Як заборону Церкви перетворити на її «захист»
Глава УГКЦ Святослав Шевчук заявив, що закон про заборону УПЦ насправді «не є забороною Церкви, а її захистом від небезпеки використання релігії як зброї».
Але як може закриття храмів і заборона богослужінь бути «захистом» Церкви? І яким чином на парафіях УПЦ релігія могла використовуватися як зброя? Відповідь дуже проста – ніяк.
Як не згадати знамениті цитати Оруэлла «війна – це мир», «свобода – це рабство»…
Будь-яка адекватна людина розуміє, що слова Шевчука – повний абсурд.
І тут хотілося б нагадати главі уніатів про нещодавній історичний період, де його структура опинилася в дуже схожій до УПЦ ситуації.
Радянська влада, знаючи про тісні зв'язки Греко-католицької церкви з націоналістами, прийняла рішення про їхню фактичну заборону. З 1946 по 1990 рр. УГКЦ була в підпіллі.
Сьогодні уніати дуже обурюються рішенням Сталіна і називають роки підпілля «мученицькими».
Але хіба не могли тоді більшовики аргументувати заборону УГКЦ сьогоднішніми словами Шевчука? Мовляв, заборона уніатів «не є забороною Церкви, а її захистом від небезпеки використання релігії як зброї»?
Існує такий афоризм: «Раб мріє не про свободу, а про своїх рабів».
У нашому випадку уніати, які пережили заборону своєї Церкви, з усіх сил підтримують заборону для православних.
Таке «християнство».