Якщо вони втратять війну – вони втратять усе
Більшість риторики С. Думенка, С. Шевчука та їх «духовенства» присвячена темі боротьби з «агресором», підтримці НАТО, досягненню «справедливого миру» тощо.
Незважаючи на істерію в медіа навколо чергового нападу Путіна, з’являється все більше знаків, що «великі дядьки» схиляються до завершення конфлікту на Донбасі. І якщо простий народ чекає на припинення цієї абсурдної війни з нетерпінням і надією, то для професійних «патріотів» настання миру буде крахом всього.
До таких «патріотів» можна, не боячись помилитися, віднести ПЦУ з УГКЦ. Євромайдан, а згодом і війна, довгі роки приносили їм колосальні репутаційні (і не тільки) дивіденди, засновані на ненависті. Ненависті до північного сусіда, до українців із «неправильними» поглядами і, звичайно, до священноначалля та віруючих Української Православної Церкви.
Всі останні роки ними втовкмачувалася в уми головна теза – якщо ти за війну «до переможного кінця», ти – патріот. Якщо вважаєш інакше, ти – ворог, а тому заслуговуєш на справедливе покарання. Під прапорами такої «справедливості» уніати та рейдери ПЦУ відбирають у віруючих УПЦ храми, блокують їхні хресні ходи, просто ображають та принижують як «ворогів народу».
Більшість риторики С. Думенка, С. Шевчука та їх «духовенства» присвячена темі боротьби з «агресором», підтримці НАТО, досягненню «справедливого миру» тощо. Про це все вони говорять в інтерв’ю на телеканалах, незліченних зустрічах із представниками Держдепу, єврочиновниками та послами різних держав. Що з ними буде, коли закінчиться війна, коли не стане більше кого ненавидіти? Коли треба буде говорити з парафіянами не про перемогу над ворогом, а про любов і досягнення Царства Небесного? Коли українці зрозуміють, що ні про що, окрім війни та ненависті, ці «пастирі» говорити не здатні?
Якщо вони втратять війну – вони втратять усе.