Непряма «Пряма мова» з «архієпископом» Іларіоном
«Хто він, що затьмарює провидіння словами без змісту?» (Іов. 38,2).
1 лютого 2016 року на телеканалі «Ритм ТВ» побачила світ передача «Пряма мова». Гостем у студії був «архієпископ» Рівненський та Острозький УПЦ КП Іларіон. 26 хвилин і 49 секунд ефірного часу було витрачено на обговорення, а правильніше сказати, на монолог «владики» щодо ситуації у селі Птича на Рівненщині. Щоправда, панові Дмитру Процику (саме так звався «архієпископ» в миру) треба віддати належне: не кожен зможе із таким серйозним виразом обличчя і так трагедійно зведеними бровами говорити прямо на камеру, а отже, у вічі телеглядачам усієї області, відверту неправду. Для цього треба мати неабиякі акторські здібності, і вони, схоже, у оратора таки є.
Загалом, розмова справляє відверто комічне враження: нічого нового, ще одна спроба довести, що в усьому винна «московська церква», ніяких самопроголошених референдумів, рейдерських захоплень храмів, побиття вірян УПЦ на Рівненщині нема, а громади дружно, масово і, головне, мирно, «переходять» із однієї конфесії в іншу.
Перли з уст «архієпископа» починають рясно сипатися вже з перших хвилин ефіру. Так, на питання ведучої про те, що породило церковний конфлікт у селі Птича Дубенського району, і з чого все почалося, «владика» заходить іздалека і каже, що у нього не дуже з математикою. Судіть самі: «..за останній період тільки у нас на Рівненщині вже п’ятнадцята парафія, а, можливо, вже й шістнадцята, тому що за цим процесом неможливо вслідкувати, перейшла із Московського Патріархату в Київський. Я не знаю точної цифри, но говорять від 130 до 150 парафій загалом по Україні здійснили такий важливий крок». Не знають точної цифри, схоже, і ті, хто це «говорить» «архієпископу». До такої цифри не додумались навіть автори фейкових листівок «Ліги захисників канонічного православ’я», які нафантазували про більше, ніж 70 захоплених храмів УПЦ. Не будемо повертатися до того, чиї вуха стирчать із цих листівок, цікаво інше. Офіційні представники УПЦ при освітленні цієї проблеми оперують цифрами – 30-40 храмів. Так, Митрополит Київський і всієї України Онуфрій у виступі під час засідання Архієрейського Собору, торкаючись теми захоплень храмів канонічної Церкви в Україні представниками Київського Патріархату, назвав число церковних споруд, що були відібрані у вірян УПЦ: «Упродовж 2014 – 2015 рр. зафіксовано 31 захоплення храмів Української Православної Церкви, ще 8 релігійних громад добровільно змінили юрисдикцію і перейшли до складу так званого «Київського Патріархату», – зазначив Предстоятель УПЦ. Блаженніший також повідомив, що в 12-ти населених пунктах на сьогоднішній день зберігається загроза силового захоплення храмів.
Очевидно, пан Процик вирішив, що де 31+8=39, там і 130-150 парафій набереться. Непогана логіка, як для «архієпископа» найпатріотичнішої церкви України.
Дивімося далі, там – іще цікавіше. «Владика» заводить стару пісню на новий лад про відспівування/невідспівування воїнів АТО священиками УПЦ, про небажання останніх звершувати молебні за мир і, як найтяжчий смертний гріх, закидає згадування ними у молитвах Патріарха Кирила, вважаючи, очевидно, що телеглядачі «Ритму ТВ» до храму не ходять зовсім. «Архієпископа» Іларіона навіть не бентежить факт, що відспівування загиблих українських воїнів, постійна молитва за мир, утім, як і багатомільйонна допомога УПЦ українській армії, – це офіційна інформація, перевірити яку не складе жодних труднощів. Про поминання Патріарха – пластинка уже геть заїжджена, але, задля справедливості, все ж треба додати: УПЦ знаходиться у канонічній єдності із Московською Патріархією і поминання Патріарха Московського під час богослужіння – звичайне свідчення цієї канонічної єдності. Ні більше, ні менше.
«Сьогодні ми уже всі свідомі, є телебачення, є інтернет, сьогодні вже людину важко обманути…», – каже «владика» Іларіон, і подумки додає: «Але я, все-таки, спробую». І смиренно подає глядачам – ні, не те щоб неправдиву, – просто викривлену інформацію про те, що церква у селі Птича «виявляється, була передана у власність Рівненській єпархії УПЦ, не громаді, а єпархії». І нічого, що храм іще з 90-х років минулого століття належить православним вірянам села Птича, а всі судові позови УПЦ КП проти громади УПЦ були відхилені, нещодавно уже вчетверте. Особливого сатиричного шарму словам «владики» надає той факт, що релігійна громада Київського Патріархату була зареєстрована у селі лише рік тому.
«Якщо так подумати на тверезу голову», – каже «архієпископ», і продовжує розвивати думку про непатріотичність УПЦ і про те, що «парафіянам, особливо Московського Патріархату» треба «задуматись».
Цікаво, над чим мають задуматися віряни 11949 парафій УПЦ? Може, над тим, що їх Церква виступає за територіальну цілісність України і припинення військового конфлікту? Чи про те, що Предстоятель їх Церкви на кожному кроці закликає до примирення і не бажає використовувати риторику ненависті? Чи, може, про те, що людина, яка називає себе «Патріархом» УПЦ КП, може дозволити собі просити зброю для вбивства своїх же співвітчизників? Або ж про те, чи може волинський «митрополит» із амвону храму закликати поховати всіх, хто не сповідує «патріотичну» версію православ’я? Чи про те, наприклад, чому керманича справжньої української церкви, що визнає, за словами представників КП, ледь не все Вселенське Православ’я, не запросили на Синаксис Предстоятелів усіх Православних Церков світу, що проходив нещодавно у Шамбезі (Швейцарія)? Справді, вірянам УПЦ є про що подумати.
Але повернімося до нашої телепередачі. Після численних реверансів у бік «сьогоднішньої української влади», яка, сподівається Іларіон, «і далі буде сприяти, все ж таки, консолідації суспільства» (читай, розпалюванню міжрелігійних конфліктів), «владика» переходить до ще цікавішого. Виявляється, єдиним правильним рішенням зараз для розв’язання міжцерковних конфліктів на Рівненщині є відміна «того несправедливого права власності, згідно якого МП володіє культовою спорудою».
Ось так, – права власності, виявляється, за новою класифікацією адептів УПЦ КП, бувають справедливими і не дуже. У Птичі – не дуже, а от у Рівному, де Свято-Воскресенський собор за усіма документами належить громаді УПЦ, а вона тулиться у підвальчику, – право власності надзвичайно справедливе.
Згадав «архієпископ» Іларіон і про те, що кількісна перевага у Птичі – за прихильниками його церкви: «на богослужінні у Московському Патріархаті буває від 10, ну максимум 20-25 людей, на відміну від богослужінь наших парафіян, яких буває, як правило, не менше 150, а деколи й 300, 400».
Очевидно, шкільна нелюбов до точних наук зіграла із паном Дмитром злий жарт. За офіційними даними голосування громади села Птича щодо конфесійної приналежності:
— серед 305 прихильників УПЦ близько 140 чоловік є активними парафіянами, які майже кожну неділю відвідують храм;
— серед 400 прихильників УПЦ КП таких лише близько 40. Виходить, що у церковний будинок, де проходять служби КП, щонеділі приходить усе село? Питання риторичне.
Іще «владика» довго розповідав про те, чому жителям інших областей України не можна їздити у паломницькі поїздки і про те, як гостинно повелися птичани з учасниками Хресної ходи на Різдво цього року: «Мушу відмітити, що наші люди повели себе чемно, не накидалися на них і, навпаки, уникнули дуже багато провокацій», – підкреслив «архієпископ».
Очільник Рівненської єпархії УПЦ КП розповів і про те, що «як голова управління зовнішніх зв’язків УПЦ КП» він має «можливість відвідувати дуже багато різних країн». Згадав про Грузію, що і не дивно: в політичних колах нашої країни Грузія зараз у тренді. На сайті Рівненської єпархії УПЦ КП були згадки і про поїздку «владики» в Італію. Склалося враження, що він добре орієнтується у конфесійній ситуації за кордоном і розмовляє на цю тему доволі охоче. Але чомусь «архієпископ Іларіон» ні слова не сказав про останні пригоди представників його конфесії у Ватикані, коли КП було відмовлено у використанні для своїх потреб місцевого католицького храму. Більше того, Голова Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький (греко-католик, до речі) заявив, що «Ватикан не визнає КП канонічною церквою». Не згадав про це «владика», мабуть, і тому, що навіть спікер КП, з обуренням коментуючи цю ситуацію, не зміг чомусь пригадати ані назви церкви, де планувалося богослужіння, ані імені священика, який мав приїхати з України.
На завершення ведуча передачі висловила сподівання, що таки «буде якась домовленість, і порозуміються Московський Патріархат і Київський». «Так», – схвально покивав головою «владика» Іларіон. На порозуміння сподіваються, вочевидь, і православні віряни Рівненщини. На порозуміння, а ще – на те, що представники Київського Патріархату нарешті змусять себе виконувати рішення суду та поважатимуть українські закони. Як би не хотілося їх переписувати під свої потреби, але, все ж таки, dura lex, sed lex – закон cуворий, але він закон.
