– Батюшко, зараз 7530 рік?
– Так, за церковним календарем.
– А розкажіть тоді, що на нас чекає у 2022-му?
Одна старенька наводила в храмі порядок. І вона побачила, що в храмі щось переставили та переклали в інше місце.
Вона невдоволено почала лаятись: «Що це тут таке зробили? Хто тут порядки наводив? Переставили, переклали у нас в храмі».
Їй відповіли, що то батюшка сам зробив.
І старенька: «А, батюшка ... ну, слава Богу. Правильно батюшка зробив, що переставив. Слава Богу! Правильно, правильно все зробив».
Прочитав батюшка Євангеліє в Неділю про митаря та фарисея, сказав проповідь, в якій докладно роз’яснив, що не треба пишатися своїм становищем і досягненнями, як це робив фарисей, який думав: «Слава Богу, що я не такий, як цей митар», і не треба звеличуватися над грішником, що кається, а треба уподібнюватися йому в покаянні.
– Ну, браття і сестри, зрозуміли ви що-небудь?! – спитав священик.
– Так, отче! – відповіли парафіяни. – Слава Богу, що ми не такі, як цей фарисей!
Семирічний син свариться зі своїм найкращим другом.
– Федю, один із нас має вчинити по-християнськи. Чому б це не зробити тобі?
– Як рятуватися? – запитали ченці отця Савву, повертаючись з архієрейського прийому пішки дорогою через ліс.
– Азартно! – коротко відповів він і порадив закласти на цьому місці каплицю.
Час був пізній, та й вовки в окрузі балували. Пошептавшись, ченці запропонували відкласти закладку каменю до завтрашнього полудня.
– Чого тягти?! – засмучено крякнув преподобний, підхопив з узбіччя пудовий камінь, і зі словами: «Благослови, Господи, мені не спілкуватися з цією малокровною братією, поки на цьому місці не буде каплиці!» – забив посеред дороги камінь.
Іноки образилися, опівночі повернулися з монастиря на це місце з інструментом і за три дні поставили каплицю.
При освяченні її отець Савва похвалив красу будівлі, але помітив, що все-таки з такими розлюченими обличчями не рятуються: «Більше радості, чада мої, набагато більше!»
«Чому я?!» – бурмотів я, чудово знаючи чому.
Світу потрібне глобальне потепління сердець!