– Що нам робити з дітьми в храмі, вони заважають нам молитися?
– Коли ви почнете молитися, вони вам перестануть заважати.

Через п’ять хвилин після смерті ми всі точно знатимемо, як треба було жити...

Чомусь праведне життя тягне почати тоді, коли на грішне вже не залишається ні сил, ні грошей, ні здоров'я.

На вечірньому богослужінні диякон виходить читати Євангеліє. Раптом звідки не візьмись, як з повітря, поруч з ним виникла всезнаюча бабуся. Диякон відкриває Євангеліє і тільки зібрався вимовити першу фразу, як бабулька голосним шепотом починає суфлірувати: «У той час...». Диякон сумні повторює: «У той час...» Бабулька: «Прийшов Ісус...». Диякон: «Прийшов Ісус...». Бабулька: «До Назарету!». Диякон дивиться в книгу, а потім з переможним виглядом: «Брешеш! До Капернауму!!!»

Син дзвонаря в церковній школі смикає за коси сім дівчаток одночасно.

Через куріння ви не підете в пекло, але від вас пахне так, ніби Ви там вже побували...

Деякі починають свою сповідь з того, що «Я взагалі-то людина хороша, добра...». Я в таких випадках кажу: принеси мені свою фотографію, напишемо з тебе ікону. Повісиш на покуті – будеш на себе молитися. Лампаду подарую.

(Протоієрей Димитрій Смирнов).