Нарікання – це гріх проти Бога й спотворення сенсу життя, – архієрей УПЦ
Гріх нарікання виростає з гордині й зарозумілості і стає справжнім прокляттям для людини, зазначив владика Антоній.
Заклик апостола Павла до вірян робити все «без нарікання та сумніву» – серйозне попередження для кожного, адже нарікання – це гріх проти Бога, передали слова керуючого справами УПЦ митрополита Бориспільського та Броварського Антонія (Паканича) на сторінках порталу «Православне життя».
«Ремствування – це гріх проти Бога, вияв невдячності Своєму Творцеві, спотворення сенсу життя й свого призначення. Нарікання виростає з гордині й зарозумілості й стає справжнім прокляттям для людини і її подальшої долі», – пояснив владика Антоній.
Він нагадав пастві застереження преподобного Паїсія Святогорця, який пояснив, що в наріканні присутнє прокляття.
«Людина, яка нарікає, все одно що проклинає себе, і потім до неї приходить гнів Божий», – процитував ієрарх УПЦ слова святого.
На думку митрополита Антонія, ремствування тільки здається нешкідливим, а насправді цей гріх поглинає людину зсередини і виливається через неї на близьких, «якоюсь мірою програмує майбутнє, позбавляючи людину Божого захисту».
Небажання скоритися волі Божій, що по суті і є наріканням, завжди є ознакою слабкого духу, психологічної незрілості і маловір'я, пояснив архієрей.
«Кожен із нас тією чи іншою мірою нарікає на свою долю, близьких, роботу, оточення, обставини. Ці краплі нарікання підточують нашу віру в Бога, в Його святу волю, силу і могутність. І це страшний, убивчий процес. <… > Саме через це душа позбавляється благодаті Святого Духа і духи зла можуть панувати над нею, – зазначив митрополит Антоній. – Коли душа упокорюється, вона перебуває під захистом Божим, і в такому випадку тільки Бог має владу над нею, вона збережена від усякого зла Божественним вогнем».
Того, хто свідомо позбавляє себе Божої милості і захисту, можна впевнено назвати дурнем і впертим, додав владика Антоній.
«Слава Богу, є ще мудреці і праведники, що денно і нощно славословлять Бога, не оцінюють себе, своє життя та інших, а мирно живуть і живляться небесною солодкістю. Такі люди стають духовно чуйними і з вдячністю реагують навіть на ледве вловимі Божі милості йласки. Вони вже відкрили істину для себе: щастя має відношення до вічності, а не до земних благ і суєти, – уклав ієрарх УПЦ.
Раніше він підкреслив, що відстань, яка відокремлює кожного від любові, заповнюється Богом.
