesiae et Religionis, організованого Центром вивчення історії релігій.
Вчена давно займається радянською історією, вона автор книги «Дисидентські історії в Радянському Союзі. Від десталінізації до перебудови». Зараз її науковий інтерес сфокусований на витоках релігійного відродження серед пізньорадянської інтелігенції.
За її словами, духовні пошуки інтелігенції в 1970-80-х рр. стимулювалися занепадом радянської ідеології, відносним послабленням репресій (порівняно зі сталінським часом), зростанням інтересу до давньоруської культури, рухом охорони пам'яток.
Від вичерпаного атеїзму люди йшли різними шляхами: хтось шукав істину в східних релігіях і практиках (Мартін помітила, що багато хто з них потім приходили в християнство в пошуках цілісного світогляду, особистих відносин з Богом, тоді як для Заходу більш характерний зворотний рух); інші приходили до віри через художню літературу, мистецтво, читання Євангелія, ходили в самвидаві творів російських богословів, книг прот. Олександра Меня, через зустрічі зі священиками і т. д. Як правило, між зверненням до віри і воцерковленням проходив довгий час, зазначила дослідниця.
Вона нагадала, що священиків, готових спілкуватися з молоддю за межами богослужіння, в ці роки було вкрай мало. У колах інтелігенції були популярні такі пастирі, як прот. Всеволод Шпіллер, о. Дмитро Дудко, громади починали складатися навколо молодих священиків – о. Аркадія Шатова, о. Сергія Романова. Багато новонавернених їздили за пастирським порадою до архімандритів Тавріона (Батозького) під Ригу і Іоанна (Крестьянкіну) в Псково-Печерський монастир. Особливим центром тяжіння інтелігенції стала підмосковна парафія о. Олександра Меня. Історик звернула увагу на виняткову роль духівника в процесі воцерковлення інтелігенції. О. Олександра Меня вона вважає «зразком відданого духівника» – він «допомагав дістати духовну літературу, давав читати свої книги, організовував малі групи читання Євангелія і катехізації, але був і порадником, і психологом, вів велику переписку з духовними чадами».
Коли в 1988 р. в СРСР настала релігійна свобода, це покоління інтелігенції було вже підготовлено до нових часів, стверджує історик: багато воцерковлених до перебудови стали священиками і ченцями; миряни стали відкрито проводити заняття з катехізації; створювалися православні університети.
Як повідомляла СПЖ, в Київській духовній академії відбудеться міжнародна наукова конференція на тему «Церква Мучеників: Гоніння на віру і Церкву в ХХ столітті».
